Заробляти гроші циганській родині "допомагали" 20 неповнолітніх батраків

У каравані "колишніх інтелігентів"

Торгувати шістнадцятирічного хлопчика, захопливого, неуважного і наївного від природи, привчила матір. Після розвалу Союзу сім'я П. опинилася майже в ізоляції. Вигаданий кимось термін "близьке зарубіжжя" у контексті Придністров'я, де жила родина, швидше був схожим на житіє в резервації. Життя у сонячному місті, багатому колись дарами землі, не стало: зарплату не платили, діти швидко виростали з ветхого одягу, літо - без традиційного моря, зима - у голодному очікуванні тепла. Мати, одна з кращих учительок міста, зарплату отримувала раз на рік, на 8 Березня.

Доводилося вставати о четвертій ранку. З туго набитими барахлом сумками караван "колишніх інтелігентів" вирушав до сусідніх сіл. Якщо за пакунок старого мотлоху вдавалося виміняти хоч на пару днів продуктів - день вдався. Але частіше було навпаки. За таких умов - не до сімейних радощів. Дітей (хлопчика і дівчинку) привчили обходитися без свят. Про гроші говорили завжди, адже їх завжди не було. Молодша дівчинка, приходячи зі школи, розповідала про отримані оцінки й ціни у шкільному буфеті. Коли підріс старший син, мати почала брати його із собою. Торгувати їздили в Україну: в Роздільну, Одесу. Потім син поїхав один. І не повернувся.

"Морфлот" - мій дім

На одеському привозі від людської і товарної рясноти голова йде обертом. Для шістнадцятирічного хлопця, що навчається в ПТУ у вільний від торгівлі час, це була не перша поїздка. Товар розпродано - гроші в кишені. Нарешті мати зрадіє, адже сьогодні день її народження. І раптом... Удар по голові. Отямився Ігор у машині серед незнайомих чоловіків. "Нічого, ми тебе підлікуємо, - співчутливо вимовив найстарший. - Побудеш у нас, відлежишся. І відпрацюєш нам за нашу доброту". "Дбайливий" батько численної циганської родини жив у приватному будинкові на околиці Одеси. Був жовтень...

Тиждень у циганській сім'ї для пацана промайнув миттю. Посеред двора стояв величезний контейнер з написом: "Морфлот". "Тут ти будеш жити", - сказав брат старого цигана. І підштовхнув хлопця всередину. У контейнері, пристосованому під барак, знаходилося ще душ двадцять. Всі стрижені, зелені пацани. Старшому було років вісімнадцять. Ні стільців, ні ліжок. Лише двадцять голих матраців у три ряди. Тут кожен був сам за себе, за свою порцію їжі й спокійний сон. Як пізніше пояснив Ігореві земляк, сусід по ліжку, всі "постояльці" перебували тут добровільно. Хтось втік із дому, чиїхось батьків позбавили батьківських прав, а хтось просто виявився нікому не потрібним...

Про користь "багатодітних" родин

Заробляли "копійку" цигани на кавунах. Закуповували на приміських ринках за 13 копійок, а продавали в Одесі вже за 25. "Податки", за спогадами "полоненого", сплачувалися при неофіційних зустрічах місцевим дільничним міліціонерам.

Останнім часом справи циганської родини процвітали. "Пацани" потрібні були як ніколи. Підіймалися батраки о восьмій ранку. Сніданок з відвареної у мундирах картоплі, й за роботу. З ранку до вечора хлопчаки працювали: розвантажували, завантажували кавуни, хто старший - продавали. О десятій вечора батраків привозили додому. Знову картопля і матрац у бараці.

Після закінченні "робочого тижня" Ігор прийшов попрощатися зі своїми добродійниками, але ніхто й не мав наміру його відпускати. "А за їжу хто відпрацює? Життя нині дороге". Втекти було неможливо: за пацанами цілодобово наглядали всі численні сини циганського барона. Барак на ніч наглухо замикали.

Першого разу Ігор втік з базару. Спіймали. Били палицями по спині. Після третьої втечі - по чому попало, а потім пригрозили: "Ще раз утечеш - уб'ємо".

Звідки дітки?

Про те, що у старого цигана так багато малолітніх працівників, знала вся округа. Але нікому до цього справи не було. Та й сам господар особливо не турбувався. Декілька разів додому приходив і дільничний. "Та свої всі..." - відповідав хазяїн на резонне запитання про дітей. І отримавши чергову порцію кавунів, міліціонер йшов геть.

Пацанів цигани відпускати не збиралися. Більше того були потрібні нові, оскільки сини барона затіяли будівництво у далекому молдавському селі. Рахунок терміну ув'язнення пішов вже на місяці, а син додому все ще не повертався...

Вдалою виявилася тільки восьма втеча. Ігор цього разу вирішив розраховувати не лише на свої сили: прийшов до міліції. Ще два дні у камері, "до з'ясування обставин". У розповідь хлопця ніхто не повірив: "Бути такого не може".

А твердий "рундук" у "Морфлоті" став, напевно, знову чиїмось домом...