Ан-70 «пролетів» над Європою
Схоже, що Україна ще тільки починає приходити до тями й усвідомлювати те, що її мрії долучитися до кола провідних гравців світової авіабудівельної галузі були примарними. Здавалося, ще недавно спільний українсько-російський проект Ан-70, у якому Україна має 70 відсотків акцій, мав непогані шанси виграти тендер на оснащення цими військово-транспортними літаками армії Бундесверу. Міністр оборони Німеччини Рудольф Шарпінг не приховував захвату від літаків КБ ім. Антонова. Путівку в небо цьому літаку, який на Заході охрестили «символом завершення холодної війни» і піднявся у повітря 1997 року, давали колишній канцлер Гельмут Коль та екс-президент Росії Борис Єльцин. Літак викликав оплески на авіасалоні в Ле Бурже під Парижем. Але...
На землю наших авіабудівельників спустила спільна заява міністрів оборони i безпеки Франції та Німеччини, які зустрічалися минулої п’ятниці в німецькому місті Майнц. Уряди обох країн, як було оголошено в Майнці, вирішили закупити відповідно 50 і 75 європейських військово-транспортних літаків А400М. У травні про бажання придбати 25 літаків, які поки що перебувають у проекті і піднімуться в небо лише 2005 року, заявила Велика Британія. Виявляють інтерес до закупівлі А400М Іспанія, Бельгія, Туреччина та Італія. Іншими словами, європейські країни — члени НАТО обрали для переозброєння літак, який за параметрами матиме удвоє більшу вантажопідйомність, ніж американський С-130, а також буде швидшим на 30 відсотків. Єдина його вада — в тому, що він існує лише на папері.
Слабою втіхою для Києва та Москви може бути обіцянка учасників переговорів у Майнці долучити українські та російські компанії до будівництва європейського військовотранспортного літака. А також те, що американці теж залишилися «з носом».
Щоправда, виникають інші запитання. Чому, скажімо, засновуючи спільний українсько- російський проект, українська сторона не продумала можливих варіантiв розвитку подій? Які шанси має Ан-70 на європейському ринку чи деінде? Адже на території колишнього Радянського Союзу мало хто зможе купити такі літаки вартістю $50 млн. Залишається надія на ринки третiх країн, але чи є надія, що той же Захід «віддасть» їх просто так — з поваги до геополітичного положення? Російська газета «Известия» висловила думку, що якби цей літак був чисто українським, то він мав би більше шансів «прижитися» на Заході. Не виключено, що в цьому є частка правди. Адже, незважаючи на всі слова про стратегічне співробітництво, жодна західна країна не бажає потрапляти в жодну форму залежності від Росії. І, можливо, Україна прорахувалася, ставлячи на співробітництво з Росією. А можливо, й ні — бо для Заходу проект «Ан-7Х» був би однією з небагатьох реальних можливостей залучити Росію до спокійної співпраці.
Проект «Ан-7Х» мав на Заході підтримку лише серед німецьких компаній, чого було явно замало. Адже Франція не приховувала свого різкого «проти», а її слово в європейській аерокосмічній індустрії — найвагоміше.
Можливо, не найкращим чином повели себе на переговорах і представники України та Росії, не зумівши переконати нікого в перевагах спільного випуску свого дітища.
Своя сорочка виявилася ближчою до тіла. Це теж одне з пояснень. Очевидно, що своя індустрія, свої компанії, заводи в Тулузі, Нанті, Мюнхені потребують замовлень, і перед своїм платником податків буде легше відзвітувати. Крім того, Україна та Росія не вважаються надто надійними партнерами, були дуже серйозні побоювання з приводу того, що не вдасться налагодити сервісне обслуговування нового літака за західними стандартами і таке інше.
Однак, можливо, це ще не останній урок для України. Зокрема, новий танк Т-90 зустрівся з жорсткою російською конкуренцією на зовнішніх ринках. Українські представники часто не можуть похвалитися знанням ринкової кон’юнктури, здатністю прораховувати кроки наперед та вмінням вести переговори, особливо в умовах, коли «стратегічні партнери» з Росії конкурують з використанням усіх можливих і неможливих засобів.
Очевидне й інше: партнерство між Україною та ЄС, Україною та НАТО, про яке так багато говориться, насправді не існує. Проектів можливого співробітництва, рівнозначних проектові «Ан-7Х», просто немає. Втрати України повинні турбувати саму Україну — і це правда життя.
