За що вбили відомого еколога Володимира Гончаренка?
Одна з офіційних версій вбивства — професійна діяльність загиблого. Щоправда, під нею міліція має на увазі посаду голови асоціації «Втормет», а не його активну екологічну і громадську діяльність.
Дніпропетровські правоохоронці порушили кримінальну справу за фактом вбивства відомого еколога, голови громадського руху «За право громадян на екологічну безпеку» Володимира Гончаренка. Нагадаємо, що увечері 1 серпня він був звірячо побитий, а через два дні помер в реанімації обласної лікарні ім. Мечникова. («День» вже писав про це в № 137 від 7 серпня). Достовірно про те, як саме це сталося, — поки що невідомо. Проте, як повідомляє прес-служба ГУ МВС в Дніпропетровській області, проїжджаючи на своєму автомобілі поблизу селища Гроза, еколог «зіткнувся» з іншим автомобілем, «унаслідок чого обидва невідомих підійшли і почали бити його по голові тупим предметом, завдавши тілесних ушкоджень». Після того, як зловмисники залишили місце злочину, Гончаренко зумів дістатися до дачі в селі Вовніги і викликав «швидку допомогу». Цю інформацію правоохоронні органи, як повідомляється, отримали від зятя потерпілого, якому він сам нібито встиг це розповісти по телефону. Лише наступного дня міліція Солонянського району порушила кримінальну справу за ч.1 ст.121 УК України — умисне тяжке тілесне ушкодження. Після смерті потерпілого справу перекваліфікували на частину 2 тієї ж статті. І вже 6 серпня, коли історія про розправу над відомим екологом дістала широке висвітлення у ЗМІ, справу передали до обласного управління МВС, повторно перекваліфікувавши на «умисне вбивство з хуліганських мотивів» (п. 7 ч. 2 ст. 115 УК України).
Водночас як одну з двох основних версій міліція розглядає можливість нападу на В.Гончаренка через його «професійну діяльність», оскільки еколог одночасно очолював асоціацію «Втормет». Громадська активність В.Гончаренка — проведення незалежних екологічних експертиз, численні виступи на захист довкілля, а також видання газети «Еко Безпека» до уваги, вочевидь, не беруться. Хоча саме на цю сторону діяльності еколога його колеги та друзі звертають особливу увагу. Адже всього лише за кілька днів до нападу сам В.Гончаренко розповів на прес-конференції про те, що на території Кривого Рогу зберігається хімічно небезпечний брухт. Листи про небезпечний брухт було надіслано до Дніпропетровської облдержадміністрації, прокуратури області та управління МНС. Несподівана загибель В.Гончаренка надала цій історії особливо драматичного обороту. Після похорону еколога зустрітися з дніпропетровською пресою забажав представник компанії «Укр-Євро» Ігор Богуш, який вирішив розповісти правду про теплообмінники. За його словами, у Кривому Розі вони перебували на «відповідальному зберіганні» і не становлять жодної загрози. І.Богуш повідомив, що компанія, інтереси якої він представляє, подавала позови до господарських судів, аби повернути своє майно. Дії В.Гончаренка він вважає можливим проявом ... недобросовісної конкуренції, оскільки сам еколог був причетним до роботи з брухтом. Щоправда, відповідаючи на запитання журналістів, представник компанії не зміг пояснити, як потрапили до Кривого Рогу списані теплообмінники. Відмовився він назвати й засновників компанії «без їхньої згоди». Водночас в інформації, яку роздали журналістам на прес-конференції, значаться не лише підприємства і громадські організації, до яких мав стосунок покійний, а й навіщось домашня адреса і ... місце розташування його дачі.
Колишній соратник Володимира Гончаренка, редактор газети «ЕКО Безпека» Наталія Кожина вважає, що розслідування вбивства необхідно довести до кінця. «Володимир був порядною людиною, яка не мала корисливих цілей», стверджує вона. Еколог нікому не відмовляв у допомозі і порушував такі незручні для Дніпропетровська питання, як утилізація акумуляторів, автомобільних шин, проблема міських кладовищ, що наступають на житло, і якість питної води. Для того щоб глибоко вивчити цю проблему, він їздив на Західну Україну, аби обстежувати річки і свердловини, і дійшов висновку, що 95% водних ресурсів не придатні для виробництва якісної питної води. Порушував Гончаренко і нерозв’язану проблему утилізації батарей і ртутних ламп. «Він справді був талановитим підприємцем, — каже Наталія Кожина. — Але витрачав гроші не на відпочинок і задоволення, як інші, а на створення першокласної лабораторії, де можна робити незалежні експертизи. А головне, він вважав, що брухт в Україні необхідно здавати лише з документами про його походження, інакше не уникнути екологічної катастрофи — і це багатьом не до вподоби». — Його лабораторія — найкраща в регіоні, — каже його колега, дніпропетровський еколог Григорій Шматков. Вона повністю ліцензована і сертифікована. Коли мені потрібно було зробити якісний висновок, я завжди звертався до Володимира Гончаренка. Це була дуже принципова людина, і така втрата для нас практично непоправна». Професор Г. Шматков переконаний, що до логічного кінця слід довести не лише розслідування вбивства, а й історію з теплообмінниками. «Схожі теплообмінники використовувалися на комбінаті в Калуші, де виробляли пестициди і гексохлорбензол, — розповідає він. — Це дуже токсична речовина, гірше, ніж діоксин. У Калуші є полігон для зберігання використаного обладнання, і з 2010 року діє програма з його утилізації у Великій Британії. Якщо таке обладнанн використовувати як брухт, спробувати його різати чи переплавляти, то це — хімічна бомба». Григорій Шматков повідомив, що телефонував до криворізької мерії, де його повідомили, що була проведена експертиза повітря, яка показала відсутність парів гексохлорбензолу. «Але їх і не повинно бути, — пояснює еколог. — Необхідно досліджувати шлам з теплообмінників і, наскільки я знаю, такі експертизи будуть проведені найближчим часом».
Хоч як сумно, але трагічна смерть дніпропетровського еколога дещо розворушила регіональних чиновників. «Я взагалі не розумію, як ДАІ та МНС не помічали переміщення великогабаритних теплообмінників по Кривому Рогу. Це ж не голка в сіні — чому всі закривали очі?», — обурюється голова Ради незалежних громадських організацій Дніпропетровщини Костянтин Писаревський. «Володимир Іванович дуже багатьом заважав у цій галузі, аби ми просто повірили в те, що сварка і бійка по дорозі на дачу, внаслідок якої і загинув відомий еколог, сталася просто на побутовому ґрунті!» — підсумовує К.Писаревський.
