Афганістан: нова реальність зі старими ранами

З Афганістану, як оголошено у Вашингтоні, знято всі санкції. Ведуться підрахунки того, скільки і кому потрібно виділити, щоб повернути країну хоча б відносно до нормального життя після десятиріч воєн та деградації. Водночас аналітики переконані, що спокійного життя в Афганістані не буде, оскільки дуже сильними є протиріччя не тільки між різними етнічними групами, що населяють країну, але й всередині них, дуже сильні протиріччя між вождями, політиками, воєначальниками. Однією лише іноземною військовою присутністю у країні навряд чи вдасться врятувати ситуацію. Автори статті також вважають, що міжнародному співтовариству треба ретельно прораховувати свої подальші вчинки, щоб уникнути нових воєн. Якоюсь мірою це американський голос за те, щоб не спрощувати гранично міжнародні відносини, чим, як упевнені в Європі, грішать сьогодні Сполучені Штати.

Вбивство міністра авіації Афганістану розлютованим натовпом (ймовірно, ініційоване членами самої тимчасової адміністрації Афганістану) говорить про те, що в афганському суспільстві зберігається глибокий розкол. Тоді як перші реформи в афганській армії тільки посилять наявні розбіжності.

Міністр оборони у тимчасовій адміністрації Хаміда Карзаї у Кабулі вже оголосив імена людей, що увійшли до складу вищого керівництва нової армії. Сам міністр — генерал Мохаммед Фахім — таджик за національністю з Панджерського району на півночі Афганістану — прийняв три місяці тому командування силами Північного Альянсу, що захопили Кабул, після того як американські бомбардування розчистили їм дорогу до столиці. Зроблені ним призначення, якщо розглядати їх у груповому контексті, суперечать намірам пана Карзаї возз’єднати країну.

Афганістан — багатонаціональна країна. Найбільшою етнічною групою є пуштуни, що становлять дві п’ятих усього населення, тоді як на хазарейців та таджиків припадає по одній п’ятій населення країни. Із тридцяти восьми офіцерів, що їм пан Фахім присвоїв ранг генералів, тридцять сім таджиків і один узбек. Якщо представників 15—17 мільйонного пуштунського населення призовуть в армію, їм доведеться служити під командуванням, що складається майже повністю із таджиків. Тим часом пуштунська мова так само відрізняється від таджицької, як іспанська від англійської, і мільйони пуштунів призовного віку щонайбільше трішечки розуміють таджицьку.

Географічний профіль нового військового керівництва такий самий вузький, як і його етнічний склад. Тридцять п’ять із тридцяти восьми старших офіцерів походять із одного невеликого району на півночі від Кабула, що включає провінцію Парван (де розташований аеропорт Баграм) і сусідню Панджерську долину, що тривалий час служила опорним пунктом для Північного Альянсу. Іншими словами, потенційні лідери, що представляють двадцять сім із двадцяти дев’яти провінцій Афганістану, не були допущені до складу нової військової еліти країни.

Можливо, навіть у цьому разі можна було б уникнути враження, що всі члени нового керівництва армії належать до одного закритого кола, якби вони представляли різні політичні партії, яких в країні понад дюжину. Однак це не так. Вісімнадцять із тридцяти восьми членів армійського начальства належать до партії «Джаміат-е-Ісламі» — ісламського угрупування, довгий час очолюваного муллою та колишнім професором теології, визнаним міжнародним співтовариством як президент, Бурхануддіном Раббані. Саме ця партія правила Кабулом протягом короткого періоду часу в середині 90-х років, породивши таке кровопролиття і хаос, що більшість афганців були раді приходу талібів.

Друге за кількістю представників місце після «Джаміат-е-Ісламі» посідають комуністи. Шістнадцять із тридцяти восьми членів командування вже довгий час належать до партії, чиї дії в кінці 1970-х років призвели до радянського вторгнення у 1979 — 89 роках, що забрало життя двох з половиною мільйонів афганців. Більшість афганців сьогодні ставляться до комуністів з такою ж симпатією, з якою чехи або поляки поставилися б до гітлерівських націонал-соціалістів.

Звичайно ж, правдою є й те, що люди в Афганістані, як і в багатьох інших місцях, вступали в компартію з різних причин, не будучи при цьому затятими прихильниками комуністичної ідеології. Проте, що стосується генералів Фахіма, шестеро з них були професійними партійними працівниками, які продовжили свою партійну діяльність і після вторгнення Радянської Армії.

Ці шестеро, а також ще троє, що служили офіцерами в афганській армії, активно співробітничали протягом десятирічної радянської окупації Афганістану. Уявіть собі, як би відреагували французи, якби раптом виявилося, що четверта частина післявоєнного офіцерського корпусу Франції була на боці Вермахту під час окупації їхньої країни. В Афганістані новини поширюються швидко. Афганські націоналісти (до яких належать практично усі афганці) скоро дізнаються про політичне минуле членів вузького кола соратників генерала Фахіма, якщо, звичайно, їм вже не відомо про це.

Однак навіть ці численні докази необ’єктивності та тенденційності під час формування вищого командування нової армії могли б компенсуватися за рахунок професіоналізму та відданості патріотичним цінностям істинних національних збройних сил, привнесених генералами у свою роботу. На жаль, тільки десять із тридцяти восьми висунених Фахімом воєначальників мають професійний офіцерський досвід. Ще один був пілотом. У той час як двадцять чотири (минуле інших чотирьох поки невідоме) є цивільними особами — представниками різних професій, функціонерами компартії або, як в одному з випадків, духовними особами.

Що ж це означає з огляду на повсякденну реальність? Це означає, що коли командуючі міжнародними миротворчими силами в Афганістані, а також американські військові та дипломатичні представники зустрінуться із заступником міністра оборони Афганістану, перед ними з’явиться Абдул Рашид Дустум — відомий своєю жорстокістю та корумпованістю воєначальник, комуніст, який досі підтримує зв’язок зі старими друзями, все ще працюючими у Москві. Це означає, що глава збройних сил Афганістану, а також глава оперативного відділу та армійської розвідки також комуністи — люди, чиї принципи й переконання залишаються невизначеними, і які не користуються довірою більшості афганців.

Хіба це схоже на команду, здатну возз’єднати роз’єднану війною країну? Хіба наявність у Кабулі такої підозрілої групи осіб здатна вселити віру у три чверті населення Афганістану, не представленого у вищому армійському керівництві? Або цей список є результатом такого підходу до правління, за якого «переможець отримує все», підходу, здатного розв’язати у майбутньому нове кровопролиття, вчинене тими, чиї законні інтереси були цинічно знехтувані? Організація Об’єднаних Націй, Європа та США повинні серйозно замислитися над цими питаннями, перш ніж дозволити собі погодитися із захопленням влади з боку незначної та непопулярної меншості.

С. Фредерік СТАРР, Марін СТРЕМЕКІ Проект Синдикат для «Дня» С. Фредерік СТАРР — голова Інституту Середньої Азії та Кавказу при Університеті Джона Хопкінса;