За фасадом

Ми так звикли користуватися благами цивілізації, що навіть їх не помічаємо. Це ж так природно — відкрутити кран і в спеку напитися цілющої вологи. Прибравши помешкання, швиденько викинути весь непотріб у сміттєпровід, навіть не задумуючись, куди він зникає. Я веду до того, що бачимо ми, як правило, лише лицьову сторону міського життя. І згадуємо про зворотну лише коли в міському комунальному господарстві щось дає збій. Ось тоді й починаємо з неприхованим роздратуванням замислюватися над тим, що хтось і десь повинен би справніше піклуватися про доставку в наші помешкання чистої питної води, про своєчасний вивіз сміття і очищення каналізаційних стоків. Про те, про що, в принципі, ми в ідеалі й думати не повинні. Адже це — невід’ємні риси міського життя, у якого, проте, є свої норми, свої принципи і своє табу.

Ми знаємо і не знаємо про них, особливо якщо торкнутися життя європейських міст. Життя, з яким, за великим рахунком, ми не завжди співвідносимося. Це стає ясно, коли походиш маленькими вуличкам, наприклад, Польщі, яка щойно вступила до Євросоюзу. А ще правильніше буде сказати — побродиш закутками, внутрішніми двориками. У Перемишлі я, соромно зізнатися, з якимось злобним азартом заглядала у всілякі внутрішні дворики і не знаходила в них розбитих дерев’яних ящиків, пластикових пляшок і собачих екскрементів… До речі, нещодавно міська рада Перемишля ухвалила штрафувати власників собак, які після прогулянок зі своїми вихованцями залишають купки, в котрi якийсь роззява обов’язково потрапляє новим черевиком. Щоб не платити величезного штрафу і таких неподобств уникнути, мешканці Перемишля можуть вже сьогодні купити в крамницях спеціальні пластикові кульочки і, зібравши продукти собачої-котячої життєдіяльності, все викинути у відповідні місця. Колись, років п’ять назад в Америці я бачила, як робила це одна мільйонерка. Знаючи про її фінансове становище, я від здивування роззявила рота, бо наші заможненькі про це просто й не задумувалися б або, щонайбільше, примусили б це зробити когось іншого, «попростіше». Але саме від розуміння, що це повинен зробити хтось інший (зібрати сміття біля свого будинку, крамниці, перукарні), ми й живемо серед сміття, екскрементів і малоприємних запахів…

А мер Перемишля Роберт Хома без всяких еківоків сказав: якби при нинішньому стані комунального господарства таке місто, як Львів (який багато хто наближає за виглядом до європейських міст. — Авт. ), виявився на території Євросоюза, то в єдину мить став би банкрутом. Не будемо брати нічого іншого — тільки сміттєве звалище, і цього буде досить для того, щоб заплатити штраф непомірних розмірів. Я тому взяла на себе сміливість порівнювати ці два міста (хоч Перемишль за чисельністю населення і менший за Львів), що історично ці міста схожі, і що найцiкавiше — водопровід і каналізація будувалися приблизно в один і той же час і за тим же принципом.

ЗВАЛИЩЕ ЧИ ПРОГУЛЯНКОВИЙ МАЙДАНЧИК?

Мені вдалося побувати на сміттєвому звалищі Перемишля, яке більше схоже на прогулянковий майданчик, нiж на зборище нечистоти. Все розмежоване на сектори, вартість кожного сектора обходиться в 10,5 млн. злотих. Робочий сектор, куди саме зараз скидають сміття, ретельно підготовлений до того, щоб не пошкодити навколо землю, щоб не було якихось шкідливих стоків і щоб у майбутньому нащадки не кляли за наплювацьке ставлення до природи. Декілька шарів, серед яких шар непроникного мулу, шар глини, шар спеціальної плівки, дренажна система, що збирає воду, яку потім також відправляють на очищення, загалом, — 11 гектарів огородженої землі, розрахованих на 25 років експлуатації, після яких ще стільки ж не можна буде тут орати і сіяти. Цікаво, що при виборі місця для звалища враховувалася думка мешканців сусідніх будинків. Якби хтось із них був не згодний із будівництвом подібного об’єкта, його б не будували. Тому-то й місце для звалища вибиралося дуже довго.

Польща нараховує сьогодні близько 1000 звалищ, і лише близько 300 працюють у відповідності з євростандартами. Однак така ситуація найближчим часом повинна змінитися в кращий бік. По-перше, міста не хочуть платити колосальні штрафи, а по-друге, унія зацікавлена в тому, щоб усі звалища не псували загальну екологічну ситуацію.

Здислав Марек, директор Перемишльського сміттєвого звалища, говорить про свою діяльність з неприхованою гордістю. 16 його підлеглих виглядають вельми респектабельно. Що говорити, коли кожна машина мало що зважується, але ще й проїжджає через спеціальні знезаражуючі ями. До того, як сміття стануть пресувати, воно спочатку буде перевірене на радіоактивність, а потім ретельно сегреговане. Проте, цього можна було б і не робити: адже ще на стадії збирання сміття все відбиралося — пластикові пляшки окремо, скло, картон, папір, алюміній, залізний брухт, дерево — все окремо. Але перевірити потрібно, бо приїде, наприклад, покупець пресованих пластикових пляшок, який платить за кожну тонну 290 доларів, і зажадає відмінної якості. Слідом за ним — складальник картону, і це також стане статтею прибутків міського звалища. Йому платять за кожну машину, яка входить на територію, а приймає в день вона 80 тонн сміття. Пан Марек довів звалище до нинішньої стадії власними, польськими, тобто міськими силами, і тільки лише тепер, коли треба будувати свій завод з переробки вторсировини, біогазів, шукає інвесторів.

...Сьогодні у Львові один за одним проходять міжнародні форуми, за книжковим піде інвестиційний, на який приїдуть мало не всі мери Польщі і представники інших 15 країн. Вони зі здивуванням споглядатимуть купи сміття в самому центрі Львова. Бо Грибовицьке звалище періодично виявляється «заблокованим»: мешканці перекривають трасу, бо не хочуть більше жити в стані екологічної катастрофи. Років 50 тому стихійно виникле звалище вже перебрало всі допустимі і недопустимі норми і потребує негайних дій. Місто більше не може вивозити туди сміття. А місця для іншого, санкціонованого і цивілізованого, ніяк не знайдеться…

ВОДУ З-ПІД КРАНА П’ЮТЬ НАВІТЬ МАЛЕНЬКІ ДІТИ

Міське водопровідне і каналізаційне підприємство Перемишля отримало найбільшу матеріальну допомогу унії на Підкарпатті — 17 мільйонів євро. І тепер, завдяки ретельній фільтрації, коагуляції, скупченню, іонізації, споживач отримує вдома воду, придатну для пиття. Хоча поляки почали реалізовувати ідею з реконструкції водопровідної системи років 20 тому, поступово щось вдосконалюючи і замінюючи. На 1972 рік система повністю була ідентичною львівській, але вже за два роки допустима втрата води становила 18 відсотків. У нас же досі — 39. У кошторисі витрати на електроенергію щодо доставки води споживачеві становлять 6 відсотків проти львівських 40. Звичайно, поляки просто беруть воду з річки Сян, а Львову доводиться доставляти її за 100 — 150 км, але фахівці й ці витрати вважають завищеними.

У Перемишлі лабораторії щодня досліджують воду за 41 показником (вимоги Євросоюзу — 39 показників). І кожен, хто бажає, за інтернетом може дізнатися про щоденний стан води. Відходи спускаються до спеціального водозбірника. Про неконтрольований витік води спеціальна комп’ютерна система відразу ж повідомить операторові, і протягом години-двох робітники зроблять ремонт.

Приблизна витрата води на кожного мешканця — 100 літрів, і це при майже «патологічній» схильності поляків до чистоти, а у нас — 240 літрів, бо не так потрібно митися, (вода ж за графіком, спробуй її ще піймай!), як потрібно на когось списати власну безгосподарність. Пам’ятаю, як декілька років тому було проведено експеримент: встановлено загальний лічильник для одного з львівських будинків і окремо свій кожному мешканцеві в квартирі. Так ось, показники — сумарні за квартирами і спільні, для всього будинку, не сходилися, — це означає, що вода дорогою до споживача «тікала» невідомо куди… Мирослав Ноджак, директор підприємства, відповідного нашому «Водоканалу», коментуючи львівську ситуацію, дослівно сказав: «Один величезний хаос...», і засмучено похитав головою.

Найцікавіше, що поляки не вважають за можливе подавати воду підприємствам за іншою ціною, аніж у будинки простих мешканців, бо «якість води та ж сама, і ніяких додаткових витрат не відбувається». У Львові ж підприємці платять за воду втричі дорожче, ніж звичайні мешкаці. «І нема на те ради», як говорять поляки.

КОМЕНТАР

Директор регіонального центру поводження з відходами Ірина ГАДЗАЛО коментує катастрофічну ситуацію на Львівщині як результат безгосподарної діяльності цілого ряду відповідальних осіб. Саме тому нині житлові квартали, вулиці, місця скупчення людей завалені муніципальними відходами. Все це потребує вживання екстрених і дійових заходів. Насамперед, необхідно докорінно змінити організацію роботи комунальної служби області — основної структури з організації збору сміття, необхідне негайне сортування з подальшим видаленням чи утилізацією відходів. Паралельно необхідно вирішувати питання будівництва типового сучасного полігону побутових відходів, яке б забезпечило європейський підхід до розв’язання проблеми. У сфері законодавства і нормативної бази України в питаннях поводження з муніципальними відходами необхідно запровадити відповідні пільги для підприємств, організацій і фізичних осіб, які займаються збором і переробкою відходів.

Обласні нормативи такі: від загального числа утворених відходів лише 36 відсотків використовуються як вторсировина, яка йде на переробку, а інші 64 відсотки відправляються на звалище. Згідно з європейськими нормами, 80 відсотків усіх відходів мають класифікуватися як вторсировина, і лише 20 відсотків дозволено відвозити на полігони побутових відходів і використовувати для отримання органічних добрив (відчуваєте різницю в термінології?). У нас же, як і раніше, звалище, тобто накопичувач.

У місті Львові для організації роботи з муніципальними відходами відсутній основний і важливий нормативний документ — Схема санітарного очищення міста Львова. Сьогодні не можна точно сказати про обсяги утворення відходів, їхній морфологічний склад, необхідність у спецавтотранспорті, механізмах, відповідних фінансах, а також можливостях проведення просвітницько-виховної роботи серед населення. Час і ситуація, що склалися, диктують першочергові завдання: перейти від розмов до предметних і професійних дій в ім’я збереження середовища — нашого з вами середовища проживання.

Ми чомусь забули про те, що будь-яке виробництво, підприємницька діяльність, все наше життя зв’язанi з утворенням відходів, які можуть завдавати конкретної екологічної шкоди. Токсичність відходів, що утворюються при цьому, може бути різною — від першого до четвертого класу. До того ж відходи часто можуть впливати і непрямо, а опосередковано. Наприклад, органіка в процесі випадання опадів, зміни температури, тиску, починає гнити й утворювати гази, мікрофлора — різних паразитів. Так поводяться не лише побутові відходи, а навіть відходи лісу. Але все це в країнах Євросоюзу переробляється й використовується як цінна вторсировина. Тому, створюючи проекти, ми повинні передбачити все — від першого до останнього кроку — що й скільки створюється, утворення відходів, технології їх переробки.

Так, у нас є Закон про використання вторсировини, у нас є підзаконні акти, але жоден з них не є життєздатним. Немає механізмів їх втілення. Державна політика сьогодні далека від реального стану справ, що стосуються відходів. Тому що не йде на зустріч ні комунальним підприємствам, ні приватним підприємцям, ні навіть фізичним особам, які збирають і переробляють відходи. Надзвичайно складно сьогодні знайти приміщення, отримати ділянку, а тим більше обладнання і технології. Люди витрачають свої кошти, причому дуже чималі, а потім відмовляються від задумів. Бо, пардон, приходить клерк і починає виймати інструкцію 1964-го року, 1985-го року… Хіба це нормально? Будь-яка розсудлива людина розуміє, що потрібно або пристосувати інструкції під умови сьогоднішнього дня, або ці інструкції змінити, згідно з нинішніми реаліями. Людина, наприклад, збирає тонну відходів на місяць. Вона повинна, згідно із законом, мати ліцензію, дозволи незліченної кількості структур, закупити прес, який коштує не менше 20 тис. у.о. Це — абсурд. Адже можна зібрати сто кілограмів і відвезти їх на існуючі в нас у області переробні підприємства, зокрема такі, що переробляють макулатуру, картон, пластик. А ви знаєте, хто є основним постачальником цих підприємств? Безпритульні жебраки! Їм не потрібні ліцензії і дозволи, вони пройдуться вранці містом і — готові наявні пакунки. Таке підприємство, як «Інтер-ПЕТ» може брати будь-яку пластикову місткість, мити її і переробляти. Звичайно, вартість забрудненої вторсировини буде дешевшою. З цієї вторсировини виробляють повторну ПЕТ-місткість, яка використовується для розливу технічних олій, побутової хімії та тому подібних речей. Але все це вже не повезуть на звалище! Тільки виключивши пластикову вторсировину, можна вже на відсотків 30 зменшити обсяги відходів, що утворюються та вивозяться на звалище. Однак ми все зволікаємо і зволікаємо, але при цьому із задоволенням просторікуємо про можливості входження до Євросоюзу. По-моєму, коли в Євросоюзі побачать, що ми робимо хоч якісь кроки на шляху до власної цивілізованості, до нас інакше ставитимуться.

Адже, по суті, практичне вирішення ситуації, яка склалася, дуже просте: на базі існуючого ВАТ «Львіввторсировина» і ЗАТ «Львіввтосировина» і, керуючись Законом України «Про відходи», розробити обласну схему потоків вторсировини з подальшим сортуванням, пакетуванням і передачею на утилізацію. Природно, що результат діяльності прямо залежить від вкладання коштів і уміння запровадити сучасні технології. Необхідно також широко використати засоби масової інформації для висвітлення проведених робіт у сфері поводження з муніципальними відходами. Вести регулярні просвітницькі програми на різні екологічні теми: муніципальні відходи, промислові відходи, сільськогосподарські відходи, відходи лісопереробної промисловості. При цьому уважно враховувати й аналізувати вітчизняну і європейську законодавчу базу в сфері екологічних проблем. Інакше з мертвої точки не зрушити!