«Життя вимірюється не в довжину, а у висоту»
Днями у харківському видавництві «Майдан» на 1400 сторінках вийшло перше (!) в незалежній Україні повне академічне зібрання творів Григорія Сковороди. «Київські академічні двотомники 1961 і 1973 років до сьогоднішнього дня, треба визнати, вже суттєво застаріли. У цих радянських виданнях багато текстологічних помилок, вже не кажучи про відому ідеологічну ангажованість і зрозумілу обмеженість передмов, приміток і коментарів», — пише сайт «Обком». Тому нове видання має всі шанси стати бестселером.
На щастя, постійні читачі «Дня» краще знайомі зі спадщиною Сковороди. У першу чергу, завдяки досліднику творчості Сковороди та його послідовнику, видатному українському мислителю Сергію Кримському. Майже в кожному коментарі чи інтерв’ю «Дню» Сергій Борисович нагадував нам про надзвичайну важливість постаті Григорія Сковороди в національному коді українців. Підтвердження цьому — його фундаментальні статті «Філософ, якого не впіймав світ» та «Фортеця української духовності», які, до речі, вийдуть у наступному збірнику серії «Бібліотека газети «День».
В останні дні життя Сергія Борисовича ми записали його роздуми. Символічно, що коментар — про Григорія Савича Сковороду. Сьогодні, коли вже дев’ять днів, як Сергій Кримський відійшов у вічність, його думки, його голос незвичайної сили — з нами. І так природно, що в ці дні до нас повернувся і справжній Сковорода.
Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, філософ:
— Григорій Сковорода є унікальним філософом у тому смислі, що він сконцентрував і виразив у своїй творчості дух нації, свою епоху, національну культуру й думи та чаяння українського народу. Тому, коли ми звертаємось до творчості Сковороди, яснішими стають питання сьогодення. Головною ідеєю творчості Сковороди є тема мудрості — це тема життя в істині, тема духовності, що є головною проблемою й задачею в наш дуже важкий і драматичний вік. Пам’ятаєте, колишній чеський президент Вацлав Гавел сказав: «При тоталітаризмі ми жили в клітках. Нас випустили — і ми опинились в джунглях». Як подолати ці джунглі? Єдиним засобом, як вважав Сковорода, є висока духовність людини, тобто жити знанням, яке наповнене совістю. Після розпаду Радянського Союзу в соціумі виявилася ідеологічна порожнеча, й ця порожнеча почала заповнюватись якимось непотребом. Особливо загрозливого вигляду набуває молодіжна ідеологія так званої гламурності. Тобто: бути багатим, бути знаменитим, бути впливовим. Ці цінності стають основними для (особливо!) молоді. І їм — цим псевдоцінностям — важко щось протиставити. Ці пріоритети набувають зараз вигляду справжньої ідеології.
Сьогодні набула розповсюдження ідея пріоритету політичних програм над життям людини. Сковорода відстоював важливі демократичні настанови для сучасного суспільного життя. Він вважав, що республіка Україні потрібна, але «республіка духу» (це його формулювання). Треба сказати, що Сковорода проповідував дуже сувору школу життя. Він вважав, що в душі людини не повинно бути щілинок. Тільки-но в душі людини виникає якась нецілісність, якісь тріщини, вони заповнюються пекельним вітром, який «носить» людей.
Мудрість Сковорода базував на античності й античній філософії. Сьогодні античність не така вже й далека і непотрібна нам. Цікаву ідею одного разу висловив Григорій Сковорода. Потрапивши на базар, він сказав: «Як багато тут всього, що мені не потрібно». Не можна жити одним споживанням. І ця ідея — не відкидання споживання, а одухотвореного буття — була для нього головною настановою.
Сковороді був близький міф про Едіпа. Едіп зустрів Сфінкса — чудовисько, врятуватись від якого можна було тільки знанням, відповідаючи правильно на запитання. Він дуже добре володів знанням, щоб захиститись від чудовиська. Але виявилось, що у нього не було знання, щоб самому не стати чудовиськом. Саме таке знання — знання моральне, знання, засноване на високих людських цінностях — і проповідував Сковорода.
Духовною Сковорода вважав людину, для якої все найважливіше в житті є легким, а все легке — непотрібним. Тільки сувора школа життя, тільки боротьба за високі і необхідні цінності. Сковорода сповідував оптимізм, у якому — ідея колективності, ідея спільної діяльності, всезагальної поваги один до одного, ідея духовності, яка осяювалася роботою серця. У нього була така теза: «Закрий очі, щоб мислити серцем». Щоб мислити мудрістю, яка корисна для людей. Щоб мислити любов’ю, надією і вірою в найвищому смислі. Віра для Сковороди базувалася на ідеї персонального Бога. Тобто не Бога канонічного, церковного, а того, який знаходиться в душі людини.
Важливою темою творчості Григорія Сковороди була ідея краси. Він писав, що в світі майже все може бути ворожим до людей: неврожаї, землетруси, якийсь іще неспокій в природі. Але в бутті є краса. А краса є милістю для людини. Як висловився Сковорода, — онтологічним гарантом існування Бога, тобто вищої істоти.
Сковорода вважав, що людина — істота вертикальна. Що це означає? Її життя вимірюється не в довжину, а в висоту. Тобто не кількістю прожитих років, а сходинками ціннісного підйому до ідеалу, до високих моральних критеріїв.
Особливо сьогодні важливо бачити ці висоти людського духу, які, зрозуміло, не рятують нас повністю. Ясна річ, неможливо нехтувати матеріальним благополуччям. Але не можна будувати життя на примітивному споживанні. Таке життя унеможливлює створення неба віри, яке дозволяє піднятись над власними проблемами, трагедіями, виживати в найглибшому й ціннісному смислі.
