Замах на вбивство... книжки

Чиновники Податкової адміністрації та Міністерства фінансів України взялися за розробку нової стратегії фіскальної політики. І схоже, що першою від фіскального скальпеля постраждає... українська книжка.

Нашим колегам з «Економічної правди» вдалось дістати повний перелік документів, які наприкінці минулого тижня обговорювали на зустрічі чиновники двох згаданих інституцій. До слова, увесь перелік, як підкреслює ЕП, схвалений та завізований міністром фінансів Юрієм Колобовим. Не будемо вдаватися в детальний аналіз, а скажемо лише, що в цілому логіка підготовки нової стратегії податкової політики далеко не нова. Схоже, податківці та чиновники Мінфіну, діставши від уряду завдання знайти кошти для реалізації Програми економічних реформ Президента України на 2010—2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», вирішили прогнозовано провести «ревізію» пільг та... реанімувати ідеї окремих податкових нововведень. Серед останніх — заміна ПДВ податком з обороту, яку свого часу просував екс-президент Леонід Кучма.

Переважна більшість бізнесменів поки що лише «придивляються» до того, що «вигадує» Мінфін і ДПА. Проте книговидавці вже забили на сполох: за результатами ревізії, податківці віднесли до «недоцільних» пільги (ПДВ та податку з прибутку) для періодичних та друкованих видань та ЗМІ. Також проектом передбачено «скасування пільг у вигляді операцій, що не підлягають оподаткуванню: лікарські засоби та вироби медичного призначення, освітні послуги, відходи і лом чорних і кольорових металів, періодичні та друковані видання, засоби масової інформації, виробництво деревини, постачання зернових і технічних культур». Проте в контексті останніх подій, пов’язаних із Законом про мову, це питання виходить за суто економічні рамки, набуваючи обрисів проблеми культурної, духовної та інтелектуальної. І якщо дехто вбачає в цьому суто видавничу проблему, мовляв, видавці переживають за свої прибутки, то значно більше людей говорять про реальну загрозу «гуманітарної кризи».

«Ліквідація податкових пільг для української книжки і друкованих ЗМІ саме зараз — дуже загрозлива. Я розумію, ця влада надто розщедрилася сама до себе і має великі проблеми з наповненням бюджету. Однак, впроваджуючи ПДВ і податок на прибуток на книжки, вона мало заробить, а втратить багато. У цивілізованих країнах давно відомо, що читання є важливим фактором економічного розвитку, адже вміння читати впливає на професійну придатність», — пояснює «Дню» Олександра КОВАЛЬ, президент Львівського форуму видавців. За словами пані Олександри, «байдуже читати книжки паперові чи в електронному вигляді в мережі, але не байдуже те, що читати треба багато, постійно і систематично». «А позбавлення податкових пільг української книжкової продукції забере можливість навіть у тих українців купувати книжки, які поки ще мали змогу їх купувати», — пояснює вона і прогнозує: у разі запланованих змін, вартість вітчизняної книжки зросте на 30—50%, а то й більше. Отже — працівники бюджетної сфери, працівники освіти й культури перестануть взагалі читати, тому що в них і так дуже низькі зарплати. Звичайно, жодним чином не покращиться і надходження книжок до бібліотек. «Я вважаю, що гуманітарна катастрофа не за горами. Вона матиме дуже благодатний грунт в Україні. Однак, хочеться вірити, що Бог цій владі все-таки не відніме розуму остаточно, і що люди відстоюватимуть СВОЄ», — підсумовує президент ГО «Форум видавців».

Невтішні прогнози учасників української видавничої сфери посилює і статистика. Так, минулого року середньостатистичний українець придбав вітчизняної книжки на 2,5 дол., росіянин — на 22 дол., поляк — 45 дол., француз — 65 дол., німець — 150 дол. Ці дані «Дню» наводить президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр АФОНІН.

«Якщо ми розвиватимемося такими темпами і ще запровадимо податок, то боюся, що ці 2,5 дол. будуть виглядати як досягнення... Крім усього іншого, вже 16 років Україна продукує одну книжку в рік на душу населення, а це найнижчий показник в Європі, де деградаційним порогом вважають 2—2,5 книжки...» — наголошує президент Асоціації. На його думку, вже сьогодні українська книжка є надто дорогою, щоб увійти у щоденне життя українців. «Протягом двадцяти років в Україні системно знищувалася потреба в розумних, освічених, професійних людях. В Європі головними були і залишаються людські здібності, начитаність, професіоналізм. Там інтелект є запорукою високого соціального статусу, кар’єрного зростання... Коли людина багато вчиться, знає, читає, вміє, вона може розраховувати на життєве благополуччя. В сучасній Україні освіченість, інтелект і культура стали синонімами бідності та невлаштованості. Нині працюють зовсім інші критерії призначення на посади, просування кар’єрною драбиною. І тому апріорі книжка як фактор розвитку людини і впливу на її долю поступово нівелювалася», — пояснює пан Олександр. «Пільги треба було доповнювати з боку держави — системною роботою з розвитку галузі, повернення книжки в суспільство, популяризації знань... А тепер держава фактично зупиняє доступ середньостатистичного українця до сфери знань і культури. Торік 60% так званої загальнодоступної книжки вийшла накладами менше 500 примірників. У той час середній наклад російської книжки — 8 тис. примірників. Із запровадженням ПДВ на вітчизняну книжку, її ціна зросте, і покупець матиме ще менше можливостей придбати її. Найцікавіше, введення ПДВ і податку на прибуток автоматично працює на російськомовну книжку в Україну. За даними Книжкової палати, минулого року 15 тис. найменувань україномовної літератури вийшло накладом близько 22 млн примірників, а 5 тис. найменувань російськомовної — понад 19 мільйонів...» — підсумовує Олександр Афонін.

«День» попросив видавців поділитися власним баченням ситуації та її можливими наслідками.

Анатолій ІВЧЕНКО, директор львівського видавництва «Урбіно», Божена АНТОНЯК, перекладач, співвласниця видавництва:

— За три кризові роки — 2009—2011, українська книжка втратила близько 1,5 тис. найменувань і 9 млн накладів щороку, тобто 10% — у назвах і 30% — у накладах. Минулого року українською мовою вийшло лише 14, 962 найменувань загальним накладом 23 млн 509 тис. примірників. Для порівняння: у Польщі вийшло друком майже 28 тис. найменувань і 127 млн примірників, у Росії — понад 110 тис. назв і 620 млн примірників. На цьому тлі наша ситуація — катастрофічна.

Що означає для видавця скасування нульової ставки ПДВ? Якщо наші мудрі депутати зроблять її на рівні 18%, як уже намагалися зробити це колись, то ціна книжки зросте приблизно на 40%. Насамперед постраждають покупці. А ще — бібліотеки, які за ті самі бюджетні кошти зможуть купити значно менше книжок. Масово постраждають батьки школярів. І видавці, бо продаватимуть значно менше книжок...

У Польщі торік скасували нульову ставку і зробили ставку ПДВ 5%. У результаті ціни книжок зросли на 10%, а кількість нових видань зменшилася на 20%. Збанкрутувало кілька видавництв, у тому числі — два державних. Але в Польщі — це була вимога ЄС, а хто примушує наш уряд вводити ПДВ на книжки в найбіднішій країні Європи? Скасування пільг на податок на прибуток вдарить по видавцях ще більше. Якщо зараз його нараховують на окремий бухгалтерський рахунок і використовують на друкування нових книжок, то зі скасуванням цієї пільги спричинить до практичного знищення малих видавництв (через вимивання обігових коштів), які в Україні переважають. Отже, наш уряд явно готує місце для ще більшої експансії російського книговидавничого бізнесу на нашому ринку.

Мар’яна САВКА, головний редактор львівського «Видавництва Старого Лева»:

— Ситуація, яка останнім часом склалася в державі, не може не хвилювати всіх, хто причетний до гуманітарної системи. Нам, книговидавцям, від останніх новин із Мінфіну та ймовірних змін до Податкового кодексу стає просто страшно.

Нагадаю: спершу було ухвалення найбільш абсурдного за часи існування Верховної Ради Закону про мови, наступного дня — скасування парламентських слухань про стан книговидання в Україні, а сьогодні — погроза відмінити пільги для книговидавничої галузі. До того ж незабаром парламентські вибори, а це, як показує досвід, може призвести до чергової девальвації гривні та повного завмирання попиту суспільства на такий не дуже затребуваний продукт, як книжка. Отже, замість допомоги держави у промоції читання як необхідного елементу освіти й культури, ми, видавці та літератори, маємо ляпаса від депутатів у вигляді абсолютного зневаження української мови і ймовірного копняка від держави у вигляді відновленого ПДВ, наслідки яких мають лягти на плечі перш за все наших читачів.

Дарина МАКСИМЕЦЬ, директор чернівецького видавництва «Букрек»:

— Ідеться про відміну всіх пільг. Мета — покращити загальну економічну ситуацію в державі. Але ж книговидання не займає великого відсотку у валовому продукті країни. Тут потрібно все добре проаналізувати: якщо бюджет не матиме відчутних надходжень від книговидання, а культура й духовність постраждає, тоді для книжок потрібно зробити виняток. Потрібно розглядати книжку як продукт духовний, а не як продукт ВВП. Книжка не є валовим продуктом, а тому не може бути оподаткування на рівні з усіма. А загалом, це питання потрібно вивчати у комплексі. Можливо, якщо ліквідують пільги, але в той самий час зменшать відрахування від зарплат, то одне перекриє інше, і ми не відчуємо на собі прогнозованих наслідків.

Богдан БУДНИЙ, директор тернопільського видавництва «Навчальна книга — Богдан»:

— Наслідки можуть бути катастрофічними. Сьогодні й так наклади української книжки зменшено, видавничі проекти згортають, кількість найменувань скорочується. Відміна цієї невеликої пільги, яка, до речі, передбачена до 2015 року, особисто мені видається злочинними діями щодо української книжки.

У світі, щоб стимулювати читання, розробляють проекти на десятки років наперед. У нас держава від цього відсторонилася і все тримається на плечах видавців. А тут ще, у разі змін, ціни на книжку зростуть, вона стане неконкурентною...

Олена МОВЧАН, головний редактор видавництва «Грані-Т»:

— Із минулого тижня видавці перебувають у шоковому стані. Кожен із них розмістив у себе заяву Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів під назвою «Тривога», не маючи, на жаль, чіткого розуміння, що робити і як ефективно організувати відсіч. А решта громадськості, певне, ще не усвідомили повною мірою, що відбувається. Проте такі розрізнені перепости новин, поширення емоційної «апокаліптичної» інформації в медіа не матиме жодного практичного результату. Відсіч має бути зосереджено в руках тих, хто 10 років тому пролобіював закон про пільгове оподаткування — Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. І як тільки Олександр Афонін буде готовий обговорити подальші дії, наше видавництво долучиться і всіляко підтримуватиме наступні кроки. Можливо, така біда справді об’єднає видавців, і під керівництвом Асоціації вони відстоять свої права і права читачів. До речі, кожна влада, намагається втрутитись у закон про пільги для видавців. Згідно з даними асоціації, теперішнє втручання — десяте.

Наслідки скасування пільг видавці відчують у кількох площинах. Для споживачів культурного продукту — це подорожчання книжкової продукції приблизно вдвічі. Для бізнесу — найменші, а значить найбільш незахищені видавництва будуть змушені закритися, з часом ця хвиля дійде і до більших. І далі — абсолютна відсутність українського книговидання. Без книжок (а це і художня література, і навчальна, і довідкова, і періодика) та в контексті закону про мови україномовне населення не матиме свого культурного простору, воно буде асимільованим, приниженим та пригнобленим. За таких умов достатньо зміни лише одного покоління, щоб українська мова опинилася на суспільних маргінесах.

Андрій МОКРОУСОВ, відповідальний редактор, часопис «Критика»:

– Звісно, законодавча ініціатива Януковичевих фіскалів жахлива, хоч і цілком прогнозована, з огляду на загальну логіку дій цього організованого угруповання. І вона має чималі шанси втілитися у життя, якщо... Якщо, по-перше, ми всі – не тільки видавці та медійники, а й усі громадяни, незалежно від ідеологічної та політичної орієнтації, – просто із самих лише міркувань самозбереження не подбаємо про бодай трохи притомніший і чистіший новий склад парламенту і зменшення в ньому кількости невігласів, шахраїв, негідників і просто бандитів. І якщо українська культурна спільнота, освічений (хоч якось) клас, видавнича корпорація зрештою, не докладе максимальних зусиль, аби відбити цей напад на нашу «останню територію».

Зауважу, що це різні речі: захищатися від наміру злоякісно розрослої державної пухлини зжерти більше-менше здорові клітини суспільство муситиме навіть і за найліпшого складу парламенту, адже спроби позбавити книговидання і пресу цих дуже скромних, але хоч якось рятівних пільг, не припинялися і за відносно демократичного післяпомаранчевого проміжку. Тож тут навіть не так важить, про що йдеться насправді: про найпримітивніше бажання, властиве збитошникам усіх часів і поглядів, витиснути із захопленого терену та людности геть усе до останку і ще трішечки більше, а чи про складник підступного наступу на українську культуру, здійснюваного кількома добре ешелонованими «колонами», або й про притаманне будь-якій неконтрольованій громадськістю та суцільно зкорумпованій бюрократії бажання якнайщільніше все контролювати (зокрема й у фіскальний спосіб), обмежувати (насамперед економічно) наявні осередки «продукування свободи», а заразом і збільшувати опції для торгівлі пільгами на власний розсуд.

Чи котрийсь із цих мотивів лежить у підґрунті презентованого законопроекту, а чи всі вони водночас або й щось інше – так чи так скасування наявних пільг, давши бюджетові мізерний зиск (у найліпшому разі, якщо до того горопашного бюджету взагалі щось дійде) знищить ураз і до ноги незалежну пресу та завдасть смертельного удару і без того неабияк охлялому, сливе коматозному нашому книговиданню – навіть умовно «комерційному» (на тутешній копил, ясна річ), не кажучи вже про різного роду «інтелектуальну книжку», «високу полицю» тощо. А беручи під увагу, що навіть позірно масова україномовна книжка силою парадоксально викривленої ринкової та культурної ситуації в Україні побутує більше-менше на тих самих засадах, що й «висока», то можна прогнозувати остаточну смерть нашої інтелектуальної царини, а відтак – того таки (недо)освіченого класу, який цю царину творить, живе з неї и нею відтворюється. Ці нещасні 20–41%, що їх добродії-фіскали з чи то печерно-комуністичними, чи-то печерно-неоліберальними уявленнями про економіку прагнуть накинути на й без того надмірно дорогу українську книжку, яку і тепер наша недолуга громада не квапиться підтримувати гривнею, таки радше за все зламають верблюдові хребта.

Із другого боку, часто-густо така розпачлива апокаліптика, такі собі «страхи на ляхи», виявляються передчасним (само)залякуванням, і життя врешті перемагає йому самому незрозумілим способом. Авжеж, іще не осінь, коли побачимо, з яких курчат будуть кури, з яких – шуліки, а з яких – багаті горобці. В кожному разі, стоїмо перед дуже великою загрозою самому нашому існуванню, тож якщо хочемо принаймні вижити (не говорячи вже про якісь вищі цілі), то мусимо негайно і затято опиратися – це стосується, повторюся, і самої нашої корпорації (чи корпорацій, якщо видавців і медійників брати окремо), і цілого освіченого класу – від академіків й університетської професури до студентів, – і «чорноробів культури» – освітян, бібліотекарів та ін. Мало того – цілого (недо)громадянського суспільства, навіть і тих, хто жодної книжки, хоч якою мовою її писано, до рук не брав і не братиме. Бо читає чи ні такий умовний пересічний посполитий – то його приватна справа, але без книжки діти його виростатимуть безграмотними рабами для новопосталих із грязи панів-злодіїв, а без вільної преси його дрібний бізнес упаде під ноги тим-таки панам чи на своєму заводі або в офісі він стрімко перетвориться на пил під ногами «сильних людей».

Отже, захист книговидання і преси від злодійського закону – справа спільна, правдива res publica, бо в обстоюванні економічної свободи видавців і медійників зацікавлені геть усі – хто прямо, хто опосередковано. А суспільство в такий спосіб, зокрема, дістане нагоду злютуватися на цілком гідній засаді, що в цілому світі, окрім постсовєтських теренів – від Ірляндії до Ізраїлю, від Вельсу до Катальонії, від Латвії і далі скрізь – зазвичай відбувалося просто внаслідок високої свідомости громадян, правильно спрямованої кропіткої роботи інтелектуалів (чи національної інтеліґенції) та вмілій політиці демократичної опозиції, – себто тих трьох речей, що їх українському (недо)суспільству фатально бракує, через що ми і стоїмо на двадцять першому році незалежности там, де стоїмо, і мусимо боротися за саме лише право на існування. А втім, інших інструментів для творення цих доконечних речей, окрім книжки, часопису та школи/катедри, людство не вигадало, тож не маємо іншої ради, крім як опиратися – байдуже, під яким гаслом: про «борітеся – поборете», а чи про «останній і рішучий».