«Американські гірки». Що далі?

Початок роботи нового президента США справив на мене складне враження. Те, що Трамп із його неприпустимим для лідера великої держави стилем правління мусив піти, річ зрозуміла. Але саме стилем, а не змістом, бо чимало зробленого його адміністрацією було правильним. Українським критикам правління Трампа варто було би пригадати, що саме за нього ми почали отримувати від США летальну зброю (ясна річ, із еківоками та вихилясами з боку головної діючої особи, проте це виправлялося Конгресом й урядовцями). Саме за Трампа американськими вояками була зразково-показово знищена батальйонна група російського спецназу (який діяв під псевдо «приватної військової компанії») у Сирії. Саме за Трампа США з імпортера вуглеводневих енергоносіїв перетворилися на їхнього експортера. Саме за Трампа почали оживати ті виробництва у Штатах, які перед цим їхні власники попереводили у країни Азії з дешевою робочою силою, і виникли нові робочі місця. Нарешті, саме за Трампа розгорнувся Ілон Маск із своїми амбітними програмами освоєння космосу. Проте все це було спаскуджено повною мірою самим Трампом і його найближчим оточенням. А ще слід згадати просто-таки хворобливу особисту приязнь 45-го президента США до цілої низки тоталітарних й авторитарних лідерів світу та його незугарні дії на початку пандемії COVID-19...

Відтак на виборах за Байдена голосували не тільки «прогресисти» — тобто прихильники лівацьких експериментів в економіці та соціально-політичному житті й ідеології, яку вони називають «марксистською» (хоча Маркса, як я вже писав і ще сподіваюсь написати, вони ніколи не вивчали, ба більше — сумнівно, що взагалі щось ґрунтовно вивчали). Голосувала основна маса тих, кого соціологи звуть «поміркованими», які відхилили непрофесіоналізм, відверту брехню та самозакохане випендрювання Трампа та підтримали Джо Байдена, сподіваючись, що величезний досвід і доведена справами фаховість цього політика послужать виходу США з багатовимірної системної кризи. Йдеться в першу чергу про відновлення взаєморозуміння та спільності цілей і дій бодай основної маси громадян держави, про відсторонення екстремістів з усіх таборів на маргінес і відновлення довіри до американської демократії.

Чи справдив перший президентський тиждень Байдена ці сподівання? І так, і ні. В підсумку поки що вийшли такі собі «американські гірки», коли після вочевидь правильних рішень, які повинні піднести Сполучені Штати на нові висоти (пробачте за патетику, але це той випадок, коли вона доречна) йдуть рішення, які здатні кинути їх навіть не вниз — а взагалі у якісь невідомі, проте небезпечні для американської демократії виміри. Тож погляньмо на деякі з ключових рішень 46-го президента США та його команди.

Джо Байден уже майже сформував свій кабінет. На яких засадах? «Це буде найрізноманітніший кабінет: раса, колір, стать», — сказав Байден журналістам ще до вступу на посаду — і на загал дотримується цього. Зверніть увагу: не найкращий, не найефективніший, не найпрофесійніший, не найменш корумпований, а побудований на засадах максимальної представленості всіх рас і гендерів... Одне слово: номенклатурний. Зрозуміло, що досвідчений політик Байден реально намагається керуватися відчутно іншими критеріями, і прагне знайти справді ефективних менеджерів серед заявлених головних номенклатурних груп, й у такій великій, в тому числі й кількісно, державі як США, це повинно вдатися, але ж... Як на мене, на міністерські посади потрапили деякі провінційні політики тільки за ознакою гендеру чи кольору шкіри. А ще маємо найбільш геронтократичну владу в історії Штатів. Утім, судіть самі: тимчасовий президент Сенату Чак Грасслі — 87 років; спікер Палати представників Ненсі Пелосі — 80 років; сам президент Джо Байден — 78 років; спецпосланець президента США з питань клімату Джон Керрі — 77 років; міністр фінансів Дженет Йеллен — 74 роки; заступниця державного секретаря Венді Шерман — 71 рік; міністр сільського господарства Том Вілсак — 70 років; посол США в ООН Лінда Томас-Грінфілд — 69 років; міністр житлового будівництва і міського розвитку Марсія Фадж — 68 років; генеральний прокурор Меррик Гарланд — 68 років; міністр оборони Ллойд Остін — 67 років. Це я назвав тільки тих, хто старший за 65 років; натомість молодшим за 50 років є тільки один міністр, і той, схоже, потрапив на посаду за гендерної квотою.

Тепер перейдімо до серії вже підписаних Джо Байденом указів. Президент активно зайнявся протидією пандемії COVID-19 (10 указів у перший день на посаді!) — від запровадження жорсткого маскового режиму до проведення 100 мільйонів щеплень за перші 100 днів свого перебування на посаді, від відновлення роботи шкіл та підприємств в особливому режимі до збільшення тестування. «Крім носіння масок, усім, хто вилітає до Сполучених Штатів з іншої країни, необхідно буде пройти тестування, перш ніж вони сядуть в літак, перед вильотом і пройти карантин після прибуття в Америку», — сказав Байден. І це може викликати спротив хіба що з боку т.зв. ковіддисидентів, тобто тих дурників (якщо не вжити більш міцне слівце), які заперечують сам факт пандемії — мовляв, це «змова еліт». Байден підписав розпорядження, яким посилив указ свого попередника Дональда Трампа під назвою «Buy American» («Купуй американське»). У заяві, опублікованій на сайті Білого Дому, сказано: «Цим розпорядженням президент Байден гарантує, що коли федеральний уряд витрачає долари платників податків, вони витрачаються на товари американського виробництва, вироблені американськими працівниками, і на комплектуючі американського виробництва».

Разом із тим, попри негативну позицію чинної адміністрації США стосовно «Північного потоку-2», готується скасування деяких санкцій проти Росії, накладених попередньою адміністрацією — мовляв, ми порадимось із нашими європейськими партнерами, і тоді ухвалимо остаточне рішення.

А ще у перші ж години перебування в Білому домі Джо Байден підписав указ про припинення будівництва нафтопроводу з канадської провінції Альберта в американський Техас, чим, на думку деяких західних оглядачів, завдав удар під дих канадській економіці. Трамп, який украй по-хамськи поводився з прем’єром Канади Трюдо, разом із тим, вступивши на посаду в 2017 році, санкціонував будівництво цього нафтопроводу під назвою Keystone XL. Нині ж єдиним поки що наслідком тривалої і дружньої розмови Байдена з Трюдо стало досягнення взаєморозуміння, що нафтопровід — то не головне, тоді як головне — боротьба проти глобального потепління. Відтак десятки тисяч людей по обидва боку кордону залишаються без роботи, поставлені на грань банкрутства чимало бізнесів — великих і дрібних — енергетичної галузі...

Утім, нафтопроводом Байден не обмежився, призупинивши дію ліцензій на нафтогазові розробки на всіх федеральних землях і в прибережних водах терміном на два місяці для з’ясування екологічних наслідків цих розробок. Це викликало захват серед екологічних організацій і різке невдоволення з боку не лише нафтогазових корпорацій, а й адміністрацій ряду штатів, де видобуток нафти й газу є головним чинником економічної стабільності, тим більше, за нинішніх кризових обставин. Експерти відзначають, що ці дії можуть відновити економічну та політичну залежність США від шейхів Перської затоки, падіння ролі США як експортера нафти та газу, зробити безробітними сотні мільйонів американців. І в цьому є рація: Байден прагне до 2030 року подвоїти виробництво «зеленої» енергії, проте чи не доцільніше спершу розгорнути ті виробництва, які забезпечать таке зростання, дати людям роботу, а потім уже «різати курей, які несуть золоті яйця»?

Ще один блок указів стосується політики щодо іммігрантів. Адміністрація Байдена зупинила депортацію нелегальних мігрантів на найближчі 100 днів; це не торкнеться мігрантів, пов’язаних з тероризмом і шпигунством, проте поширюється на засуджених за злочини і підозрюваних у них. Також новий глава держави підписав указ, який забороняє міграційним органам вдаватися до спроб видворити з країни осіб, що прибули в США у дитинстві разом із батьками-нелегальними мігрантами, а зараз досягли повноліття (число таких сягає майже 700 тисяч). Що ж, діти за батьків не відповідають. А разом із тим одразу після перемоги на виборах Байден заявив: «Я надішлю до Сенату США законопроєкт про імміграцію, який забезпечить шлях до громадянства для понад 11 мільйонів людей без документів». Тобто порушники законів будуть премійовані за нехтування цими законами, і поза сумнівом, на наступних виборах голосуватимуть за демократів, — а що це, як не політична корупція в особливо значних розмірах?

Ну, а гуманітарна політика, контури якої вже вимальовуються, — це окрема тема, дуже непроста та неоднозначна.

Отож «американські політичні гірки» стали фактом і фактором поточних процесів не тільки у США, а й у всьому світі. Побачимо, що буде далі...