За принципом незламності

Війна та окупація поставили сотні тисяч українців перед складним викликом. Як будувати життя за сотні кілометрів від дому? Свою відповідь на це запитання дають ті, хто зумів відкрити власну справу на новому місці.

«СЛІД ЗАЛИШАТИСЯ ВІДКРИТИМ ДО ЛЮДЕЙ»

Цього року компанії Оксани Новікової виповнилося б п’ятнадцять. Однак не судилося. У Криму в неї була велика оптова компанія, яка торгувала інгредієнтами для кондитерських і пекарських виробництв. Те, що розбудовувалося роками, було закрито за чотири дні.

Переїхавши до Львова, Оксана навіть не думала займатися бізнесом. «Не була морально до цього готова. Коли ви покидаєте все, що так довго будували... Словом, це дуже складно. Тим паче, на той момент не сильно змінилися самі правила гри, хоча постмайданні очікуванні були доволі великими. У бізнесових колах надіялися, що все стане чесно, відкрито, так, як має бути в цивілізованій країні», — згадує Оксана, яка знайшла розраду в активній громадській і волонтерській діяльності.

Згодом разом із родиною вона все-таки вирішила відкрити власну справу, подарувала Львову маленьку частинку рідного півострова — домашню пекарню та кав’ярню «Кримська перепічка». Утім від своєї принципової позиції Оксана не відступає: «Знаю, як раніше просякнутий хабарами бізнес працював у Криму і по всій Україні. За 25 років була побудована система, яка привела до того, що ми залишилися з війною, без Криму і Донбасу. Моє принципове рішення — ніколи більше не бути частиною цієї системи. Ми працюємо до тих пір, поки це вдається робити чесно. Якщо з нас будуть щось вимагати, і я з цим не справлюся в законному руслі, просто закрию заклад. Слава Богу, поки нам усе вдається».

Оксана намагається надалі сприяти інтеграції переселенців у місцеву громаду — двері її кав’ярні завжди відчинені для цікавих заходів. Нещодавно сюди завітав фестиваль ідей «Гра в нас», презентація бізнес-проектів, під час якої «День» і познайомився з чотирма героями цього тексту.

«Ніхто за вас нічого не зробить: ні для переселенців, ні для місцевих. Зараз такі часи, що від держави нічого не чекаєш. Просиш, щоб вона хоча б не заважала. І водночас слід залишатися відкритим до людей. Необхідно робити своє і допомагати іншому», — радить Оксана Новікова.

ДВІ БІДИ — ОДНА СПІЛЬНА СПРАВА

Катерині Лісовій — 58 років. Раніше жила в Алчевську. Там займалася невеличким бізнесом, який припинив існування ще в 2011-му році. Сподівання на спокійне життя на пенсії перекреслила війна. «Коли почалися військові дії, я була в сина в Красному Лимані (нині місто називається Лиман. — Ред.) — онуку няньчила. Зі здоров’ям мала проблеми, тому довелося виїхати до Харкова», — згадує Катерина Василівна, яка тоді не підозрювала, що мегаполіс зустріне її крадіжкою сумки з документами та грошима. Протягом наступних місяців вона відновлювала втрачене, живучи в друзів.

КАТЕРИНА ЛІСОВА

«Настав час десь осісти, — продовжує Катерина. — Усе життя мріяла оселитися біля лісу на свіжому повітрі. У «Гуглі» підшукала декілька варіантів і зупинилася на селі Орів. Купила квиток і поїхала». Відправилася уродженка Алчевська аж на Львівщину, у Сколівський район. Тут місцеві підшукали для новоспеченої односільчанки стареньку дерев’яну хатку. «Після травми я ледь ходила, проте саме себе змусила жити в умовах, де треба рухатися: носити воду, дрова та ще й ремонт робити», — каже Катерина Лісова.

За рік вдалося привести домівку в порядок. З’явилися кіт і собака. А потім кізочку подарували — 12 років їй було, на забій хотіли віддати, проте в нової господарки вона по-справжньому ожила та ще й народила. «А потім трапилося нещастя в моєї сусідки Катеринки. Пожежа, розрив із батьками... Півліта я збирала речі для неї, разом шукали нову домівку. Зрештою, вирішили об’єднатися і почати власну справу, пов’язану з сільським господарством», — розповідає наша героїня.

Невдовзі Катерина Василівна дізналася про хорошу можливість — написала бізнес-план і виграла грант. Відтоді ідея з козівництвом почала розвиватися. Торгували дві сусідки Катерини через «Фейсбук» і декілька інтернет-сайтів. Відгуки на їх молочну продукцію були чудовими, тому попит стрімко зростав. «З’явилися детальніші плани на майбутнє. Зараз ми скуповуємо обладнання за грантові кошти для козячої ферми та сироварні. До нас уже просяться люди, які хочуть з нами працювати. Очевидно, будемо розширюватися. Зараз маємо 14 кізочок і козлика. А через три роки розраховуємо на сотню, як мінімум. Також розглядаємо варіант із сільським туризмом. Працюємо в обох напрямках — будемо відстежувати, що краще розвивається, і туди направлятимемо зусилля», — ділиться планами Катерина Василівна.

Переселенка дає пораду не тільки для переселенців, а й для всіх, хто потрапив у біду: «Необхідно не боятися змін і не зламатися після трагедії! Ось моя Катеринка — не переселенка, проте є яскравим прикладом. Вона переборола свою біду. Тепер у неї новий напрямок у житті — з’явилася робота та чіткі цілі. Головне — рухатися вперед, адже за вас ніхто ніколи нічого не зробить».

ФРАНЦУЗЬКИЙ АКЦЕНТ

«Крим — це Україна» — сказати це французькою, «La Crimee — c’est l’Ukraine», не є проблемою для учнів 44-річного Яшара Фазилова. У Сімферополі він разом із дружиною займався викладанням, перекладацькою діяльністю, а також різноманітними проектами, пов’язаними з туризмом, освітою та, передовсім, Францією. Після анексії Яшар уже не бачив у Криму майбутнього ні для себе, ні для своїх дітей. Переїхати вирішив до Львова — уже знайомого міста, від якого і до Європи ближче, що спрощує логістику.

ЯШАР ФАЗИЛОВ ІЗ ДРУЖИНОЮ

Разом із дружиною Яшар розіслав резюме всюди, куди тільки можна було. Минув місяць, два, три... Жодного результату. «А щось же робити треба було, так? Дружина підштовхнула спробувати сили в сфері вуличної їжі. Орендував місце і став до роботи. Я вдома для сім’ї та друзів часто готував плов, тому вирішив почати ним частувати львів’ян, — згадує Яшар часи, проведені у фартуху з гербом кримських татарів. — Це був позитивний досвід, але ж все життя не будеш плов готувати».

Подружжя вирішило поступово повернутися до своєї справи. Двомісячне бізнес-навчання, заявка на грант... Врешті пілотний проект у 2015-му та вже цьогорічний успішний старт французького мовного табору для дітей, яких навчають безпосередні носії мови з Франції. Влітку табір пройшов у Карпатах, а зараз йдуть приготування до зимового етапу в різдвяному Львові.

«Подібні табори, але більш соціального характеру ми організовували в Криму. Тепер проект має чітко направлене комерційне підґрунтя. Була концепція та напрацювання, тому ми не винаходимо колесо, а на здобутому досвіді намагаємося заробляти», — зізнається Яшар.

«Мораль у тому, що не можна сидіти, склавши руки, та чекати манни небесної. Попри будь-які обставини все в житті найбільше залежить саме від вас. Зрештою, суть не в досягненні успіху, в тому сенсі який ми звикли закладати в це поняття. Найважливіше те, що ви активні та дієте», — підсумовує Яшар Фазилов.

ПЕРША КРИМСЬКА СТОМАТОЛОГІЯ

А ось сім’ї Рамазанових, яка також із Сімферополя, на новому місці вдалося продовжити роботу в рідній стоматологічній сфері без експериментів у інших професіях. Інша справа, що Руслану, Сефає та їх трьом діткам не відразу вдалося знайти нову домівку після анексії Криму. Були три місяці в Києві — не заладилося. Далі спробували пожити в Туреччині. Лише там вони з’ясували, що з 2012 року лікарям-стоматологам заборонено офіційно працювати без турецького громадянства.

РУСЛАН РАМАЗАНОВ

Наступною і вже остаточною зупинкою став Львів, де на той час осіли їхні родичі. «Плани та цілі будувалися, але не втілювалися в життя. Необхідно було зібратися з думками та все переосмислити. Якийсь час пішов на адаптацію, а далі почали працювати», — згадує непрості часи Руслан.

У клініці по-сусідству Рамазанови орендували готовий стоматологічний кабінет із обладнанням. Однак як привабити клієнтів? «По сусідніх будинках і місцевому базару розносили рекламні буклети, в яких зробили акцент на тому, що лікар-стоматолог приїхав з Криму. Ми позиціонували себе так, щоб чимось відрізнятися від інших львівських стоматологів. Такий підхід дав результат. На прийом записувалися як львів’яни, так і переселенці», — розповідає Руслан, стоматолог із 16-річним стажем.

Процес пішов. Попит — чималий. Треба було розвиватися. Після півроку роботи Рамазанови орендували окреме приміщення, закупили обладнання — благо, що постачальник погодився розтермінувати виплати за нього. Також допоміг грант у рамках програми ООН для переселенців. І ось уже майже рік, як у Львові працює перша кримська стоматологія.

Руслан Рамазанов відзначає: «Втрата житла, відсутність грошей, життя з нуля... У багатьох з’являється депресія, тому в цей період обов’язково слід чимось займатися, щоб вона попросту вас не з’їла. Займатися треба тим, що вмієте найкраще. Якщо ви смачно готуєте чебуреки, то робіть їх, а якщо добре випікаєте булочки — займайтесь цим. Головне — робити ту справу, яку знаєш добре. У цьому й панацея проти депресії. Це перший крок, який допоможе пройти етап адаптації. А далі все буде добре».