Бразилія: шанси, засновані на консенсусі
За останні роки Бразилія створила сповнену сил демократичну державу із сильною економікою. Вона заслужила вотум довіри, як з боку інвесторів, так і з боку політичних лідерів.
Як і в будь-якій демократичній країні, в Бразилії існують розбіжності у поглядах. Не всі американці в захваті від швидкого перетворення президентом Бушем бюджетного профіциту розміром в один трильйон доларів на дефіцит, точно так само як більшість не сприйняло його пропозицій щодо приватизації американської системи соціального забезпечення, яка стільки зробила для ліквідації бідності серед немолодих людей Америки. У Бразилії, однак, із ключових питань існує політичний консенсус (не одностайність, але ніхто цього і не чекає!), якого також дотримуються всі основні суперники, які братимуть участь у майбутніх жовтневих президентських виборах у країні.
Існує, наприклад, консенсус відносно стійкої фінансово-бюджетної та грошово-кредитної політики: ніхто не хоче повернення гіперінфляції минулих десятиріч. Кредитно-грошову політику Бразилії дуже добре проводив Армініо Фрага, спираючись при цьому на інституційні та аналітичні можливості центрального банку промислово розвиненої країни.
Ініціатива, виявлена центральним банком Бразилії з метою збільшення прозорості та відвертості, є зразком для центральних банків усього світу — як у розвинених країнах, так і в менш розвинених. Звичайно, можуть існувати розбіжності у поглядах на точну настройку економіки, але це є звичайною справою в будь-якій демократичній країні.
Існує також консенсус відносно того, що хоч ринки і є центральною ланкою в процвітаючій економіці, важлива роль у цьому також належить уряду. Уряд Бразилії, наприклад, провів одну з найуспішніших приватизацій у сфері телекомунікацій, але він також сприяв посиленню конкуренції та встановив більш сувору регулятивну політику.
На відміну від Америки, коли в Бразилії була електроенергетична криза, вона не поглядала на це з блаженним виглядом, говорячи, мовляв, нехай ринкові сили (під якими в США малися на увазі ринкові маніпуляції «Енрона» та інших компаній) «справляються» з проблемою; навпаки, в Бразилії саме уряд вжив рішучих заходів. Будучи американцем, я із заздрістю спостерiгав те, як Бразилія знайшла вихід зі скрутної ситуації.
Бразилія — це країна з величезними людськими та матеріальними ресурсами. Її можна назвати відсталим ринком, але вона також має першокласні фінансові, освітні та науково-дослідні установи. Дискусії про економіку в Сан-Паулу такі ж складні, як і в Нью-Йорку. Університетські семінари в Ріо так само жваві, як і в Кембріджі, штат Массачусетс, чи ж в англійському Кембріджі. Бразилія виробляє одні з найкращих літаків у світі — настільки гарні, що конкуренти з більш розвинених індустріальних країн намагалися ввести торговельні бар’єри.
Поряд з усіма своїми сильними сторонами, країна має одне критичне слабке місце: високий рівень нерівності. Але стосовно того, що це слабке місце, також існує консенсус (не те, що в Америці): більшість людей згодні, що з цим потрібно щось робити, і що уряд зобов’язаний цим зайнятися.
Нинішній уряд досягнув великих успіхiв у сфері освіти. Десять років тому 20% дітей шкільного віку не відвідували школу, зараз ця цифра знизилася до 3%. І практично можна не сумніватися, що, хто б не переміг на виборах, він продовжить робити інвестиції в освіту.
Аналогічним чином, безземельні селяни є як економічною, так і соціальною проблемою, і нинішня адміністрація зробила великі капіталовкладення з метою просування вражаючої, ринкової земельної реформи, реформи, що отримала підтримку від Всесвітнього банку. І хто б не переміг на виборах, він, очевидно, буде втілювати в життя сильну програму земельної реформи.
Епідемія СНІДу ставить важкі завдання перед системою охорони здоров’я Бразилії, і хоч можна як погоджуватися, так і не погоджуватися з певними підходами, зробленими бразильським урядом, ясно одне: всі визнають, що це знаходиться головним чином під відповідальністю уряду. Більш за те, хто б не переміг на виборах, його політика, без сумніву, має відображати існуючий національний консенсус.
Борг Бразилії порівняно з її ВВП знаходиться на помірному рівні — за цим показником справи у неї йдуть краще, ніж у США в той час, коли Білл Клінтон став президентом, набагато краще, ніж у Японії і у деяких європейських країн. На відміну від свого південного сусіда (до того як в Аргентині вибухнула криза), в Бразилії існує гнучка система визначення обмінного курсу: ціна її валюти не завищена — швидше, вона занижена. Володіючи сильними статтями експорту, вона не повинна мати проблем при виконанні своїх боргових зобов’язань доти, поки відсоткові ставки не злетять на такий рівень, що це перетворить проблему на самореалізований прогноз.
Бразилія обрала шлях, який базується не на ідеології і не на спрощенській економіці. Вона не пропускає свій шанс, хоча перед нею постають суворі прояви реальності, такі як неписьменність, безземельні селяни чи СНІД, з якими вона вимушена справлятися. Успішно прокладаючи свій шлях, Бразилія створила суспільство, в якому існує консенсус, і це все на фоні збалансованої, демократичної, ринкової економіки. Перемога Бразилії на чемпіонаті світу з футболу, можливо, і не пов’язана з цими реформами, але дух творчості цієї переможної команди багато говорить про настрої, які панують у цій країні.
Проект Синдикат для «Дня»
Джозеф Є. СТIГЛIЦ — професор економіки та фінансів Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії 2001 року з економіки, автор праці «Глобалізація і невдоволення нею».
