Земля з-під скирти,

І це — щира правда. Свій досвід ентузіаст В.Ліщук поширив на найменших вихованців дитячого садка № 6 «Зіронька», до якого ходить і його Каріна. Вихователька ясельної групи (від 1,5 до 3 років) Галина Дащук запевнила, що всі 26 її найменших вихованців уже читають, «хоча й по-різному — є, звісно, такі дітки, які швидше від інших читають. Карінка ж неперевершена, вільно читає».

ЯКЩО НЕ МЕТОДИКА, ТО ХОЧ ІДЕЯ

Галина Дащук «передає» дітей Галині Сокірченко, в якої група дітей у віці від трьох до чотирьох років. Г.Сокірченко каже, що їй залишається вже тільки вдосконалювати те, «чому навчила Галина Іванівна».

Відтак підопічні обох виховательок продемонстрували, що вони й справді вже читають не гірше, ніж десь у першому чи другому класі. Образно кажучи, ідея Каріниного дідуся жива й перемагає в окремо взятій «зіроньці». Дві Галини, Дащук і Сокірченко, привітали починання Василя Ліщука. Одначе в ході роботи були змушені звернутися й до праць інших ентузіастів і науковців. «Річ у тiм, що методика Василя Савовича Ліщука більш індивідуальна, сказати б, сімейна. Нам пощастило знайти книжки вітчизняних, американських педагогів і психологів. Виявилося, що у світі вже давно так працюють з меншими дітьми. Поділяємо цю думку: після трьох уже пізно», — розповідає Галина Сокірченко, а Галина Дащук її у всьому підтримує.

Науковці вже давно довели, що ранній інтелектуальний розвиток дитини має певні переваги. «Маємо із самого малечку давати дітям радість пізнання світу», — переконаний В.Ліщук. Відтак посилається на давньоримського філософа Квівтіліана Марка Фабія, який «пропонуючи учити дітей раніше семирічного віку, застерігав, що не слід ігнорувати користю, якою б вона не була». В.Ліщук продовжує:«Фабій же пропонував давати маленьким дітям замість іграшок літери або що-небудь інше, чим би вони могли гратися із задоволенням».

Розповідає про свою, вистраждану самотужки, методику раннього навчання і виховання. Про суть цієї методики він, Василь Савович, розповідає й у двох своїх брошурах — «З молоком матері» та «Читати раніше, ніж говорити». Тут-таки, у цих брошурах, — відгуки про зусилля новатора із периферії від найповажніших у країні науковців, організаторів освіти. Вони одностайні: цей досвід вимагає уваги та всілякого поширення.

I Василь Ліщук, схоже, знаходить розуміння та підтримку з боку місцевої влади. Щодо свого задуму, начальник відділу освіти райдержадміністрації Фелікс Слободян погодився: «Справа добра, потрібна. Слід готувати дітей до школи не тільки з п’ятирiчного віку. Організували Ліщукові зустріч із директорами сільських шкіл. На жаль, вони не сприйняли те, про що говорив Василь Савович. Він не спирається на наукову основу. Відчувається, що йому бракує знань дитячої педагогіки, психології. Де програма? Де відповідь на питання — iз чого почати, що далі робити? Немає. Потрібна ж якась послідовність у навчанні...».

ЯКЩО ДУЖЕ ХОЧЕШ, ТО ПЕРЕСКОЧИШ

Начальник відділу освіти вважає, що співробітництво В.Ліщука з науковцями дало б певні плоди. Та де ж вони, науковці, у Старокостянтинові!.. Тут — лише завзяті аматори та практики. Одначе у райцентрі — натхненні виховательки дитячого садка № 6 «Зіронька», які взяли від Ліщука елементи методики, а головне — задум. «І радіємо, що діточки ростуть- підростають розумними та допитливими. У них в ранньому віці чудова здорова пам’ять», — мовить про свої враження та настрій вихователька Галина Сокірченко.

Мовляв, хочеш, то перескочиш. Хоча свою скромну зарплатню виховательки ще за березень не одержали. А вже — травень. Ентузіастки, яких, на жаль, мало. Сільські діти часто- густо не лише таких, а й ніяких виховательок не мають. У районі — 96 сіл, та, як заявив Фелікс Слободян, лише у кожному третьому є дитсадок. Що з того, коли вісім з отих, що є, — на комірних замках. Через одну причину: немає коштів на утримання. Отож місцева влада, йдучи назустріч наполегливим проханням Василя Савовича Ліщука, вирішила виявити турботу про покоління, що підростає у селах. Голова райради Володимир Товстига запросив до Старокостянтинова сільських голів, нагадав їм про те, що «все найкраще — дітям» , і про те, що «діти — наше майбутнє».

А десь у Пеньках чи у Чернятині, Оріхівці, як мовилося у ході тієї ж зустрічі, «майбутнє», наче трава при дорозі. Поки батьки у пошуках хліба насущного, ніхто з ним, «майбутнім», не займається. Агроном за фахом Василь Ліщук, як знавець справи, вдається до своїх аналогій — згадує про землю з-під скирти. Мовляв, довго доводиться орати-переорювати ту ділянку, аби забути, що «там скирта стояла».

СПОМИН ПРО ХАТУ-ЧИТАЛЬНЮ

Гарна, душевна тоді розмова у Старокостянтинові відбулася. З діловим висновком: треба, щоб у штатному розкладі кожної сільської ради з’явилася посада соціального педагога. За задумом, Василь Ліщук працюватиме з ними, соціальними педагогами, а вони — з дітьми, яким «від двох до п’яти». Відтоді, як було озвучено на свесь район оцю ухвалу, багато води спливло річкою Случ, на берегах якої стоїть Старокостянтинів. Де ж вона, нова штатна одиниця органу місцевого самоврядування?

Бухгалтер Великочернятинської сільської ради Лариса Мельничук повідомила: «у бюджеті-2001 цю витрату не передбачено». Директор Великочернятинської загальної школи Анатолій Франко каже, що поріг першого класу у вересні переступлять чотирнадцять хлопчиків і дівчаток, а далі буде менше й менше школяриків». А на території сільради більше семи сотень дворів.

«З початку видали чотири свідоцтва про народження і дев’ятнадцять — про смерть», — тихо мовила про майбутнє учнівського контингенту бухгалтер сільради Лариса Мельничук. Підпорядкована цій сільраді Оріхівка, за словами бухгалтера, «у цьому році дасть школі двох першокласників, а на рік — одного».

Біля школи у Великому Чернятині — будівля дитячого садка, що заросла травою. З вікон цієї будівлі виглянули чотири зморщених, як старі печериці, обличчя. Робітниця Зінаїда Римар, яка саме вийшла з косою на подвір’я, пролила світло на цю, здавалося б, ймовірну ситуацію: «У будинку для пристарілих ще взимку сталася аварія. То їх сюди переселили. Бо ж дитячий садок уже давно закрили. То тепер тут і доживають свій вік три баби та один дід». Вона ж, Зінаїда Римар, їх доглядає. Що ж до майбутнього, то в неї така думка: «Хай би ліпше віддали належну допомогу сім’ям iз дітьми. В моєї сестри двоє онуків, шести і трьох рокiв, то не віддають їм по вісім отих гривень. Було б хоч на хліб...».

Ось таке воно, «світле майбутнє»: не до хліба духовного, коли насущного не вистачає. Ось і сій розумне, добре та вічне на тій землі, що з-під скирти. Та де ж вони, сівачі?

Директор школи Анатолій Франко — про своє: «Для дітей, яких до школи приймаємо, тестування робимо. Ті тести розраховані на тих, які до дитячого садках ходили». Погоджується: «Після трьох уже пізно. А після шести — безповоротно втрачено». З усіх торішніх випускників школи лише один продовжив навчання у середньому спеціальному закладі. Й став гордістю педколективу та об’єктом заздрощів для всього Великого Чернятина й інших підпорядкованих сільрадi населених пунктів.

Про те, як відбувається процес навчання та виховання у сім’ї, директор отаке каже: «Не ходив учень до школи днів дванадцять. Приніс довідку рідного батька: не пускав на уроки, бо садили на городі картоплю. Потім коситимуть траву на сіно для худоби».

На тлі «Зіроньки» у Старокостянтинові, де експерементує Василь Ліщук, у великому Чернятині — немов у темному лісі. Та у Пашківцях, що до райцентру ближчі, колись був дитячий садок. На кухні цього давно закритого дошкільного закладу наразі варять кашу для учасників польових робіт. Тут — гурт молодиць. Одна — з малою дівчинкою на ім’я Юля: «Не маю на кого вдома залишити, то тягну скрізь за собою». Її подруга: «А мій чоловік — на біржі. Безробітний. Є кому вдома сидіти». Не радіє, звісно, що так склалося: «Бо ж у нього не такий настрій, як у Ліщука, щоб учити читати й писати». До речі, і її чоловік за фахом агроном. Така пора наспіла, що й спеціалісти народного господарства серед безробітних опинилися.

Пашковецький сільський голова Микола Шевчук згадує оті часи, коли дитячий садок був на балансі колгоспу. Нараз немає колгоспу, то немає й балансу. Засновники агроформувань нового типу, даруйте, десь там бачили соціальну сферу. Які, мовляв, із неї дивіденди?.. А фінанси сільради співають романси. За статистикою райвідділу освіти, таку ж, знову, даруйте, пісню виконують у всіх сільрадах: iз 1745 дітей, яким від трьох до шести років у нашому районі, 445 охоплені суспільним вихованням». Не заперечують щодо того припущення, що цифра 445 дещо перебільшена.

«Хати-читальні організували б у селах чи що?» — версії щодо можливості зарадити біді- лиху вихователька дитсадка «Зіронька» Галина Сокірченко. «Підтримали новатора на свої грішні голови». Не подобається інтерес кореспондента «Дня» до перебігу процесу сівби розумного, доброго та вічного начальникові відділу освіти райдержадміністрації Феліксові Слободяну. Мовляв, не було б Ліщука з прагненням навчати читати раніше, ніж говорити, то й не було б і запитань щодо того, як ведеться поколінню, що підростає, у наших селах. Можливо. Одначе в інших районах, на жаль, не ліпше. Чи й гірше. Бодай тому, що там нема ні «Зіроньки» у райцентрі, ні Ліщука, який добивається, що « у кожному дорослому вбито Моцарта»...