Заокеанські волонтери
Як у Балтиморі збирають гроші для українських воїнів
З перших днів Євромайдану вінничанка за походженням, а нині американка Валентина Стельмах займається збором коштів для допомоги українським військовим у зоні АТО. Жінка разом з родиною виїхала із України ще 19 років тому. Нині мешкає в місті Балтиморі, США. Але щоліта приїздить на рідну Ямпільщину, щоби провідати свою матір, яка не хоче виїжджати з України. При зустрічі тьотя Валя (а я саме так її називаю) розповіла мені, як за океаном збирають гроші для українських вояків, і кому довіряють американські українці.
«Якщо ми живемо далеко від України, то це не означає, що ми забули про свою Батьківщину, — каже Валентина Стельмах. — Навіть там, за океаном, ми відчуваємо страх і біль за те, що відбувається на рідній землі. На війні загинув друг мого сина, мати загиблого — моя близька подруга, але зараз я не наважуюся навіть подивитися їй в очі. Не можу підібрати слів. Про такі втрати може розповісти вам кожна українська родина з Балтимора, бо ми там, але наші рідні, близькі, друзі залишилися тут, в Україні. Не підтримувати, не співпереживати не можна, це не по-людськи».
Загалом у Балтиморі мешкає щонайменше десять тисяч українців. Церкву святого Архангела Михаїла, до якої ходить родина Стельмахів, відвідують майже дві тисячі з них. Щоразу після недільної служби родини жертвують хто скільки може на підтримку української армії. Скільки вже надіслали коштів, ніхто й не може точно сказати. Лише цього разу Валентина Стельмах привезла із собою 15 тисяч доларів, що їх зібрали парафіяни церкви.
«Вперше ми почали збирати гроші ще в грудні 2013 року, коли розпочався Євромайдан. То був важкий період, — згадує моя співрозмовниця. — Ми всі як один щодня після роботи сиділи перед телевізором і стежили за подіями в Україні. Коли настав кривавий лютий, я ні спати, ні їсти не могла, обличчя побитих дітей (а там були й зовсім юні — діти ж!) весь час стояли перед очима, і хотілося прилетіти в Україну, захистити, допомогти, підтримати.
Коли все це пекло завершилося, ми мали надію, що Україна відродиться, зміцніє, але ж не судилося. Війна на сході покликала воювати ровесників мого сина. І я, як кожна мати, почала агітувати своїх колежанок збирати гуманітарну допомогу. Пересилали білизну, шкарпетки, камуфляж. І дуже прикро, що багато чого не дійшло до адресатів. Це розчаровувало, навіть злило. Але з часом ми налагодили зв’язки між нашою цервою та церквами в Україні. Почали співпрацювати з військовими капеланами із Львова, Івано-Франківська та Чернівців. Тоді робота закипіла».
Серед того, що зібрали парафіяни церкви святого Архангела Михаїла в Балтиморі, були тисячі комплектів сучасного одягу стандарту НАТО, сучасні кровоспинні препарати, обладнання для реанімобілів, які працюють у зоні АТО і багато-багато іншого.
«Зараз ми тісно співпрацюємо з відомим в Україні капеланом отцем Василем Гасинцем. Цього разу везу від нього до Америки подяку, — хвалиться Валентина Стельмах. — Василь Гасинець — свята людина! Він — батько трьох дітей, невтомний душпастир парафіян, та пропри це пішов служити у 128-му окрему гірсько-піхотну бригаду, яка дислокувалася в Дебальцевому».
Пані Валентина зізнається, що допомагають збирати кошти на підтримку української армії навіть діти, які про Україну знають хіба що зі слів батьків. «Вони народилися в Штатах і вважають Америку своєю Батьківщиною, та кожен з них уболіває за Україну, — переконує співрозмовниця. — Після недільної служби влаштовуємо при церкві обіди, на яких обговорюємо останні події в Україні. Тим часом діти продають свої вироби чи розповідають вірші й теж роблять благодійні внески. Востаннє чималу суму вдалося виручити після причастя дітей. Наш отець Василь Сівінський, котрий родом із Тернополя, невпинно стежить за подіями в Україні і наголошує, що ми не повинні стояти осторонь, бо це наша рідна земля. Маю надію, що наша допомога не буде марною, і хоробрі вояки та Господь Бог збережуть Україну — землю, до якої завжди хочеться повертатися».
