Життя і проблеми «російської вулиці»
Сучасний Ізраїль — явище свого роду унікальне. Мабуть, це єдина країна у світі з відкритою і необмеженою імміграцією за національною ознакою. Сутність присутності Ізраїлю на політичній карті світу, сенс існування його — це збирання розсіяного серед інших народів єврейства. У цьому і полягає найпростiший і найзрозумілiший смисл сіонізму. Хоча останніми роками, особливо з початком масової репатріації євреїв з країн колишнього Радянського Союзу, сіонізм трохи втратив своє колишнє значення. Говорять про так званий «постсіонізм», і цьому, на мій погляд, є два основних пояснення.
Першим рубежем відмовлення від сіоністських ідеалів у їхньому чистому вигляді були Норвезькі угоди і створення Палестинської автономії (1993 р.). Хоча можна послатися і на значення для Ізраїлю мирного договору з Єгиптом, підписаного тодішнім главою кабінету Менахемом Бегіном і його єгипетським візаві, президентом Анваром Садатом. Однак передача Синайського півострова Єгипту не була поступкою частини Землі Ізраїлю — Ерец Ісраель, в той час як територія Палестинської автономії розташована в самім серці історичної пам’яті євреїв — в Іудеї та Самарії. Вбивство Іцхака Рабіна, бойового генерала і блискучого дипломата, стало справжньою трагедією в новітній ізраїльській історії і, без сумніву, розкололо суспільство на два протиборчих табори — прихильників і супротивників мирного процесу.
Другим фактором ідеологічного переосмислення сіонізму стала масова репатріація «росіян»-євреїв. Не секрет, що такого напливу одноплемінників Ізраїль у своїй ще недовгій історії не бачив. Цілі міста Ізраїлю іменуються російськими, бо близько 70— 80% їхнього населення — вихідці з колишнього СРСР. Деякі релігійні авторитети заперечують сам єврейський характер «російського» єврейства. Звичайно, в Ізраїль їдуть далеко не завжди люди, перейняті сіоністськими поглядами, але про роль наших колишніх співвітчизників говорять звичайно в поважних тонах і політики, і журналісти, і просто обивателі. Серед «росіян» — величезна кількість освічених та інтелігентних людей, які мають професії і пристойні доходи. Вважається, що це вони перетворили Ізраїль на економічно могутню державу.
Але й у всюдисущих «росіян» існують свої проблеми. Головна з них — дивна самодостатність і замкнутість, небажання абсорбуватися цілком, деяка немобільність й неадекватність тому суспільству, серед якого громада існує. Свої магазини, своє телебачення, своє коло спілкування, що майже напевно виключає присутність у ньому корінного ізраїльтянина — ось основні характеристики «російської вулиці», як іменують громаду в Ізраїлі. І це при тому, що маючи у своєму складі близько мільйона жителів, громада «робить політику» в Ізраїлі в буквальному значенні цього слова, що й довели останні вибори глави уряду.
Те, що Аріеля Шарона вибрали «росіяни», загальновідомо. Але ось відома ізраїльська поетеса Далія Равікович, що сповідує, як давно прийнято в середовищі ліберальної ізраїльської інтелігенції, ліві погляди, за підсумками виборів відкрито заявила, що вважає неприпустимим участь репатріантів у виборах, бо вони не є знавцями ані мови, ані історії, ані сучасної політичної ситуації в Ізраїлі. Її, звичайно, присадили, але в чому не права пані Равікович? Адже вона, по суті, лише озвучила американський варіант абсорбції, з неодмінною здачею екзамену з англійської мови і лише потім отриманням права на громадянство. Але в тому то й справа, що Ізраїль і, скажімо, Сполучені Штати — країни хоч і схожі в чомусь, але різні в основному — в характері держави. Ізраїль зараз переживає той етап своєї історії, що Штати пройшли на зорі свого існування — етап формування шляхом відкритої імміграції. Але політичні погляди дорожче, і тому лівоорієнтована пані Равікович, незадоволена поразкою лівого кандидата Ехуда Барака, дорікнула «російській» громаді своєю заявою, що вона правоорієнтована і здебільшого виступає проти мирного процесу.
Цьому є пояснення, і воно міститься в самому факті масового напливу «росіян»- євреїв у країну. Люди їдуть з економічно неблагополучних країн, і у випадку неуспішної абсорбції відступати їм нікуди, тому що Ізраїль, у більшості випадків, їхня остання надія на гідне життя. Ось і не хочуть вони ніяких територіальних поступок в обмін на мир, а вже якщо палестинці йдуть на загострення конфлікту, як сталося недавно (я маю на увазі «інтифаду Аль- Акса», що почалася у вересні минулого року з візиту тоді ще лідера опозиції Аріеля Шарона на Храмову гору, і яка триває, по суті, дотепер), тоді гніву немає межі. Недарма лідери двох найбільших «російських» партій — Натан Щаранський та Івет (Авігдор) Ліберман — члени шаронiвської команди, що активно агітували «російського» виборця підтримати Шарона і тим самим, нi багато нi мало, врятувати країну від «капітулянтської» політики Барака, який готовий навіть розділити Єрусалим заради майбутнього миру.
Втім, Шарону мирних переговорів не уникнути, і навряд чи це сподобається «російській вулиці».
Поживемо — побачимо.
