За що воюємо?

Учора в Києві в Будинку письменників відбувся «круглий стіл» на тему «Чому та від кого треба захищати українську мову?». Його ініціатором виступила міжнародна громадська організація «Конгрес захисту української мови», а нагодою послугувала розпочата «Днем» дискусія про «права та повноваження» російської й української мов в Україні («День» №15, від 29.01.05). Зокрема, лист про дискримінацію російської мови на території України, підписаний групою інтелігенції з Києва та Харкова, настільки зачепив працівників освіти Бориспільського району Київської області, що вони прийняли звернення про захист української мови як єдиної державної, а також про необхідність для українських громадян сприяти відродженню культури та духовності нації. Під зверненням підписалися 610 педагогів. Вони також оголосили про те, що в зв’язку з виниклою ситуацією стають членами Міжнародної громадської організації «Конгрес захисту української мови».

Керівник «Конгресу» Валентина Стрілько зупинилася на деяких питаннях мовної політики України. Були наведені матеріали Рахункової палати, згідно з якими в Луганській області етнічні українці становлять 58% населення, а школи з українською мовою навчання становлять 27% від загальної кількості шкіл області. У Криму українські школи становлять 0,7% від загальної кількості шкіл, коли етнічні українці становлять там 24,7% від усього населення півострова. А ось у Севастополі, каже Валентина Василівна, з наявних 67 ми шкіллише одна українська.

Господарі та гості «круглого столу», серед яких було багато педагогів середньої та вищої школи, одностайно відзначали той факт, що російській мові не загрожує жодне зникнення, не лише в світовому просторі, а й на території України. А ось введення російської другою державною призведе до витіснення або навіть цілковитого зникнення української.

Під час обговорення, зокрема, пропонувалося ввести обов’язковий іспит для держслужбовців на володіння українською мовою (до речі, ця ідея вперше була висловлена на сторінках видавничого проекту «Дня» «Україна Incognita») — максимально захистити українську на законодавчому рівні.

Валентина Стрілько зазначає, що проблема мови — це проблема державної безпеки, оскільки всім відома позиція деяких російських політиків, які заявляють про те, що Росія закінчується там, де закінчується російська мова. «В Україні, — каже Валентина Василівна, — на Програму з розвитку української мови виділяють 20 мільйонів гривень на рік, в Росії ж на аналогічну програму більше, ніж 53 мільярди рублів (у гривнях — 10,4 мільярда). На ці кошти передбачається захищати російську мову не лише всередині держави, а й за її межами. Там уже закон про статус державної мови чекає свого прийняття в останньому читанні. У цьому документі міститься термін «захист російської мови», передбачається кримінальна відповідальність за невживання державної російської мови при виконанні службових обов’язків. Може, нам варто звернутися до політиків і вчених, щоб щось подібне створити й у нас? Тим більше, що як громадська організація ми маємо право виступати із законотворчою ініціативою».

Своїм баченням мовного питання в Литві поділилася наймолодша учасниця дискусії, громадянка Литви українського походження Поліна Єфименко. «Я зараз навчаюся в Україні на біологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мої батьки — громадяни Литви, проте народилися вони в східній Україні. Я українську мову до приїзду в Україну не вивчала, щоб нею оволодіти, мені вистачило вісім місяців. Раніше я також не знала й литовської. Але я її вивчила, бо в Литві вважається поганим тоном не розмовляти державною мовою, мені було важко її вивчати: в Литві я перебувала на 87% у російськомовному середовищі. Але я не вважала себе дурнішою за інших і тому мовний бар’єр подолала. Я активно беру участь у роботі «Конгресу захисту української мови», але мені сумно говорити на 14-му році незалежності України про необхідність захищати українську мову. Нація визначається за тим, що в ній об’єднує людей. А це насамперед — мова, а вже потім — територія. Сьогодні в світі економічний розвиток відбувається набагато швидше, ніж культурний. І свою культуру нам доводиться захищати».