Замість підтримки...

Усе частіше медіа повідомляють про відкриття меморіальних дощок загиблим на сході бійцям АТО — то на школі, де вчилися герої, то на підприємстві, де працювали. Та держава досі не навчилася їх вшановувати: складно одразу знайти інформацію, який шлях треба пройти батькам чи друзям, щоб така дошка з’явилася. Тетяна Прилуцька, учасниця однієї з ініціативних груп, розповіла «Дню» історію встановлення меморіальної дошки на київській школі, двоє випускників якої загинули в зоні АТО. Усі витрати ініціативна група взяла на себе. Коли пам’ятний знак уже був готовий, з’ясувалося, що треба ще зібрати низку документів. Яких саме, у кого їх збирати, про все це дізнавалися дорогою між Голосіївською райдержадміністрацією, школою та Київською міською держадміністрацією.

«Є ПОЛОЖЕННЯ, АЛЕ НЕМАЄ АЛГОРИТМУ ДІЙ»

Маршрут між цими трьома пунктами весь час змінювався, бо однієї ключової ланки, хто ж відповідає за увічнення пам’яті та встановлення пам’ятних знаків, так і не знайшлося. Є «Положення про встановлення пам’ятних знаків у місті Києві», відповідно до нього треба зібрати історичну або історико-біографічну довідку, ескіз пам’ятного знаку, письмову згоду організаторів на фінансування робіт та лист-згоду власника/балансоутримувача нежитлової будівлі. Усі ці документи подаються на розгляд Комісії зі встановлення пам’ятників і пам’ятних знаків при КМДА.

— А ми це положення побачили запізно, коли дошку вже привезли до школи, ніхто нас не попередив, що виконати його буде так складно. Нас запевнили, що все можна вирішити швиденько в КМДА, — розповідає Тетяна Прилуцька. — Ініціативна група повинна написати клопотання, що просимо дати дозвіл на дошку, тобто вказати, що від держави ми нічого не вимагаємо, щоб потім через рік чи два не було претензій. Однак у Голосіївській адміністрації довго не могли з’ясувати, на чиєму балансі школа. Добре, що працівниця зробила кілька дзвінків, дізналася, що є сусідня школа у цьому ж районі, яка готувала запит до Міносвіти на встановлення такого ж знаку (виявилося, що обидві школи на балансі відомства), то попросила вписати у документ і нашу школу. Просто цей дозвіл уже прийде заднім числом. Бо так би нам довелось їхати ще й у Міносвіти.

Були зауваження до оформлення біографічної довідки, вимагали від активістів її переписати, бо нібито має виглядати інакше, але як саме — теж ніхто не міг пояснити. Але ж бійці вже загинули, віддали життя за те, щоб ті ж самі чиновники могли працювати у мирному Києві, а на дошці буде всього пару рядочків про полеглих героїв. У таких випадках людям хочеться взаєморозуміння, підтримки, чуйності, а не чиновницького холоду. Нарешті всі документи зібрали, тепер чекають офіційного дозволу від Комісії зі встановлення пам’ятників і пам’ятних знаків.

— А вкінці з’ясувалося, що можна було не їздити по всіх адміністраціях, просто вдома написати це клопотання у довільній формі й вирішити все за якусь годину. Через незнання, лінь чи байдужість чиновників ми витратили цілий день у кабінетах різних адміністрацій, об’їздили пів-Києва. Люди непоінформовані, якщо вони хочуть це зробити, немає чітко вказаної інформації, куди звертатися. Так, є положення, але немає алгоритму дій. Досі ніхто нічого не знає, прикро, бо це ж герої АТО, а тут «футболять» по кабінетах, — підсумовує Тетяна.

ІНФОРМАЦІЯ ЗА СІМОМА ЗАМКАМИ

Оскільки такі заходи вшанування зараз не рідкість, «День» вирішив з’ясувати в мерії, хто ж відповідальний за встановлення пам’ятних знаків, хто має інформувати громадян? Від прес-служби КМДА отримали відповідь, що це не їхня компетенція, порадили звернутися до Київради, звідти наразі ніякої письмової відповіді не отримали. А в Українському інституті національної пам’яті нас запевнили, що таку інформацію громадянам має повідомляти Контактний центр або ж Департамент суспільних комунікацій КМДА. І тут дивує відповідь прес-служби, що Київська міська держадміністрація тут ні при чому.

Співробітник Департаменту суспільних комунікацій розповів, що вся необхідна інформація є на сайті департаменту. Так, знайти її можна, якщо знаєш, де шукати. А що робити тим, хто взагалі не розуміє, з чого починати. Нібито таку інформацію мають надавати в Управлінні звернень громадян. Вочевидь, цього замало. Може, варто було б поширити її через муніципальні ЗМІ або ж подавати на сайті міської влади більш зручно для користувачів та наочно. До цього чомусь руки не дійшли.

Зате не забули прописати у вищезгаданому положенні, що «встановлення меморіальних дощок здійснюється, як правило, за рахунок власних і (або) залучених коштів ініціатора увічнення». Проте згадане «як правило» для столичної влади стало прописною істиною. Павло Подобєд, співробітник Українського інституту національної пам’яті, входить до Комісії зі встановлення пам’ятників і пам’ятних знаків при КМДА. За його словами, за останні півроку жодного разу не було рішення, що таку дошку треба зробити за бюджетні кошти. Ініціативу громадян депутати підтримують за замовчуванням, однак шукати для цього додаткові ресурси ні в кого не виникає бажання.

НА ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ У БЮДЖЕТІ — НУЛЬ

І це свідчення неготовності держави шанувати та пам’ятати подвиги героїв нашого часу. Тим паче, що йдеться не про такі вже великі гроші. За словами Подобєда, середній кошторис дошки форматом 60 на 80 сантиметрів із граніту коливається в межах однієї-двох тисяч гривень. Це непосильні гроші для київського бюджету?

— Такі питання — це справа честі для самих органів місцевої влади чи об’єктів права власності. Коли є кошти на святкування чогось, а на дошку — ні, подібні речі людям малозрозумілі. Хоча громадяни мають право вимагати від органів місцевого самоврядування, щоб це робили коштом міста, але реалії такі, що, найімовірніше, буде відповідь: загалом підтримуємо, але коштів у міста немає, — додає Павло Подобєд. — Кілька десятків дощок таких вже є, здебільшого на школах. Якщо говорити про загиблих, то цифри страшні, а для бюджету — це під силу.

Та, схоже, найближчим часом ситуація не зміниться. За інформацією Управління охорони культурної спадщини, що займається встановленням пам’ятних знаків саме за бюджетні кошти, наразі існує список із замовленнями на 50 дощок. Розпорядження на їх встановлення видані ще років 10 тому. Але на виготовлення досі не знайшлося необхідної суми, саме на цій статті витрат чиновники економлять.