«Англійська весна» з арабським присмаком
Після кількох діб масових погромів у Великобританії зайнялися роздумувати на одвічні теми: хто винен і що робити, а також ким уважати бунтівників — бандитами чи знедоленими. Прем’єр Девід Кемерон дав їм очікуване визначення: «У нашій країні існують банди молодих людей, і ми надто довго заплющували очі на безвідповідальність цих бандитських елементів». І далі: «Ми повинні мати таку систему соціального забезпечення, яка не буде заохочувати лінощі й байдикування». На це місцева публіка загалом зааплодувала й почала активно збирати голоси на підтримку ініціативи про позбавлення погромників соціальних виплат і бюджетного житла. І хоча мер Лондона Борис Джонсон застеріг від «економічного й соціологічного виправдання того, що вони (погромники) роблять», деякі оглядачі таки не втрималися зазначити, що бунти відбувалися в районах, які посідають за всілякими офіційними індексами знедолення перші місця. Щоправда, для деяких вітчизняних оглядачів це непереконливий аргумент: за таку щедру соціалку вони ладні самі там оселитися...
Опозиція на тлі загального шоку все ж спромоглася вустами лідера лейбористів Еда Мілібенда пов’язати погану поведінку упослідженої молоді із не менш ганебною поведінкою еліти суспільства, що проявилося у відомих скандалах із покриттям депутатами своїх особистих витрат (від ремонту до котячої їжі) коштами бюджету, банківською кризою і прослуховуванням телефонних розмов медіа-імперією Мердока.
Попри попередження мера Джонсона без економіко-соціологічного аналізу не обійтися, якщо таки взяти до уваги строкатий соціальний склад погромників: не лише небіла біднота, а люди з університетською освітою й добре оплачуваною роботою. Усім запам’яталися арешти спортсменки-посла майбутньої Олімпіади, балерини й дочки мільйонера (останню здали в поліцію власні батьки. Ну чим вам не приклад класової боротьби, що розділяє сім’ї, яка була ще описана в знаменитому колись романі Юрія Яновського «Вершники» про братів по різні боки громадянської війни: «Однієї крові, та не одного класу»?) Загальну нехитру програму виклали дві учасниці на камеру Бі-Бі-Сі: «Ми покажемо поліції й багатим, що можемо робити, що заманеться». І тут уже найлегше пов’язати бешкетування в Лондоні зі студентсько-анархітськими бунтами у Греції, викликаними політикою оздоровлення економіки за рахунок простих громадян, або навіть сягнути в далекий революційний 1968 рік, коли французькі студенти розмальовували стіни гаслом: «Заборонено забороняти!»
Ба більше, при бажанні в подіях в Англії можна легко відчути відлуння отої «арабської весни». Та ще й із разючою зміною ролей. МЗС Пакистану звернувся до пакистанської громади у Британії із закликом повідомляти посольство про загрози життю співвітчизників. Це сталося після того, як у Бірмінгемі нападники вбили трьох мешканців пакистанського походження, які охороняли свою дільницю від мародерів.
Не залишився осторонь подій у Британії президент Ірану Махмуд Ахмадінежад. Він закликав Раду Безпеки ООН негайно втрутитися в ситуацію і «засудити свого постійного члена за брутальне придушення протестів». У термінах, якими досі західні уряди повчали інших «сприйняти законні вимоги протестуючих», Ахмадінежад пояснив підґрунтя бунту: «Американські та європейські посадовці повинні дбати про своїх людей, які втратили все в результаті величезного економічного тиску на них, тоді як вони жодним чином не винуваті у створенні економічної кризи». Шкода навіть, що Тегеран зараз не посідає місця непостійного члена Радбезу, інакше — будьте певні — він уже підготував би проект резолюції на створення над Британією безпольотної зони й замороження рахунків королівської сім’ї та уряду Кемерона. А один із командувачів іранського Корпусу стражів ісламської революції генерал Накді висловив готовність надіслати своїх добровольців на вулиці Бірмінгема й Ліверпуля для патрулювання з метою «забезпечення прав людини й попередження насилля над безправним людом, який влада називає грабіжниками й погромниками». Наче на підтвердження слів генерала в неділю в Лондоні відбулася кількатисячна демонстрація мешканців під гаслом «Винний уряд, а не наші діти».
«Народним повстанням» назвав бешкети в Англії й уряд Каддафі в Лівії, який уже котрий місяць намагається силою повалити міжнародна коаліція за участі й Британії (останні успіхи повстанців у просуванні до столиці пояснюють тісною координацією з силами НАТО; це зізнання вже навіть не дивує, хто там пам’ятає про оголошені колись мотиви втручання буцімто «на захист цивільного населення»). У Триполі ще не втратили сарказму — і прем’єр закликав колегу Кемерона піти у відставку, оскільки він із своїм кабінетом «утратили будь-яку легітимність». Словом, «алаверди»...
Британська Феміда тим часом видавала вироки, як гарячі пиріжки, — наразі понад 700. Загалом заарештували 2235 осіб і розшукують ще. Запросили американського спеціаліста Білла Бреттона, уславленого придушенням бунтів колись у Лос-Анджелесі, чим засоромили власних правоохоронців. Але в якості компенсації їм пообіцяли на майбутнє дозволити використовувати водомети, гумові кулі й інше причандалля. Уряд збирається взятися за соціальні мережі й мобільний зв’язок, щоб оперативно позбавляти бунтівників комунікації. Таке посягання на свободу інформації настільки засмутило шведського міністра МЗС Карла Більдта, що він негайно висловив своє занепокоєння у Твіттері, навіть не помітивши факту затримання у Петербурзі свого друга Бориса Нємцова, цього — як під час попереднього арешту Нємцова ділився своїм знанням російської географії Більдт — «мера-реформатора Нижнього Новгорода, міста далеко за Уральськими горами»...
