Без героїв
Цього місяця минає п’ятий рік Другої чеченської війни. Однойменну книгу відомої російської журналістки, оглядача «Нової газети» Анни Політковської (в дівоцтві — Мазепи) днями репрезентували в Києві в українському перекладі. З 1999 року Політковська регулярно їздить до Чечні — в розорені міста й села, під бомбардування й обстріли, зачистки федералів і нальоти ваххабітів. Вона брала участь у переговорах з терористами, які захопили Театральний центр на Дубровці. Під час бесланської трагедії Анна Політковська добивалася, щоб Аслан Масхадов прийшов до замінованої школи й умовляв відпустити дітей. Вона сама намагалася потрапити до Північної Осетії, але за нез’ясованих обставин важко отруїлася в літаку.
Книга Політковської «Друга чеченська» — не для слабкодухих. Та й багато «цілком врівноважених» людей не захочуть її читати, бо пише журналістка про те, про що всі начебто знають, але дуже не люблять говорити й слухати. «Смаки» обивателя вимагають, щоб «цивільні жертви» бойні вмирали тихо. Анна Політковська примушує подивитися кожному з них в очі та безжалісно пише про того, кому вигідна смерть цих людей, загибель солдатiв і незгасаюча пожежа на Північному Кавказі. «Не люблю патетики, ненавиджу розмови про героїзм, незалежність і патріотизм — життя заплутаніше за будь-які слова, що трактують його», — каже вона.
«Ми знаємо щоденник Анни Франк, але ніколи не прочитаємо щоденників багатьох жертв чеченської війни, — сказав на презентації рецензент українського видання книги, журналіст Вахтанг Кіпіані. — Політковська створила один такий страшний щоденник. У ньому ви не знайдете слів про «справедливу боротьбу чеченського народу за незалежність». Політковська — не за польових командирів і не за Кремль. Вона — за Росію».
«Дуже небагато хто в Чечні одразу каже, що виступає за незалежність. Більшість вагається, а потім люди запитують, що їм робити з республікою, зруйнованою всіма силами, що пройшли нею», — розповідає журналістка. А «сили» часто виявляються нелюдами, і їхнє зло породжує у відповідь нелюдську жорстокість. «Я — лише провідник думок людей у Чечні», — каже про себе Політковська. Після Беслана вона вперше написала листа Путіну, виклавши побачене й почуте на Північному Кавказі. Демілітаризація при відновленні довіри за допомогою міжнародних посередників, за участю міжнародного миротворчого контингенту — одна з головних її пропозицій.
Анна Політковська їздить не лише до Чечні, а й до інших, споконвічно російських регіонів. І там «люди здебільшого самі хочуть жити спокійно, без імперських амбіцій та замашок, й іншим — у Грузії, в Україні — того самого бажають», — каже вона. Водночас відповідальність за війну в Чечні Політковська покладає й на російське суспільство, яке «погодилося на неї». Згідно з нещодавнім опитуванням, проведеним соціологічним центром Юрія Левади, пожертвувати заради захисту від терористів власною свободою пересування, таємницею приватного листування й незалежною пресою готові 60% росіян. Можливу заборону діяльності громадських організацій і друкованих видань, «які ставлять під сумнів політику президента стосовно терористів», схвалили 59% респондентів. Але Анна Політковська вірить, що решта 40% — досить велика аудиторія.
