Здоровий початок дня

Український плавець, чемпіон світу і срібний призер Олімпійських ігор Денис Силантьєв свою славу професійного спортсмена використовує для того, щоб спонукати українців до підвищення стану фізичної культури. «День» уже писав про акцію «День Ч — День Чемпіона», завдяки якій Денису Силантьєву вдалося зібрати на Оболонській набережній для спільного проведення масової зарядки понад вісім тисяч киян («День», № 182, вівторок, 8 жовтня  2013 р.)! Наступний проект спортсмена — не такий ефектний, але не менш масштабний. Він полягає у відновленні практики проведення ранкової гімнастики у школах. «День» вирішив розпитати у Дениса Силантьєва про його нову ініціативу.

— Денисе, як виникла ідея такого проекту?

— Ще з 2008 року я займаюся громадською діяльністю, спрямованою на популяризацію спорту, фізичної культури і здорового способу життя. Зокрема, це були й проекти, орієнтовані на оздоровлення молодшого покоління. Ще тоді ми постійно мали справу з тим, що українців з дитинства позбавлено тих можливостей, що були у нас за часів СРСР — спортивних комплексів, дитячих майданчиків тощо. Переважно діти увесь час сидять — у школі або вдома — за комп’ютерами, ведуть малорухливий спосіб життя. Тоді нам спало на думку, а чому б не відродити щось з того хорошого, що було в часи нашого дитинства, а саме — ранкові вправи у школах. Спершу ми зробили проект «Ставай чемпіоном», в межах якого я проводив для дітей фізкультуру на радіо. Кожне заняття було тематичним — наприклад, упродовж одного тижня ми уявляли, що мандруємо морем, і всі вправи певним чином асоціювалися з морською подорожжю. Іншим разом ми «ходили до зоопарку» або «мандрували різними країнами» — я прагнув, щоб дітям було цікаво.

Наступним проектом став «День Ч» — кілька разів нам вдалося зібрати багатотисячні маси людей просто на вулиці, щоб разом зайнятися фізкультурою. Зрештою ми вирішили спробувати впровадити ранкову зарядку безпосередньо у школах. Разом зі спеціалістами я розробив вправи для різних вікових категорій дітей. Нас підтримав Департамент освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації. Певні корективи внесли інструктори з Київського університету імені Бориса Грінченка. Звичайно, вся ця програма має лише рекомендаційний характер. Гадаю, якщо б ми спробували запровадити її в обов’язковому порядку, це б викликало скоріше відторгнення. Сьогодні ж усі охочі можуть використовувати її — матеріали розміщено на сайті Інституту післядипломної педагогічної освіти університету ім. Б. Грінченка. Крім того, я особисто постійно відвідую школи, спілкуюся з дітьми, розповідаю їм про свій досвід у спорті, роблю разом з ними зарядку. У майбутньому ми плануємо записати відеоуроки — учні зможуть займатися, дивлячись на монітори. Це, зокрема, дозволить уникнути додаткового навантаження на вчителів. Поки що експеримент діє лише в межах Києва, але ми сподіваємося, що інші міста будуть брати приклад зі столиці.

— Як вашу ініціативу сприйняли самі діти й освітня спільнота?

— Ми проводили опитування серед учнів. На запитання, чи хотіли б вони робити таку зарядку, 80 % відповіли: «Так». Щодо освітньої спільноти, то на засіданнях Департаменту в КМДА я неодноразово розповідав про свою програму директорам шкіл, замам з виховної роботи і завжди зустрічав лише підтримку та розуміння. Багато хто з них запрошував мене відвідати свої заклади. Власне, саме це й спонукало мене до поїздок школами. На мою думку, значно ефективніше привчати дітей до здорового способу життя особистим прикладом, ніж якби одного дня вчителі просто повідомили їм, що від сьогодні всі робитимуть ранкову зарядку. Тобто я намагаюся пропагувати свою програму не лише за допомогою відповідних державних структур, а й шляхом особистого спілкування.

— Не важко учням робити зарядку, особливо вранці, коли організм ще не прокинувся?

— Не те, що не важко — це навіть цікаво! Адже йдеться не про відтискання від підлоги чи біг. Це вправи, які можна робити на одному місці. Учні розтягуються, розминають шию, тазостегнові суглоби, коліна, руки, плечі, все тіло. Ці вправи допомагають дітям краще переносити навантаження і напругу, які вони змушені терпіти, сидячи впродовж усього дня за партою.

— Знаю, що ви залучали до акції також і дітей із особливими потребами. Як відреагували вони?  Чи були складнощі?

— Так, ми організували спеціальний захід для дітей з синдромом Дауна. І вони робили зарядку з не меншим інтересом і задоволенням, ніж решта дітей! Мене це дещо навіть здивувало, оскільки вправи були майже ті ж самі. Мабуть, це також свідчення того, що програму підібрано правильно. Діти з синдромом Дауна, якщо з ними належним чином працювати, можуть виявляти найрізноманітніші здібності — вони вміють танцювати, плавати тощо.