Боротьба за мандат вiйни
Цього не хоче допустити Франція. Будучи постійним членом РБ ООН, вона може заветувати розглядувані документи. Таке ж право, окрім Британії та США, мають ще Китай та Росія. Пекін досі не виявляв жодною мірою свого несприйняття антиіракської політики Вашингтона. У найгіршому випадку китайські дипломати утримаються пiд час голосування. Росія запропонувала на розгляд Радою Безпеки ООН свій проект «іракської» резолюції. Однак його всерйоз сприймали хіба що самі росіяни. Таким чином, головним опозиціонером американському проекту є Франція, котра наполягає на двоступеневому розгляді «іракського питання». Перший етап уже відбувається — йдеться про схвалення РБ ООН резолюції про повернення до Іраку групи інспекторів для перевірки, чи має в своєму розпорядженні режим Саддама будь-які програми із виробництва хімічної, біологічної, а найстрашніше — ядерної зброї. Якщо Багдад чинитиме перешкоди, Рада Безпеки повинна буде схвалити другу резолюцію про вжиття жорсткiших заходів проти Іраку. У тому числі й військових. У Вашингтоні на це дивляться як на просте затягування, прагнучи схвалення такої резолюції, яка б дозволяла їм атакувати Ірак уже після першого «оонівського документа».
Учора до Вашингтона вилетів головний інспектор ООН із роззброєння Ганс Блікс для переговорів iз американським керівництвом. Зрозуміло, що на зустрічах йтиметься в основному про Ірак. Американці готуються до схвалення резолюції вже на цьому тижні. Із Вашингтона лунало упродовж останніх днів кілька ультимативних заяв: або Рада Безпеки результативно працює (тобто схвалює варіант американської резолюції), або американці беруться за вирішення іракської дилеми самотужки. Тим більше, що підтримку з боку Конгресу Джордж Буш уже отримав. Не виключено, що цього разу підтримають американського лідера і громадяни його країни. Згідно із соціологічними опитуваннями, досі вони наполягали на обов’язковому обговоренні проблеми Іраку в РБ ООН. Якщо ж виявиться, буцім світові дипломати знехтували занепокоєнням Штатів про іракську загрозу, питання підтримки американських громадян швидше за все вирішиться на користь Джорджа Буша.
«Для Вашингтона усунення від влади Саддама Хусейна — уже давня й традиційна мета, починаючи ще з часу окупації Іраком Кувейту», — заявив позавчора Кеннет Кацман, американський спеціаліст з Близького Сходу під час відеоконференції з українськими експертами та журналістами. За його словами, в політичній риториці американців останнім часом відбулися певні метаморфози. Якщо півроку тому у Вашингтоні наполягали на ліквідації режиму Саддама, то зараз говорять більше про роззброєння, не забуваючи, правда, про свою головну мету. Для цього, повідомив пан Кацман, американський уряд фінансує іракську опозицію, аби вона склала потім серцевину іракського уряду. Крім того, у Вашингтоні пильнують за циркуляцією внутрішніх подій в Іраку, щоб після повалення влади Саддама арабська країна не пережила своєрідний «парад суверенітетів» — розподіл на сунітську, шиїтську та курдську держави. «Курдам треба пообіцяти не більше автономії, аніж вони її мають сьогодні», — наголосив Кацман. Сьогодні вони її мають дуже багато і фактично не підкоряються Багдаду. Американців це не може не турбувати через союзництво з Туреччиною (членом НАТО), яка потерпає від курдського сепаратизму.
Та й невідомо ще чим завершиться атака американців проти Іраку. Зрозуміло, що це не Афганістан із фанатичними талібами, які часто окрім автомата нічого не мали. Нинішній Ірак — це також не Ірак зразка 1991 року, армія якого повною мірою не оклигала від війни з Іраном, курдами, Кувейтом. Американський експерт Кеннет Кацман вважає, що «іракці стійко боротимуться проти американців». У ситуації з Кувейтом, на його думку, така стійкість була відсутня, можливо, через усвідомлення своєї неправоти. Сьогодні ж, вважає пан Кацман, населення не вважає, що Саддам якось спровокував американську кампанію.
Навряд чи для когось буде несподіванкою, якщо Ірак у разі початку військової операції проти Саддама отримає колосальну підтримку (не лише моральну) арабського світу. До яких змін у міжнародній політиці це призведе, схоже, ніхто або не прораховував, або ж результати виявилися надто далекими від бажаних, щоб їх можна було безболісно оприлюднити.
