Заробітчанські пастки

Iз початку поточного року на різних роботах за кордоном загинули майже 500 українців, більшість із них — чоловіки середнього віку, які отримали виробничі травми. Аналогічні небезпеки підстерігають і жінок: в одній тільки Італії сьогодні працює понад 300 тисяч українок, і далеко не кожна з них отримала можливість працювати саме на тих умовах, які були їй обіцяні спочатку. Більше того, внаслідок роботи в цій країні за останні шість років в Україні вдесятеро зросли випадки госпіталізації жінок із серйозними психічними відхиленнями.

Першість же за кількістю смертей українських «заробітчан» уже давно й міцно закріпилася за Португалією, Іспанією та Росією. А «групами ризику» серед регіонів України, жителі яких масово виїжджають за кордон у пошуках кращого життя, традиційно вважаються не тільки західні області, але й Донбас, який тільки з початку поточного року «відпустив» за кордон понад дві тисячі своїх громадян. Проте, як стверджують фахівці, насправді виїхавших було більше — просто в нашій країні досі не існує державних програм, які могли б контролювати динаміку відтоку фахівців в інші держави.

НЕВИПРАВДАНИЙ РИЗИК

Найпоширенішою проблемою, з якою українці можуть зіткнутися за кордоном, вважається горезвісна торгівля людьми. Щоправда, як показує практика, сьогодні це поняття вже не зводиться виключно до сексуального рабства.

За словами президента Донецької обласної Ліги ділових і професійних жінок Людмили Горової, найпоширенішим видом торгівлі людьми за кордоном є економічний тиск на невдалого «заробітчанина»: це й недотримання умов роботи, вказаних заздалегідь, і надання поганих умов життя для працівників, і звалення на них більшого об’єму роботи, ніж було обіцяно, і навмисне створення ситуацій, за яких люди втрачають власне здоров’я.

Що ж до основних професій, що відносяться до «групи ризику», то серед них, передусім, виділяються всі види будівельних робіт, робота в кабаре й клубах (танцівниці, офіціантки, стриптизерши, консуматки) і робота доглядальників за людьми похилого віку або дітьми. Всім, кому вдається вирватися з подібних робіт, на батьківщині доводиться довго лікуватися, але навіть після реабілітації вони в соціальних службах ще довго рахуються як «постраждалі».

Наприклад, саме такий статус досі носить Ілля — 23- річний житель м. Красноармійська Донецької області, який нещодавно повернувся з Росії, де йому довелося перебувати у справжньому рабстві. Все почалося з того, що молодий чоловік не зміг працевлаштуватися в рідному місті: Красноармійск живе за рахунок шахт, на яких працює більшість жителів, однак у Іллі освіта була не гірська, тому на шахту його не взяли. Він відправився шукати щастя в Москві, де влаштувався працювати на будівництво. Обіцяні умови роботи й зарплата були вельми привабливими, однак насправді все виявилося не так райдужно: Іллю ніхто не поспішав офіційно оформляти на роботі, жив молодий чоловік у жахливих умовах прямо на будівництві, а зарплата виявилася наполовину меншою обіцяної до від’їзду. При цьому двічі Ілля зривав хребет на важких будівельних роботах, однак ніхто йому витрат на лікування не компенсував. Обіцяли, щоправда, що через деякий час ситуація зміниться і працівник отримає компенсацію відразу за всі свої муки, однак нічого так і не змінилося. Пропрацювавши в таких умовах майже два роки, молодий чоловік попросив у батьків грошей на дорогу додому й повернувся до Красноармійська. Сьогодні Ілля перебуває на обліку в службі зайнятості, однак влаштуватися на роботу все ще не може: для початку йому необхідно поправити своє здоров’я...

Цей приклад — не рідкість. За словами фахівців, дуже багато донеччан, і особливо молоді, «клюють» на такі пастки, оскільки працевлаштуватися на батьківщині молодій людині буває дуже непросто.

ЧАС РАБИНЬ

Найбільший ризик постраждати від торгівлі людьми сьогодні існує саме для жіночої половини українських мігрантів. Безумовно, більшість українських жінок, які виїжджають за кордон для роботи в барах або яких-небудь розважальних закладах, усвідомлюють, що робота ця може логічно звестися до надання інтимних послуг. Однак є й такі, хто дійсно обманюється й після приїзду в чужу країну виявляється без паспорта й грошей і вимушений «відпрацьовувати» вартість зворотного квитка зовсім іншим способом, ніж той, який був вказаний у контракті.

Щодо цього, за словами фахівців, загрозу несуть пропозиції роботи нянею, гувернанткою або доглядальницею за людиною похилого віку: дуже часто дівчатам, які погоджуються на таку роботу, потім надходять пропозиції і про надання інтимних послуг. Якщо ж панночка не погоджується, у неї можуть забрати паспорт і крім секс-послуг звалити на неї ще й усе домашнє господарство. Втекти від такого «ярма» вдається далеко не кожній жінці — багато кому просто не спадає на думку, що їм десь можуть допомогти.

Проте, як знову-таки показує практика, небезпеки підстерігають жінок не тільки безпосередньо на «роботі», але навіть після того як їм вдалося втекти.

Так, буквально днями донецьку Лігу ділових і професійних жінок, в якій є спеціальний центр реабілітації таких постраждалих, буквально приголомшила історія двох дівчат, які нещодавно просто дивом втекли з московського рабства: вони перебували в рабстві в Москві в одного з сутенерів, який регулярно вколював їм наркотик і примушував працювати на трасі. При цьому дівчат били й погрожували, що якщо спробують втекти, їх знайдуть і вб’ють. Втекти все-таки вдалося, й буквально дивом — нещасні побачили, що їхній сутенер перебуває в наркотичному сп’янінні й зважилися. Однак, щоб добратися додому, дівчатам довелося пережити ще масу принижень: таксисти не погоджувалися підвозити їх до вокзалу «за просто так» і вимагали надання тих самих послуг, від яких постраждалі намагалися сховатися. Аналогічно вчинили й провідники потягу, який слідував у Донецьк: чоловіки- провідники взяли дівчат на тих самих умовах, в той час як жінки-провідниці навіть не стали розмовляти з ними.

Враховуючи всі ці небезпеки, в багатьох країнах почали продумувати особливі заходи з порятунку жінок, які опинилися в скрутному становищi. Однією з найпідготовленіших країн щодо цього є Кіпр, де, до речі, сьогодні працює дуже багато українок. Там існує спеціальний притулок, створений однією з місцевих церков, в якому завжди готові надати допомогу жінкам, які опинилися в рабстві. Активісти цієї церкви кожного вечора приходять до численних кабаре в різних кіпрських містах і роздають там листівки з адресою притулку й закликами до жінок залишити принизливу й небезпечну роботу та набратися сміливості для втечі. Щоправда, притулок цей діє тільки в одному місті, і добратися туди може далеко не кожна жінка.

В інших же країнах численним рабиням радять при першій же можливості звертатися в консульство або Посольство України, а також в будь- яку міжнародну організацію. Якщо ж місцезнаходження цих установ невідоме, дівчатам радять просто бігти в центр міста й звертатися в першу міжнародну фірму, що трапилася на шляху — саме там їм можуть допомогти додзвонитися до посольства України або навіть просто візьмуть під захист. До речі, подібні поради даються навіть тим жінкам, які виїжджають за кордон на звичайний відпочинок, — на жаль, там українок чекають не менші небезпеки.

За словами фахівців, ціла низка українських туристичних фірм підпільно промишляє торгівлею своїми ж власними клієнтами. Як розповіла Л. Горова, існують певні фірми, які частину своїх туристів відправляють за кордон цілком легально, а на деяких клієнтів укладають спеціальні договори з місцевими работоргівцями. Як правило, це трапляється у східних країнах (Туреччина, Єгипет, ОАЕ), однак небезпека існує й при виїзді в європейські держави.

Одним із найпоширеніших прийомів є повідомлення (ніби від турфірми) відпочиваючим жінкам в останній день відпочинку про те, що їхній рейс переноситься на пізніший термін (як правило, на вечір або ніч). При цьому обіцяють, що за ними приїде спеціальна машина, щоб відвезти в аеропорт, однак, як правило, до аеропорту цей транспорт у результаті так і не доїжджає. Другий варіант — обман прямо в аеропорту, коли потенційних рабинь туди все ж привозять, однак вони залишаються один на один із поліцією, яка виявляє в них прострочені візи та вже недійсні квитки на літак. Жінки плачуть і протестують, і тут же «на допомогу» до них приходить один із місцевих «гідів», який обіцяє допомогти й про все домовитися, і вмовляє жертв поїхати з ним ніби назад у готель, однак, як правило, потрапляють вони зовсім не в готель. До речі, у деяких країнах работоргівці можуть навіть вступати в змову з поліцією, а в низці держав у законодавстві навіть не прописано відповідальності за торгівлю людьми.

Бувають і інші випадки, коли українських громадян продають «на органи». Подібний випадок, наприклад, стався з донецькими молодятами, які відправилися у весільну подорож в Єгипет і врятувалися буквально дивом. На одній із екскурсій чоловіку раптово стало погано, йому викликали «швидку», яка й відвезла його в лікарню. Там молодому чоловіку зробили операцію. Вже на батьківщині з’ясувалося, що насправді потерпілому просто вирізали одну з нирок, а його погане самопочуття на екскурсії було спровоковане непомітним уколом, який зробили в натовпі. Проте, як стверджують фахівці, можна вважати, що молодій людині ще пощастило: як правило, після отримання потрібного органу жертв у закордонних клініках вбивають...

ЯК ЗАХИСТИТИСЯ?

Статистика українців, потерпілих за кордоном, шокує. В одній тільки Лізі ділових і професійних жінок щомісяця стикаються, як мінімум, із десятьма випадками, що виникли внаслідок торгівлі людьми за кордоном. Крім того, щомісяця близько 200 донеччан звертаються в Лігу за телефонною консультацією щодо працевлаштування за кордоном, і близько 40% із них потім приходять на індивідуальні прийоми.

Усі ці цифри та факти можуть запросто відбити бажання їхати за кордон навіть у тих, хто мріяв про традиційний закордонний відпочинок на морі, не кажучи вже про виїзд для роботи. Однак, як запевняють фахівці, відмовлятися від цього не варто — просто треба знати, як себе захистити. І зробити це треба ще до від’їзду.

Тим, хто хоче поїхати за кордон для роботи, необхідно перевірити свій власний контракт, перш ніж виїжджати: тут досить простої консультації, наприклад, у тій самій Лізі ділових і професійних жінок, яка однаково допомагає і жінкам, і чоловікам. Там, по- перше, вивчать усю юридичну тонкість контракту, а по-друге, перевірять саму фірму за власними джерелами. Проте перевірку потенційний працівник може здійснити й сам, якщо знає основні прийоми роботодавців.

За словами заступника начальника інспекції з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість Донецького обласного центру зайнятості Тетяни Ляпко, визначити обман можна ще на рівні отримання візи: згідно зі статистикою, якщо у візі в жінки, яка виїжджає за кордон, вказується, що вона там працюватиме артисткою або танцівницею, це практично на 100% означає, що вона буде вимушена надавати ще й секс-послуги. Потрібно бути насторожі ще й в тому випадку, якщо на працевлаштування за кордон пропонують виїхати за гостьовою візою. «Гості», як правило, виявляються фактично безправними й вимушені виконувати будь-які капризи своїх роботодавців.

Всі ці тонкощі можна дізнатися на консультаціях для громадян, які виїжджають за кордон, що відкриті у всіх українських центрах зайнятості: як вірно й безпечно знайти роботу через посередника, що треба дізнатися про країну, як оформити трудовий контракт і документи на візу, як захиститися за кордоном під час самої роботи (зокрема, зареєструватися в Посольстві України). При реєстрації потрібно вказати не тільки свої дані, але й адреси та телефони фірми-роботодавця. Також не завадить запам’ятати адресу та ім’я роботодавця або посередника з України, щоб за необхідності звернутися до нього.

Що ж до безпосередньої роботи, то тут поради прості: не брати в борг у роботодавця, нікому не віддавати паспорт і мати при собі його копію, остерігатися ситуацій, в яких свобода ваших дій може бути обмежена, і не дозволяти роботодавцям поводитися з вами жорстоко й грубо — за першої ж спроби тиску в будь-якій формі потрібно звертатися в посольство. До речі, практично в кожній країні, крім державних органів, існують громадські організації, що надають допомогу українським мігрантам. Їхні адреси також потрібно запам’ятати перед виїздом за кордон.

Загалом же, за словами Л. Горової, головним захистом українців може бути їхня власна свідомість: багато громадян біжать за кордон не знаючи навіть мови країни, в якій хочуть працювати. Подібні проблеми виникають, у тому числі, й від нестачі роботи державних служб з інформування громадян про всі нюанси такого працевлаштування, однак поки що удосконалення роботи цих установ в Україні не планується. Частково в цьому напрямі працюють громадські організації, які в Донецьку, наприклад, організували кампанію: «Ми проти торгівлі людьми», але поки що ця робота не є системною. Саме тому фахівці покладають особливі надії на самих українців: поки що в Україні порятунок потенційних жертв торгівлі людьми є їхньою власною справою.