Золото краю «чорного золота»

При згадці про природні багатства Донеччини спершу на думку приходить, звичайно ж, вугілля. Далеко не всі знають, що промисловий край багатий також на унікальні родовища каоліну, повареної солі, ртутної руди, циркону, графіту. І вже зовсім одиницям з числа геологів та краєзнавців відомо, що старий Донецький кряж «приберігає на завтра» поклади воістину шляхетні. Зокрема — золото. Скажімо, по досі тривають наукові суперечки щодо походження найбільшого артефакту, знайденого колись у степових курганах України, дорогоцінної скіфської пекторалі з колекції Національного музею історичних коштовностей. Відомо, що спектральний аналіз металу масивної царської прикраси вказує на суттєву відмінність від виробів усіх відомих ювелірних центрів античної епохи. Донецькі дослідники висувають сміливу гіпотезу: пектораль було виготовлено місцевими майстрами із золота, видобутого саме на Донбасі.

ЛЮДИ ГИНУТЬ ЗА МЕТАЛ

Археологічні знахідки свідчать, що багато віків тому жовтий метал уже виплавляли в так званій Бахмутській улоговині та поблизу Нагольного плато. Тут розкопано рештки досить досконалих, як на ті часи, плавильних печей, ливарного приладдя. Існують історичні аргументи й більш «молоді». Як розповідає професор Донецького національного технічного університету Борис Панов, на початку минулого сторіччя легенди про золоті копальні скіфських правителів спровокували на ризиковане починання місцевого промисловця Глєбова. Переконавши державну казну в реальності свого проекту, він зумів отримати гігантський, як на ті часи, кредит у три мільйони царських рублів. Підприємець запросив іноземних фахівців і з їхньою допомогою побудував кілька рудників та збагачувальний завод поблизу нинішнього міста Красний Луч. На жаль, отримавши з руди 8 кг золота та 16 кг попутного срібла, Глєбов збанкрутував. Подальша доля цього першопрохідця сучасного вітчизняного золотовидобування була трагічною: Глєбов чи то застрелився, чи то пав жертвою власного необережного поводження зі зброєю на полюванні. Відтоді золотоносний Гострий Бугор періодично притягував до себе шукачів легкої наживи, що мріяли сколотити капітал на прихованих скарбах донецької землі. Але всі спроби закінчувалися невдачею. Зрештою, після того, як радянська влада наклала гриф таємності на відомості про природні поклади регіону, про місцеве золото майже забули. Від тамтешніх жителів доводилося чути, що в руїнні 1990-ті роки шляховики безцінною щебінкою, що містить золото, призвичаїлися засипати баюри на вкрай розбитих дорогах...

— Золото в тих місцях безумовно є, — пояснює суть проблеми професор Б. Панов. — Проте воно сусідить із миш’яком, що затрудняє очищення, здорожує процес. Виникають серйозні природоохоронні проблеми. Втім, найсучасніші світові технології можуть зняти перелічені питання. До того ж, згідно з результатами нашої геологорозвідки, на глибині півтора-двох кілометрів розташоване рудне тіло, яке містить самородний, практично чистий метал. І золота там, як ми вважаємо, дуже багато, до 20 тонн, що порівнянно з усіма розвіданими на сьогоднішній день запасами України. І знову «але»: в нашій країні ще не будували шахт такої глибини. Хоч широко відомі приклади Індії й ПАР, де видобуток золота й алмазів ведеться на підземних горизонтах у два-три кілометри. Можливо, мало б сенс запропонувати закордонним фірмам концесію або створення спільного підприємства, аби все ж дістатися жовтого металу.

«НЕДОТОРКАННИЙ ЗАПАС»?

Кілька років тому українська держава нібито таки заходилася самотужки облаштовувати Бобриківське родовище на Донеччині. Передбачалося, що тут, а також паралельно на Закарпатті та у Нижнім Придніпров’ї, мають бути побудовані сучасні золотодобувні підприємства, які виведуть нашу країну в першу шеренгу постачальників «вічного металу» на світовий ринок. Однак згодом роботи на унікальному об’єкті згорнули. І це при тому, що на території індустріального регіону геологи готові вказати ще 17 місць, де золота може виявитися не менше, ніж у родовищі, колись «розпечатаному» Глєбовим. До речі: точнісінько так само сталося із проявами алмазів у Південному Донбасі. За словами керівника Приазовської комплексної геологічної партії Анатолія Гребенюка, ще в середині 90-х років минулого століття донецькі геологи виявили мікроскопічні кристалики самого міцного у світі мінералу в пісках Азовського моря. А потім алмази стали поблискувати й у кернах дослідницьких свердловин, пробурених на околицях райцентру Волноваха. З тих пір дослідники виявили в регіоні майже десяток так званих кімберлітових трубок, перспективних на алмази. Зразки демонстрували експертам всесвітньо відомої фірми «Де Бірс», що спеціалізується на виробництві діамантових прикрас, ті дали оптимістичний висновок: «Шукайте далі, справа того варта». Однак нині фінансування «алмазної» розвідки де-факто згорнуто, унікальний проект заморожено.

ЗАКОПАТИСЯ У СМІТТЯ

Втім, Донбас настільки унікальний у геологічному плані край, що за незліченними багатствами тут зовсім необов’язково відправлятися глибоко під землю — часом достатньо піднятися нагору, на рукотворний породний відвал.

— Відомо, що мікроскопічні частки золота вміщуються у вугіллі, що видобувають донецькі шахти, — розповідає Б. Панов. — Проте виділяти його звідти економічно невигідно. Інша справа зола, що залишається після спалювання антрацитів. Або старі породні відвали. І повірте, це аж ніяк не академічна фантазія. Кілька років тому адміністрація однієї з ТЕС у Казахстані не побоялася витратитися на модульний афінажний завод, що живиться з тамтешніх відвалів. І тепер щоранку на стіл директорові електростанції кладуть кілограмовий золотий злиток. Виходить, нібито сам Донецький кряж дражнить тих, хто щодня ходить по його незчисленних скарбах: «Ну, нахилися! Ну ж, підніми! Багатий будеш!»...