БАБИН ЯР: знову «больова точка»?

Бабин Яр у Києві є одним із найбільш драматичних символів скорботи і страшної пам’яті-застереження для всього людства. Прах понад 100 тисяч чоловіків, жінок та дітей, жорстоко знищених нацистами під час окупації Києва в роки Другої світової війни перетворив його на величезну братську могилу, яка стала священним місцем для багатьох націй та народів.

Пам’ять Бабиного Яру пройшла складний шлях: перший біль, десятиліття замовчувань, вимушені визнання в спотвореному вигляді, правда. Шок перших повоєнних років, що викликав порив до увічнення пам’яті жертв нацистів, швидко змінився тривалим періодом забуття — комуністичне керівництво СРСР наклало табу на будь-які згадки про Бабин Яр. Ба більше, в 1950-ті роки був розроблений диявольський проєкт побудови тут парку розваг та танцювального майданчика. Частину місця страшного злочину було забудовано житловим масивом. Лише 1976 року радянський тоталітарний режим змушений був визнати факт існування трагедії Бабиного Яру, встановивши пам’ятник жертвам нацизму. Але це визнання було напівправдою — жертвами німецького окупаційного режиму було визнано абстрактних «радянських громадян». У останні роки існування СРСР — у добу горбачовської перебудови — відкрито заговорили про те, що поміж інших у Бабиному Яру нацисти знищували євреїв та ромів. А вже в незалежній Україні, нарешті, було визнано, що Бабин Яр також став останнім місцем спочинку для сотень українських патріотів — учасників підпілля Організації Українських Націоналістів у окупованому Києві в 1941 — 1943 рр., які героїчно загинули за Україну в застінках нацистського гестапо. Це був об’єктивний і невпинний процес відкриття правди про Бабин Яр — крок за кроком, шар за шаром, який, вочевидь, продовжується й зараз.

Із середини 1990-х років мені довелося брати участь не лише в справі увічнення пам’яті полеглих українських патріотів у Бабиному Яру та докладати зусиль до подолання наслідків вкорінених у суспільній думці брехливих та цинічних розроблених КДБ стереотипів та мітів радянської пропаганди, а й у суспільних дискусіях навколо пам’яті про Бабин Яр та в роботі всіх державних Організаційних комітетів, які працювали над цим питанням дотепер. Я був свідком як категоричних заяв на кшталт «не допустимо перетворення Бабиного Яру на комунальну квартиру», так і великих та доволі символічних компромісів, коли поряд із встановленим на честь Олени Теліги та її полеглих соратників по підпіллю ОУН Пам’ятним Хрестом на сусідній ділянці було відведено місце під єврейський меморіальний центр, де мала бути створена і окрема експозиція про підпільників ОУН, а до Пам’ятного Хреста протягом майже десяти років щороку в день пам’яті жертв Бабиного Яру покладався вінок від «Джоінт». І який «вибух» та осуд у суспільстві отримала звістка, що внаслідок підкилимних комбінацій замість меморіального центру раптом виявилося, що там заплановане будівництво єврейського культурного центру з паркувальним майданчиком, літнім кафе та танцювальними класами, що спричинило категоричне несприйняття та обурення передусім значної частини єврейської громадськості України, для якої традиції та релігійні канони не були порожнім звуком. Тоді той проєкт дістав символічну назву «Танців на кістках» і спричинив багаторічне суспільне протистояння. Відтак дуже поступово, з дискусіями та відвертими спробами зірвати громадський діалог, протягом тривалого часу відбувався пошук спільних основ для поєднання різних «пам’ятей Бабиного Яру» навколо головної ідеї — ми спільно маємо зробити все можливе, щоб усі жертви Бабиного Яру були згадані та належно увічнені, та щоб така трагедія ніколи більше не могла повторитися в житті людської цивілізації. Це був справжній «історичний» консенсус щодо того, що Українська Держава дбає про пам’ять усіх жертв нацизму в Бабиному Яру, визнаючи масштаби трагедії Голокосту.

Здавалося б, після всіх тривалих дискусій, українській владі під час та після 75-х роковин трагедії Бабиного Яру нарешті вдалося відшукати та ствердити якщо не повний консенсус, то принаймні той баланс на рівні врахування позицій зацікавленої громадськості, який дав можливість зняти конфліктні ситуації  (а інколи і пряме протистояння) навколо справи забезпечення гідного увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру та перевести питання в русло конструктивного практичного його розв’язання. Було посилено Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», йому значно розширили заповідну територію та затвердили новий план її розвитку. Вперше за роки Незалежності було реально впорядковано територію Бабиного Яру загалом. Я був свідком, з яким трудом і в якій боротьбі Оргкомітет, що діяв під егідою президента Порошенка та урядів Яценюка та Гройсмана буквально зламав опір аферистів з державним майном і «вирвав» із приватних рук старовинну будівлю контори колишнього Єврейського цвинтаря, яка єдина із споруд на території Бабиного Яру дивом вціліла під час війни та в повоєнні роки і тепер є унікальною меморіальною пам’яткою та свідком тих драматичних подій. Її було повернуто в державну власність для створення там державного музею — Меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру. На державні кошти було розроблено і затверджено його концепцію, розпочалися ремонтно-реставраційні роботи будинку контори для розміщення там музею, вже відбувається розробка дизайнерських рішень внутрішньої конфігурації музейної експозиції. За замовленням української влади науковцями була розроблена державна Концепція комплексної меморіалізації Бабиного Яру, яка проходить завершальну стадію наукової апробації.

Але тут почали виникати несподівані проблеми. Київська влада вже протягом трьох років ніяк не може виконати пряме доручення Оргкомітету і оформити Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр» земельну ділянку, на якій розташована будівлі колишньої контори єврейського кладовища. Що за цим криється — корупційні схеми чи якісь інші афери — давно мав би розібратися очільник Києва В.Кличко. Але справа не рухається. В 2020 р. усе фінансування, виділене заповіднику на проведення ремонтно-реставраційних робіт та на розробку музейної експозиції було вилучено в сумнозвісний «Антиковідний фонд». Тож без коштів роботи ведуться вкрай мляво. І на цьому тлі Офіс Президента України, Кабінет Міністрів України не лише ігнорують ці нагальні питання роботи Національного заповідника при перерозподілах «антиковідних коштів» та розробку державної Концепції комплексної меморіалізації Бабиного Яру, але вся увага демонстративно переключається на приватну структуру — Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (далі — МЦГБЯ), ключові позиції в якому як засновники займають одіозні російські олігархи. Ба більше, Президент В.Зеленський публічно заявив про підтримку проєкту побудови в Бабиному Яру меморіалу МЦГБЯ, а керівника його Офісу А.Єрмака призначено головою відповідної робочої групи. Щойно в мережі інтернет з’явилася інформація, що з високою часткою ймовірності в Міністерстві культури та інформаційної політики України готуються документи щодо вилучення з управління Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» будівлі колишньої контори Єврейського цвинтаря в Бабиному Яру, де ведуться реставраційні роботи за державний кошт та передачі її в управління приватному фонду МЦГБЯ. Характерно, вже тривають розмови, що якраз землевпорядна документація щодо цього будинку витребувана до Офісу Президента України. Цікаво, для чого — допомогти Національному заповіднику розв’язати проблему землекористування ділянкою, де він стоїть, чи для того, щоб знайти зачіпки з метою відчуження будинку від заповідника?

Це просто удар «під дих» усьому тому, що дотепер було зроблено на державному рівні для увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру. В переддень 80-х роковин трагедії Бабиного Яру в наступному 2021 р., коли до цієї події буде прикута увага як української, так і світової громадськості, раптом може відбутися чергова «комбінація» з брутальним руйнуванням усіх напрацювань і будинок колишньої контори єврейського цвинтаря віддадуть у приватні російські руки, щоб під російську «дудку» там створили музей, де вчергове плюнуть у душу українців на українській землі. Очевидно, що цього неможливо допустити!

Якщо ця інформація є неточною або недостовірною, Міністерство культури України, безумовно, має виступити з її спростуванням і заспокоїти громадськість. Якщо вона підтвердиться, то, вочевидь, слід очікувати нового суспільного протистояння навколо пам’яті Бабиного Яру, яке, безумовно, вийде далеко за межі суто внутрішньоукраїнського дискурсу.

І річ не в самому існуванні МЦГБЯ — хай собі працює, організовує дослідження, копіювання архівних документів, просвітницьку роботу тощо. Але він від самого початку свого створення почав поводитися, як пташеня зозулі в чужому гнізді, намагаючись стати повною альтернативою державним проєктам, і зрештою повністю витіснити їх, використовуючи дивні зв’язки з вищими посадовцями України. А запропоноване ним попереднє бачення висвітлення подій Бабиного Яру вже викликало тривогу й обурення через намагання знову нав’язати Україні порослі мохом кадебістські штампи сучасного «русского міра». Тож це в сучасній Україні нікому не дозволять здійснити.