«Аналіз провини не повинен здійснюватися за межами країни»,

— Ви дійсно збираєтеся попрощатися з Україною?

— Чутки не зовсім відповідають дійсності. Керівництво Аргентини, справді, розповсюдило інформацію, що існує план реорганізації зовнішньополітичної діяльності країни. Буенос-Айрес, таким чином, поставив перед собою мету зекономити бюджетні кошти. Нині загалом по країні вживаються заходи, щоб вийти із кризи, що виникла, і по можливості зекономити кошти у різних сферах. У мене немає інформації, щоб стверджувати, нібито посольства у тих або інших державах можуть бути закриті. Нині працює 89 посольств Аргентини за кордоном. На території СНД — тільки у Києві і Москві. Сподіваюся, що посольство все ж таки не закриють.

Розвиток наших відносин завжди був дуже динамічним, і є підстави вважати, що така тенденція збережеться. Однак я не хочу говорити, що ми досягли якоїсь межі і що краще не може бути. Немає межі досконалості, завжди існують вищі рубежі, до яких треба прагнути, і ми будемо до них йти. Ми спостерігаємо зростання української економіки. Аргентинська продукція стала більш конкурентоспроможною на світовому ринку, і тут я бачу величезні можливості для співробітництва.

Як бачите, ми поки ще працюємо. У нас дуже напружений графік роботи. Наприклад, минулого четверга ми зустрічали делегацію аргентинських підприємців, зокрема, виноробів. В одному з готелів проводилася дегустація аргентинських вин. Робота триває. На цьому тижні відбудеться дуже важливий культурний захід двостороннього характеру.

— Як зараз виглядає ситуація у вашій країні? Які настрої переважають серед аргентинців після того, як уряд оприлюднив свій антикризовий план?

— Ситуація стабілізується, і 11 лютого новий економічний план почав реалізовуватися. Було знято обмеження на зняття з рахунків заробітної плати. До цього моменту були певні обмеження. Песо цілком «звільнено» від прив’язки до американського долара. Обмінний курс відносно долара зараз коливається в межах 1,8 та 2 песо за один долар. Заходи спрямовані на те, щоб зробити динамічнішою економічну діяльність. Велике значення надається співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями, що також могло б допомогти активному розвитку економіки. Все це не могло не отримати позитивного відгуку у населення Аргентини. Якщо порівняти становище у країні, яке було у грудні минулого року, і те, що маємо зараз, то, безсумнівно, зміни вагомі.

— Яку частину провини, на вашу думку, можна покласти за виниклу в Аргентині кризу на Міжнародний валютний фонд?

— Я не можу нікого звинувачувати. Аналіз провини не повинен здійснюватися ззовні, за межами країни, а має здійснюватися самими аргентинцями. У відносинах Аргентини та МВФ необхідно розрізняти кілька етапів. У грудні минулого року МВФ ухвалив рішення припинити всіляке кредитування Аргентини. У січні перше, з чим не погодився МВФ, це двоетапне «звільнення» песо від прив’язки до долара, коли існував подвійний обмінний курс — для експортно-імпортної діяльності та для приватних переказів. Це не співпадало з теоретичною базою, що відстоюється МВФ, який завжди проголошував вільне песо. Незабаром було прийнято рішення відмовитися від цього подвійного курсу. Таке рішення і дозволило відновити контакти між нашою державою та головними фінансовими організаціями. Цього тижня новий міністр економіки Аргентини Хорхе Ремес Леніков відвідав Вашингтон, де представив новий економічний план Аргентини.

Ми пожинаємо плоди того економічного становища, яке можна було спостерігати останні чотири роки. Зрозуміло, що не найсприятливішою була прив’язка песо до долара в цей період. Хоча не можна забувати про певну стабільність у країні в перші роки, коли Буенос-Айрес вирішив десять років тому прив’язати песо.

— Хтось вимагав від Аргентини не «звільняти» песо і зберігати його прив’язку до долара 1:1?

— Напевно, не зовсім вдало вживати щодо суверенної держави слово «вимагав». У кінці 80-х років в Аргентині був дуже високий рівень інфляції. Тоді й виникла необхідність чіткої визначеності щодо нашої національної валюти. Введення нової конвертаційної системи дозволило прийти поступово від інфляції до дефляції. Тобто, держава прийняла вірне рішення. В останні чотири роки мав місце збіг різних обставин: долар зміцнився, наші товари внаслідок цього втратили свою конкурентоспроможність на світовому ринку, дуже різко виріс зовнішній борг до $140 млрд. Покривати цей борг через існуючу прив’язку до долара ставало дедалі складніше. Це й вилилося у грудневі події минулого року.

— Чи не була ця прив’язка рекомендацією МВФ?

— Я вважаю, що насамперед таке рішення було прийнято самим керівництвом Аргентини. Природно, воно користувалося підтримкою не тільки МВФ, але й інших фінансових організацій.

— Які уроки зі свого гіркого досвіду винесла Аргентина? Чи могли б ви у зв’язку з цим дати кілька порад Україні?

— Ми потрапили у складну ситуацію і намагаємося з неї вийти. І намагаємося отримати вигоду із свого досвіду. Головний же урок для нас полягає в тому, що у сучасному світі треба мати здатність вчасно мінятися, вміти приймати рішення про зміни для кращого розвитку. Що ж стосується порад, то не мені, як послу, їх давати Україні. Крім того, в Україні було дуже багато коментарів щодо аргентинських подій, професійних коментарів, перед якими я просто знімаю капелюх і до яких мені нема чого додати. У вас є достатньо людей, які здатні не тільки глибоко проаналізувати, але й робити відповідні висновки. Тому в цьому плані я абсолютно спокійний.

— Україну та Аргентину багато що зв’язує. У тому числі велика кількість українців, які живуть у вашій країні. Чи не спостерігається зараз через кризу тенденція до повернення їх знову в Україну?

— Такої інформації зараз у мене немає. Ваша правда, така ситуація змушує багатьох задуматися про те, покинути чи ні своє постійне місце проживання. В Аргентині живе дуже багато етнічних українців: за різними даними від 250 до 300 тисяч. На даному етапі ми вже можемо говорити не просто про українську, а про українсько-аргентинську діаспору, бо багато хто з українських вихідців одружувався з аргентинцями і у них з’явилися діти — аргентинці. Ця діаспора живе в Аргентині вже понад сто років і є вагомою частиною аргентинського суспільства. Не можна сказати, що вони були якось ущемлені у зв’язку із кризою в країні. Вони зазнають таких самих труднощів, що й інше населення Аргентини.