«Батьки і діти»

Учора в Азербайджані відбулися президентські вибори. На час підготовки матеріалу їх результати ще не були відомі, але хоч будь-який прогноз — справа невдячна, беремося стверджувати, що влада у країні прямо перейде від батька до сина. На пострадянському просторі — це прецедент. Нинішній глава Азербайджану Гейдар Алієв відмовився від участі у виборах — як багато хто вважає, для того, щоб перемогу напевно здобув його син Ільхам. Алієв-старший правив країною протягом 30 років. Нині він перебуває на лікуванні у США, і багато жителів Азербайджану впевнені, що його здоров’я зовсім не таке міцне. Тим часом головний кандидат від опозиції Іса Гамбар стверджує, що в ході передвиборної кампанії влада досить грубо намагалася вплинути на думку виборців.

На президентство в Азербайджані претендують вісім кандидатів. Вважається, що лише чотири із них могли скласти конкуренцію нинішній владі. Але тільки у разі висунення єдиного кандидата, чого їм зробити не вдалося. Лідери чотирьох опозиційних партій — АМІП («Національної незалежності»), Народного Фронту, Демократичної та «Мусават» — наприкінці серпня зустрілися в Лондоні. Найголовнішим результатом зустрічі стало рішення про створення Союзу демократичної стабільності. Але тут виникли труднощі висунення єдиного кандидата від опозиції (не в останню чергу через розділ гіпотетичних портфелів). Передвиборна кампанія в Азербайджані відбувалася з місцевим колоритом: із причини поки що незвичної для пострадянського простору передвиборної «комбінації» передачі влади. Була у країні й опозиційна преса (із накладом у 2—3 тисячі примірників), яка здебільшого вирізнялася російськомовністю. Були й опозиційні партії. Тобто формально демократичні атрибути були присутні.

Логічно припустити, що Туреччина і США вже давно ведуть підготовку до майбутньої зміни влади в Азербайджані, оскільки для цих країн стан здоров’я президента Гейдара Алієва не є секретом починаючи з 1999 року. На сьогодні, як зазначає більшість опозиціонерів, Вашингтон досить терпимо ставиться до правлячого режиму. На думку відомого американського політолога Аріеля Коена (Heritage Foundation), Азербайджан може стати прикладом для країн Південного Кавказу та Центральної Азії, які «страждають від дефіциту демократії». Він вважає, що Азербайджан «може відіграти роль у запобіганні радикальним ісламістським намірам у Дагестані та інших мусульманських регіонах Північного Кавказу». Водночас Коен радить адміністрації США «запобігти будь-якому втручанню Ірану у виборчий процес». На початку вересня Держдепартамент США зробив кілька закликів про необхідність прозорих і демократичних виборів в Азербайджані. У передвиборний період Баку та Нагірний Карабах відвідали кілька американських конгресменів та відомих західних аналітиків. Нагадаємо, що Велика Британія наприкінці серпня надала можливість для проведення зустрічі лідерів азербайджанської опозиції. У Туреччині, яка дуже близька Азербайджану історично та культурно, окремі сили розкручують лозунг «Один народ — дві держави». Однак розумно опонувати антитезою: якщо не роз’яснити, що це означає у нинішній складній історичній ситуації і не зрозуміти, що вигідне одній країні може виявитися невигідним іншій, то не уникнути колізій.

Щодо ролі міжнародних спостерігачів у передвиборному процесі, то існують припущення, що центральне місце в «наглядовому» процесі посядуть представники західних організацій. Низьку ефективність спостерігачів від СНД, внаслідок фінансової кризи, що вразила Виконком СНД, спрогнозував Ельдар Ісмайлов, голова громадської організації «За горомадянське суспільство». Він зауважив, що «спостерігачі від СНД, як правило, дещо несумлінно ставляться до своїх обов’язків на виборах. Їхня участь має більш формальний характер, ніж практичний, тому їхня присутність як спостерігачів хоч і є бажаною, але, у принципі, неефективна».

Приїжджий у вересневий Баку всюди натикався на рекламні плакати безальтернативного азербайджанського серіалу «батьки і діти». Алієви були всюди. Як тонко пожартував український парламентарій Борис Андресюк, який брав участь у Гарвардському семінарі з питань каспійсько-чорноморської безпеки, що відбувся в Баку, «напевно, цих людей тут мало знають, тому народу дають можливість познайомитися». І справді, «рекламки» інших кандидатів у президенти Азербайджану висіли то у непримітних підворіттях, то були «паспортного» розміру.

Тим часом здоров’ю Гейдара Алієва та перспективам президентства в Баку приділяють пильну увагу багато зацікавлених сторін. До таких належить і Україна, яка сподівається на можливість диверсифікації джерел енергопостачання. Традиційно еліта та народ Азербайджану дуже тепло ставилися до України й українців. Про часи Алієва-сина з етичних міркувань поки що розмірковувати не варто. Загалом, склалося враження, що бакинська еліта неоднозначна у своїх президентських симпатіях. Але, тверезо оцінюючи ситуацію, її більшість схиляється до думки про оптимальність збереження влади у форматі «батько—син». Хоча б поки що…