«Вони про це не думають»

«Перш ніж виїхати, я намагався зрозуміти, наскільки високі мої ризики, наскільки може людина, яка нічого поганого не зробила, бути впевнена у своїй безпеці. Я намагався розібратися в стимулах і моделях поведінки російських слідчих і суддів. Я намагався з’ясувати, до якої міри беззаконня й аморальності вони можуть дійти, наскільки їх може зупинити очевидний — і для мене, і для них — факт, що я не порушив закону і абсолютно нічого поганого не зробив ні для них, ні для Росії.

Дуже багато (хоча і не всі) моїх колег сказали мені, що не варто сподіватися на норми закону і пристойності. В сьогоднішній Росії гарантій немає ні в кого. Для мене вірогідність бути заарештованим нижча, ніж для менш відомої людини, але і в моєму випадку вона істотно відрізняється від нуля.

Колеги привели мені низку прикладів, як і в їхніх випадках слідчі, прокурори і судді без коливань порушували закон — з чітким розумінням незаконності своєї поведінки. В кожному з цих випадків я ставив питання собі й колегам: «Про що думають ці люди? Невже вони не розуміють, що такий стан справ не може тривати вічно? Невже вони не бояться моральної або юридичної відповідальності за свої відверто злочинні дії?».

Я завжди отримував одну й ту саму відповідь: «Вони про це не думають».

Після того як я залишив Росію, я переглянув фільм «Ханна Арендт» — про ключовий епізод біографії великого політичного філософа Ханни Арендт. 1961 року вона писала для журналу New Yorker репортаж про процес над Адольфом Ейхманом, одним з керівників СС, який відповідав за «остаточне рішення єврейського питання». На підставі цих репортажів Арендт написала свою найвідомішу книгу про «банальність зла».

Арендт намагалася зрозуміти, чому ця людина, яка не справляла враження соціопата, фанатика або навіть антисеміта, скоїла такі жахливі злочини. На суді Ейхман говорив, що він всього лише робив свою роботу і виконував накази. Ключовою розгадкою для Арендт стали якраз слова Ейхмана про те, що він не думав про те, що він робить. Арендт написала, що багато злочинів — зокрема й страшні злочини проти людства — було здійснено нормальними людьми просто тому, що вони «відмовилися думати». Саме в цьому і полягає «банальність зла».

Робота людей, що відмовилися думати, має серйозні довгострокові наслідки для нашої країни. Я багато писав про те, наскільки для розвитку економіки й суспільства важливий так званий соціальний капітал — наскільки люди готові співпрацювати один з одним, діяти на користь інших людей і всього суспільства. Основний показник соціального капіталу — довіра до незнайомих людей. Перед допитами я завжди розмовляв з людьми, намагаючись зрозуміти, що ми могли б разом зробити, чим ми могли б допомогти один одному. Саме з такого спілкування і виникають нові ідеї і проекти.

На допитах треба поводитися зовсім інакше.

Навпроти вас сидить процесуальний противник, допит — це гра з нульовою сумою. Все те, що добре для нього, — погано для вас. Ні в якому разі не можна говорити більше того, що запитують, намагатися допомогти співбесідникові. Допити — кращий спосіб зруйнувати довіру. Не дивно, що десятиліття радянського життя створили суспільство, яке всього боїться. Тому страшно, що допити й обшуки стають нормою в Росії. Це удар по нашому соціальному капіталу, який матиме довгострокові наслідки — покоління людей, які вважатимуть нормою недовіру й страх. Навіть після того, як репресивна машина впаде, недовіра й страх зникнуть не відразу — нам ще довго доведеться вчитися довіряти один одному».

(avmalgin.livejournal.com)