ЗАПИТАННЯ «Дня»

Борис СОБОЛЄВ, президент Першої інвестиційної групи:

— У розвинутих країнах питома вага вартості праці в собівартості продукції займає левову частку. У нас ситуація зовсім інша. У колишньому Радянському Союзі цей показник становив 21%, а сьогодні — ще менше — близько 8%. Багато в чому ситуація зумовлена тим, що значно зросли витрати під час виробництва продукції. Наприклад, частка енерговитрат у собівартості продукції в країнах, що раніше входили до СРСР, уже досягає 50%. Раніше та ж електроенергія практично нічого не коштувала, під час обрахунків собівартості продукції на її затрату уваги ніхто не звертав. Нині витрати енергії треба оплачувати сповна, а технології залишилися старі. Якщо вдасться знизити ці витрати — отже, буде ресурс для збільшення частки вартості праці. А вiдтак, і буде піднято зарплату.

Василь ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, голова Центру народної економіки, народний депутат України:

— Питання про підвищення зарплати в нас не заведено розглядати виключно як проблему соціальної сфери. Адже прибутки населення — це купівельна спроможність споживачів, це попит на внутрішньому ринку. Тому підвищення зарплати треба не лише самим працюючим, але й виробникам, економіці. Однак підвищення зарплати має бути реальним, а не номінальним. До запровадження гривні українці одержували купони з багатьма нулями, однак сенсу від цих нулів було мало. Щоб ситуація не повторилася, зростання зарплати має бути обов'язково підкріплене зростанням в економіці. Якщо підприємство працює ефективно і одержує прибуток, воно може стабільно платити і своїм працівникам, і податки, які йдуть на зарплату бюджетника. Досвід свідчить, що навіть за нинішніх складних умов заводи і фабрики можуть працювати так, але за умови ефективного управління ними.