Жест не політичний, а естетичний

Вдягнути на свято Незалежності вишиту сорочку — це не політичний жест, як може здатися в контексті останніх подій, це жест символічний і, якщо хочете, естетичний. Вишиванка — це красивий, зручний та стильний одяг. А крім того, — оберіг та своєрідний ланцюжок, який поєднує людину з її родом, маркує «своїх» та окреслює основні світоглядні орієнтири її власника.

«День» запропонував українцям у День Незалежності вбратися у вишиті сорочкі. Така акція — важливий крок у процесі творення цілісного естетичного поля країни. Сьогодні це вкрай актуально: вишиванка знову набула політичного «звучання», яке певною мірою перекриває її естетичні, культурні та світоглядні смисли («Вишиванка — одяг політичний», «День» №125—126 за 20 липня 2012). Як зауважила головний редактор «Дня» Лариса Івшина: «Мені б дуже хотілося, щоб вишиванка, зрештою, перестала бути жестом політичним, а стала просто красивим одягом». Саме тому ми пропонуємо українцям зустріти свято Незалежності у стильній і такій рідній вишиванці. Чи готові вони підтримати цю ініціативу?

Марія БУРМАКА, співачка, народна артистка України:

— Я підтримую цю ідею. Якщо на День Незалежності українці вдягатимуть вишиванки, — це буде дуже красиво. Вишиванка для мене — це гарний одяг, витвір мистецтва, оберіг. Це зашифровані символи, бо вишитий орнамент ховає в собі величезні смисли і значення. Я маю декілька вишиванок — і сучасних, і старовинних.

Проте сьогодні вишиванка набула й певного політичного «звучання». 30 років тому в Харкові, де мало хто говорив українською мовою, вдягти вишиванку — означало задекларувати свою громадянську позицію. І зараз, здається, ситуація повторюється. Мені сумно від цього. Вишиванка — це український національний, народний одяг. Це красиво, естетично, це ствердження коренів, підкреслення своєї приналежності до великого народу і до своєї Батьківщини. Якщо людина одягає вишиванку — то відразу зрозумілі її погляди, її вподобання. А опозиції, мені здається, варто було б вигадати якісь інші способи боротьби, ніж просто вдягати вишиванку. Це стосується й інших українців.

Богдан БЕНЮК, актор театру і кіно, народний артист України:

— Я думаю, кожен свідомий громадянин України розуміє, що День Незалежності — це свято, атрибутом якого обов’язково має бути деталь-символ приналежності до великої нації українців. Тому вдягнути вишиванку на День Незалежності й на День Прапора — це зрозумілі речі. І не лише у світлі останніх подій.

Ми прекрасно знаємо, що на великі релігійні свята українці обов’язково вдягали і вдягають вишиванку. Свято Незалежності — це своєрідне Різдво, це народження нашої держави. Вишиванка в долі українського народу завжди викликала у недругів двояке ставлення. Вишиванка як політичний одяг — це не явище лише сьогодення. Будь-який громадянин не може бути поза політикою: він повинен мати свою точку зору, особисті погляди, думки щодо існування своєї держави. Тому вишиванка — це політична річ, яка засвідчує, що ми звертаємося до своїх витоків, до свого коріння. Це своєрідний код, за яким можна багато чого дізнатися про людину, це оберіг, який не пускає в душу злу силу. А для мене, це ще й зустріч із мамою: мої сорочки вишила мама, якої вже немає. І це в черговий раз припасовує мене до своєї нації, то свого коріння...

Остап КРИВДИК, незалежний аналітик, політолог, активіст:

— Вишиванка й українська мова не можуть бути ні ознакою партійності, ні ознакою опозиційності — це зовсім інший вимір. І День Незалежності — якраз вдалий час для того, щоб вбратися у вишиванку. Зовнішнім силам, однозначно, хотілося б, щоб Україна поділилася за дуже чіткими ознаками і щоб за ними потенційно проходив державний кордон. Нам потрібно об’єднувати країну цими символами, а не протиставлятися ними. Я хочу бачити концепцію модернізації країни, де вишиванка буде одним з її елементів. Я хочу бачити пропозицію нового стилю життя для громадян, нового стилю урядування для держави. За підходом «вийди у вишиванці й попротестуй» я не бачу стратегії. Який наступний крок? Вбрати дві вишиванки для підвищення сили протесту? Тому вишиванка на свято — так. Вишиванка заради протесту — не впевнений. Має бути інша мотивація й позитивне гасло.

Наша родина цінує і любить вишиванки. В мене їх чотири, а в моєї сестри — близько десятка. Наша сім’я завжди одягає вишиванки на Різдво і Великдень...

Вишиванка — це український етнічний одяг, і я проти його політизації. Адже виходить, що, якщо не маєш вишиванки, то — не патріот, не українець, не проти Януковича?

Олесь СТАРОВОЙТ, депутат Львівської обласної ради:

— Політизація мовного питання та нездатність опозиційних політиків захистити українську мову вимагає негайних і ефективних кроків від громадськості. Ініціатива газети «День» запропонувати українцям ідентифікувати себе з вишиванкою в День Незалежності є дуже вдалим способом продемонструвати реальну кількість небайдужих. Адже не всі зможуть взяти особисту участь у масових акціях, зате, одягнувши цього дня вишиванку, кожен громадянин зможе висловити свою позицію щодо прийняття та підписання Януковичем мовного законодавства. Тому цілком і повністю підтримую таку ідею й долучаюся до її реалізації.

Мар’яна САВКА, письменниця, головний редактор «Видавництва Старого Лева»:

— Носити вишиванку — це дуже приватна справа. І будь-яке намагання зробити з вишиванки уніформу в мене викликає природний спротив.

Обидві вишиті сорочки в мене від мами. Вона вишивала їх тоді, коли незалежність була в зародковому стані, країна нею тільки завагітніла й тривожно виношувала. Тоді не було в продажу канви для вишивки і, вишиваючи, мама стерла всі пучки, пристосовуючи стандартні картинки з надруком. Інших вишиванок я ніколи не купувала. Я одягаю свої сорочки тоді, коли маю на це внутрішню потребу. Бо носити чи не носити атрибут своєї нації — то з царини внутрішньої свободи.

Я не впевнена, що на День Незалежності країни, яка досі блукає манівцями, не розуміючи, де її магістраль, мені захочеться одягнути вишиванку. Але я від цього не стану ані менше любити свою країну, ані менше дивуватися з глупоти й марнославства її державних мужів. А багато з них, до речі, мабуть, на Незалежність також одягнуть вишиванку — бо це ж найпростіше виявлення «солідарності з народом». Особливо перед виборами.

Богдан ПОЛIЩУК, художник, видавець рукописного незалежного театрального журналу «Коза»:

— День Незалежності — це якраз те свято, коли варто вдягнути вишиванку без зайвих роздумів.... Протягом віків вишиванка була неодмінним атрибутом будь-якого важливо свята для українського народу. Це сильний символ збереження коріння й традицій, який, до речі, чудово гармоніює з сучасністю та прогресом... На свято Незалежності ми з моєю дружиною Оленкою щороку вдягаємо вишиті сорочки, а Оленка часом вбирається у повний народний стрій. У кожного з нас є декілька вишиванок. Одна мені дісталася від батька, іншу я вишивав собі самостійно — для захисту диплома в художньому училищі, а третю мені пошила й вишила дружина. Сьогодні вдягнути вишиванку не є подвигом — і це чудово! Саме такі речі об’єднують людей, дають можливість показати свою громадянську позицію, створюють атмосферу свята.

Iгор СIЧОВИК, письменник, гуморист, сатирик:

— Є символи, які визначають ідентичність народу, приналежність до одного кореня, його культурний рівень. Для українців вишиванка є не лише зовнішнім символом, а й передає духовну глибину внутрішнього світу. Це своєрідна мозаїка історії українського народу, ознака незнищенності великого роду. Для багатьох українців вишиванка стала повсякденним вбранням, й її популярність лише зростає.

Сьогодні такі акції мають особливо важливе значення. Вони згуртовують народ, встановлюють межу між тими, хто хоче жити в цивілізованій країні, й тими, хто повертає нас до страшного минулого. Сьогодні як ніколи українські символи мають засвідчити, що ми є господарями на своїй землі. Вишиванка й мова — це два символи, які ідентифікують нашу державу. І доки вони існують, доти існуватиме Україна.

Дмитро ЗАРУБА, директор Національного музею народної архітектури і побуту України:

— Ідея вдягти на День Незалежності вишиванку — справді цікава й цінна. Звичайно, я її підтримую: коли як не в День Незалежності кожен українець може підкреслити своє ставлення до Батьківщини, виказати їй своє шанування. Вишиванка — це частина нашої культури та історії, це те, що єднає нас. Крім того, вишиванка — сакральна, це оберіг.

Вадим ЛУБЧАК, журналіст «Дня»:

— Ще від студентських років разом із кількома друзями в Херсоні ми щороку вже традиційно вдягали вишиті сорочки 23 та 24 серпня й виходили в центр міста на святкування. Дехто з херсонців сприймав нас як учасників художньої самодіяльності, інші — називали «бандерівцями». Утім, ми чітко знали, хто ми є і навіщо це робимо.

... 10 серпня я провів до потяга «Київ —Москва» свого студентського побратима Романа. Разом із мамою він вирушив у Росію, а потім — у Білорусь відвідати родичів. У дорогу хлопець одягнув нову вишиванку. Народжений неподалік Москви, Роман навчався в Херсоні, а нині живе й працює у Львові. Для нього, а також для інших моїх друзів — Тетяни з Донецька, Мар’яни з Івано-Франківська, Дмитра з Києва, Андрія з Сум, Анастасії з Херсона (яка побачила світ 24 серпня 1991 року), вишиванка — не лише засіб національної ідентифікації, а стан душі. Обов’язково підтримаємо ініціативу «Дня», бо сприймаємо її як свою власну. Друзі зізнаються, що тільки подумали про необхідність такої акції, як газета «День» вже її зробила.

Юліана ЛАВРИШ, магістр журналістики Львівського національного університету ім. ІI.Франка, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2012:

— Вишиванка завжди була для мене символом багатства й різноманітності. Пам’ятаю, що три роки тому купувала вишивану сорочку в Запоріжжі, попри те, що у Львові велетенський вибір національного одягу. Через свою покупку мені хотілося поєднати вишиваний «львівський» хрестик і «запорізьку» квітку гладдю. Абсолютно згодна із героїнею свого матеріалу в «Дні» («Як «прочитувати» рушники?» від 3 серпня 2012 року) черкаською дослідницею Світланою Китовою, що українці однаково сприймають світ, адже у їхнє ментальне мислення закладені одні й ті ж пласти. Але ж за вишивання беруться різні люди, передаючи свій почерк у нитках, техніці, зображенні. Ми — різні, а тому й багаті. Згадую слова Блаженнішого Любомира (Гузара), який визначив слово «багатство» як аристократичне передання певних цінностей і надбань із покоління в покоління... Хотіла би, щоб 24 серпня українці витворили «вишивану» Україну, демонструючи світові свою неповторність і власну ідентичність, засвідчуючи власний аристократизм. Не знаю, як святкуватиму День Незалежності, але обов’язково вдягну свою «запорізьку» вишиванку!

Ельвіра МАТРОСОВА, студентка Iнституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2012:

Зважаючи на дискусії, що вирують навколо пошуку так званих етноідентифікаторів та питання українства як такого, ідея вдягти вишиванку на День Незалежності є своєчасною. Навіщо створювати ці ідентифікатори штучним шляхом, якщо можна згадати і повернутися до вже існуючих? Втім, українцям на цьому шляху ще знадобиться звільнитися від низки стереотипів — щодо «немодності» національного одягу та його начебто занадто політизованого ореолу. Чому так склалося — і зрозуміло, і незрозуміло водночас.

Національний одяг шанується в усьому світі. Це норма, а не соціальна патологія. Вишуканий обрис японського кімоно відомий не тільки в рідній країні — він надихає чималу кількість світових дизайнерів. Гарний приклад для наслідування — одяг став не тільки прикрасою шафи, а й шансом не затертися, не загубитися серед безлічі однакових. А в контексті процесу уніфікації культур це є чи не єдиним шляхом адекватної протидії. Тож концепція урочистого вбрання на свята для всієї країни мені імпонує. Звісно, примушувати нікого не треба — популяризація вишиванки має бути продуманою та інтелектуально вигадливою.

Євген ПРИХОДЬКО, журналіст-блогер, Херсон:

— Національний атрибут має бути в кожного українця, якщо він себе таким вважає. Часто, одягаючи вишиванку в будній день, помічав щодо себе різну реакцію, але, як правило, — позитивну. Проблема в тому, що ми рідко бачимо людей в національному одязі, особливо на півдні, тому громадянин, одягнутий у вишиванку, є дивним, але по-доброму помітним явищем. Щодо Дня Незалежності, то, враховуючи регрес національного духу за останні роки та антиукраїнські законопроекти влади, така ідея повинна втілитися в життя. Українці мусять хоча б таким простим способом показати свій патріотичний дух, бо на більш радикальні дії нація, на жаль, іти не готова.

Підготували Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День»; Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів; Іван АНТИПЕНКО, Херсон