Зони терпимості

Закон, по-перше, обумовлює місця, де заборонено продаж свого тіла. Це, наприклад, 100- метрова смуга по обидва боки автошляхів, а в межах населених пунктів — 50-метрова смуга вздовж головної магістралі, а також територія в радіусі 300 м навколо освітньо-навчальних та соціально-побутових закладів. Крім цього, до 1 березня 2000 року органам самоврядування кожного населеного пункту, кількість населення якого перевищує 50 тисяч чоловік, потрібно окреслити межі так званих «зон терпимості», де дівчата можуть пропонувати себе та свої послуги. (Як іронічно зазначили угорські журналісти з «Мадяр Немзет», про те, де саме можна реалізувати «угоду», закон цнотливо промовчує). Згідно із законом, «зони терпимості» доцільно встановлювати там, де вже тривалий час спостерігається наявність повій. Як очікують законодавці, більшість зацікавлених підтримає встановлення «зон», які, на їхній погляд, оберігатимуть не лише цнотливість певних громадян, але й забезпечать певні права самих дівчат. Зрозуміло, це все стосується лише тих, котрі пропонують свої послуги на свіжому повітрі, і не стосується масаж-салонів, нічних клубів та інших подібних закладів.

За наявними даними, в країні налічується декілька десятків тисяч повій, із них кілька тисяч у самому Будапешті, де найбільша концентрація у восьмому районі Йожефвароші — там їх майже тисяча. У цілому за місяць вони заробляють близько півмільярда форинтів, що за рік становить близько 6 млрд. неоподаткованого прибутку. Ціни різноманітні: від 2-3 тис. форинтів ($8-12) за 5-10 хвилин «спілкування», та 5-6 тис. форинтів ($20-24) за повне обслуговування. Звичайно, все помножується на 10, якщо викликати дівчат на замовлення.

Протягом історії людства врегулювати діяльність жінок легкої поведінки намагалися вже не раз і не два. Певну історичну ретроспективу щодо Угорщини наводить у газеті «Мадяр Немзет» Юдіт Ракоші. За її дослідженням, у середні віки публічні будинки (або терпимості) утримувалися за рахунок магістрату міст Буди, Пожоня (Братислави), Шопрона та інших великих населених пунктів Угорського королівства. Масове поширення французької хвороби (сифілісу) в ХVI ст. призвело до виселення повій за мури міст і до закриття закладів. Від цього проституція, звичайно, не зникла, тільки перейшла в підпілля, і як наслідок — невиліковні на той час венеричні захворювання десятиріччями косили населення. У середині ХIХ ст. нагальна потреба та здоровий глузд примусили владу в особі міністра торгівлі видати наказ, у якому він зобов'язував батьків міст Пешта та Буди щотижня за власний рахунок проводити медичне обстеження жінок цієї древньої професії. Це було якраз під час революції та визвольної боротьби 1848-1849 рр., коли маси ополченців та солдатів регулярної армії внаслідок амурних захворювань ставали нездатними до військової служби. Пізніше, 1867 року, магістрат Пешта видав загальну постанову про проституцію, і через те, що не було загальнодержавного закону на цю тему, цей документ узяли за взірець інші органи влади. У його рамках було знову офіційно дозволено публічні будинки під суворим наглядом поліції, яка видавала дозволи та стежила за проведенням регулярного медогляду. На той час, за статистикою 1878 року, в столиці Угорщини нараховувалося 43 дозволені та 104 нелегальні публічні будинки, і поліція притягнула до відповідальності та наклала різноманітні штрафні санкції на 1629 повій. 1900 року начальник поліції Будапешта Бела Руднай видав постанову, згідно з якою повій поділили на дві категорії: зареєстрованих повій та жінок, які мали медичні картки. Останні мали право займатися своєю «справою» у власних квартирах, але повинні були дотримуватися регулярного медогляду. Ця постанова викликала бурю незадоволення в консервативної частини суспільства як украй ліберальна. Тож 1907 року її відмінили, знову надавши перевагу публічним будинкам. Украй консервативна атмосфера 20— 30-х років призвела до того, що будинки терпимості було взагалі скасовано. Це, звичайно, не завадило їм діяти нелегально і збільшувати ліві прибутки певних поліцейських чинів.

Однак повернімося до наших днів. Мабуть, вище згадувані «зони» не є кінцевим та остаточним вирішенням проблеми. Уже чуються голоси, що під тиском консервативно налаштованих виборців не всі мери забажають окреслити такі «зони». Деякі керівники населених пунктів наголошують, що це половинчаста міра — без дозволу на утримання публічних будинків та обов'язкового медогляду дівчат. Однак тут постає деяке «але». Угорщина свого часу приєдналася до Нью-Йоркської угоди щодо проституції. Вона, з одного боку, відверто забороняє узаконення проституції, а з другого — регламентує обов'язковий медогляд як певну форму реєстрації.

Цю тупикову ситуацію певним чином намагається обійти мер восьмого району Будапешта Бела Чичеї, який дав замовлення двом юристам розробити відповідний проект. Він уже підготовлений і деякі його деталі оприлюднила газета «Непсабадшаг». Згідно з цим проектом, треба віднайти невикористану і незабудовану територію та оголосити її громадським місцем, потім укласти угоди між мерією та повіями про співволодіння на побудовані там у майбутньому будинки та квартири. Такі будинки, із правової точки зору, не кваліфікувались би як публічні, а «самоуправління», ставши співвласником території та будинків, зможе контролювати діяльність «метеликів» і з орендної плати різноманітних закладів, які, безумовно, тут з'являться, зможе фінансувати власні витрати. Окрім цього, що дуже важливо, ніхто не звинуватить Угорщину в недотриманні міжнародної угоди. Існують різні доводи «за» і «проти». Час покаже, чи вдасться державі втиснути в якісь рамки представниць найдревнішої професії, але на остаточне рішення, мабуть, ще треба зачекати. Проте українські дівчата, яких на теренах Угорщини, за різними оцінками, від 2 тисяч — до 78 тисяч, уже сьогодні дуже тривожаться через зменшення прибутків...