Збірна України потішила наших емігрантів
Тренувальний футбольний турнір національних збірних на Кіпрі, який проходив у чотирнадцятий раз, традиційно не викликав хоч якого інтересу в місцевих любителів футболу, які, попри безкоштовний вхід, на стадіони не прийшли. Але це не означає, що ігри пройшли без глядачів.
Перший свій поєдинок на турнірі, де окрім господарів виступали також збірні України, Швеції та Румунії, наша команда грала ніби в Бухаресті. Майже дві тисячі румунських емігрантів, які тепер можуть вільно працювати на Кіпрі як громадяни Євросоюзу, створили на стадіоні містечка Паралімні атмосферу справжнього, а не тренувального футболу.
Але перед цим збірна України мала вже одну гру. Холодним як для Середземномор’я вечором 7 лютого поблизу міста Ларнака, де розташувалася наша збірна, тренер Юрій Калитвинцев провів у рамках тренування коротку двосторонню гру між «синіми» і «зеленими» у присутності групи українських журналістів. Тренер не приховував, що це була гра двох складів нашої збірної, один із яких мав грати у вівторок, а другий — у середу.
Перший, судячи з усього — найсильніший на сьогодні склад упродовж півгодини гри змусив майже замовкнути румунську «торсиду», повністю перегравши опонентів. Для нашого тренера це було принципово, адже вісім місяців тому збірна під проводом його попередника обіграла Румунію у Львові. Важко робити паралелі, але перші тридцять хвилин українці саме грали у футбол, а не здобували результат, як зазвичай. Отож — два забиті м’ячі і ще багато гострих атак.
На жаль, це був єдиний проміжок часу, коли грою нашої команди можна було насолоджуватися. Решту гри проти румунів, яку українці врешті виграли у серії одинадцятиметрових, так само і у фіналі проти шведів, виграному таким же способом, ми бачили збірну України, до якої звикли за багато-багато років. Гра від оборони із націленістю на результат. Недарма одразу після вручення його команді головного призу Юрий Калитвинцев зауважив, що хлопці цю гру «відмучили».
Але це не завадило радіти перемозі кільком десяткам українців, які приїхали на обидві гри у Паралімні та Нікосію і, як могли, підтримували своїх співвітчизників. Навряд чи наших працює та живе на Кіпрі менше, аніж румунів. Але чи то більшості наших земляків тепер не до футболу, чи то збірна України без Андрія Шевченка у складі не є такою привабливою, але українців на фіналі було приблизно стільки ж, скільки і шведів, які теж є на цьому острові, лише у незрозумілому одразу статусі. Принаймні курортники там у цю пору року практично відсутні, а місцевою погодою, яка нагадує наше бабине літо із теплими днями і прохолодним ночами, насолоджуються лише не дуже численні західноєвропейські та російські пенсіонери, а також футбольні команди із країн, де тепер перерва у сезоні. Умови для тренувань на острові для зими просто ідеальні. Причому у взірцевому стані не лише десятки тренувальних комплексів із ідеальними футбольними полями, а й діючі стадіони в кожному місті країни, розміром і населенням меншої за Вінницьку область.
Що стосується гри на Кіпрі двох варіантів збірної України, то навряд чи зараз є сенс детально її аналізувати. Поняття «зимовий футбол» для нас поки що залишається актуальним, тому висновки робитимемо вже навесні. Порадувала команда своїх уболівальників переможним результатом — і досить поки що.
