Зимове регей!

Завершився київський фестиваль «З днем народження, Боб Марлі!» Для «непросунутих» коротко пояснимо: Марлі фундатор стилю реггей — розслабляючої нешвидкої музики, що втілює море, пальми, Ямайку (звідки й сам Боб, який народився там, як ви, напевно, вже зметикували, в лютому) і загальне братство. Усе це, щоправда, було оповите, немов туманом, димом «травички». У такому диму можна полюбити кого завгодно. Однак з роками до зілля ставлення змінилося на негативне, а до музики, навпаки, довіра зростала.

Отже, пізній вечір. До стелі приклеєні платівки. Звідти ж, зверху, звисає рибальська сіть: для ловіння душ меломанів. Це пивний клуб «Докер-паб». Один із небагатьох у Києві закладів, що прагнуть підтримувати живу рок-н-рольную атмосферу. Тут і проходить завершальний день фестивалю.

За барною стійкою невеличке місце для естради. Там зараз старається група «ZaratustRA». Їхній лідер заявив у перерві між композиціями, що регей вони майже не грають, але поважають Боба Марлі.

Дійсно, вони грали щось близьке до фанку, обтяженого гітарою. Доволі сексуальний ритмець, але набагато агресивніший, ніж у регей.

Я в закладі вперше, тому уважно роздивляюся обстановку.

«Басуха» аж колише груди, за допомогою колонки. Щуплий хлопчина звивається навпроти бару, виписуючи в повітрі своєрідний візерунок гострими трикутниками лопаток... У бармена правильні риси Стівена Сігала, з його ж бачками та хвостом. Він акробатично хвацько підкинув кухоль правою рукою, а за спиною піймав його лівою. Ти ба! До таких трюків далеко його двійникові-каратисту.

Публіка в основному інтелігентно-студентська: светрики, джинси, окуляри. Демократія!

— «Як грог?» — несподівано спитав мене бармен-Сігал.

— Цілком.

Його цікавлять відгуки трудящих. Я навіть вивідав, якщо вже так, що в цей напій входить: мед, ром і вичавлений апельсиновий сік. Ось так.

Наступна група називалася «Izzit». Вони грали поглиблено-медитативний регей. Соліст навіть не зрозуміло якою мовою виводив витіюваті рулади: чи то англійською, чи то ямайською? Загалом — якісно, хоч і не без пози.

Останніми виступали життєрадісні хлопці в медичних халатах, звали їх відповідно — «Лікарі з Алмати». Проживають ці «лікарі» в Києві.

Хлопці видали в тестах щось схоже на поезію, проскакувало: «оливковий погляд», «зудумливе море». Зважаючи, що прямо через відкриті двері «Дока» дихав майже безсніжний, але сирий лютий, створювалося враження, що вічно літній ямайський пляж відвоював маленький шматочок у української зими. Зимовий регей!

Але хтось вискочить на вулицю, і тут-таки по ногах змією проповзе крижаний протяг, нагадає, де ти. Отже, треба танцювально прискорюватися! Алматинці задали досить жвавий темп. Публіка активізувалася!

Дівчина в оранжевій футболці з намальованим обличчям — чемпіонка з художнього розгойдування стегон. Стегна важкі й гарні, наче в індійських кіноактрис. Футболочне обличчя в блискітках, що додають блиску намальованим очам, посилювало гіпноз. Щоб звернути на себе увагу, хвостато-імпозантний кавалер ввічливо, наче в двері, постукав їй у хребет. Індіанка обернулася — це було запрошення на танець.

У панночки виявився дуже ніжний профіль. І не скажеш, що з горбинкою, але лінія все ж іде по дузі. Ця неправильність свідчить про рису, схожу на поступливість. Однак не без норовливості. Щось суто жіноче, на зразок «пружної податливості». Повновагість у пропорційній суміші з витонченістю. Чудова дівчина, от тільки волосся пофарбоване в білий. Але це прощається. За гармонію слухняності й норовливості. І це проривається в танці. В танці можна все! Танець — більш високий ступінь свободи!

«Лікарі» ще додали жару!

Однак індіанка сфокусувала увагу на іншому хлопцеві, який танцює в котячій манері. Проте інші дами також не обходили його увагою. Хлопець видавав цікавий коктейль: суміш жіночого, пластичного, невловимого — із зухвалістю. Остання риса більш дитяча, ніж чоловіча. Втім... Приятелям цього танцюриста слід використовувати його в корисливих цілях: ловити на нього дівчат, наче на черв’яка, що звивається в харизматичних рухах. А коли зграя підгребе — хапати...

Однак я дещо відволікся від самого заходу. Власне, на цій танцювальній, бадьорій ноті концерт по опівночі й закінчився. Хоча за настроєм ще кілька груп можна було проковтнути...

Слід сказати, такого ясного й веселого настрою в мене давно не було. Упорядникам вдалося організувати на одній окремо взятій місцевості — справжнє ямайське свято. Спалах літнього карнавалу посеред зими. Сподіваємося, традиції будуть продовжені. Гадаю, дух Боба Марлі сьогодні був задоволений.