Час, коли помирають міфи
«Світ зрушив з місця», — писав американський автор книг жахів Стівен Кінг. Двадцяте століття почалося з безглуздих воєн в усьому світi — ними, очевидно, й завершиться. Світ, який остаточно зрушив з місця минулого тижня під звуки атак НАТО на югославські об’єкти, прощався з міфами, що народилися за останнє десятиріччя. Міфами виявилися — саме існування ООН, її Ради Безпеки, ОБСЄ, інших численних міжнародних організацій...
Виявилися міфами демократичні засади НАТО, багатополярність світу, спроможність Європи навести лад у себе вдома, слов’янська солідарність, значення Росії в світових справах, чітка позиція України... Немає більше того світу й тієї Європи. Немає більше супердержави Росії — бо що ж то за супердержава, яка веде переговори про отримання багатомільярдного кредиту від засуджених нею агресорів (за її ж риторикою).
Стверджується Pax Americana — світ, яким його собі уявляють американці і будують відповідно до цих уявлень. Росія виглядає розлюченою, але безсилою. Україна — просто розгубленою. НАТО порушило власний статут і всі можливі міжнародно-правові норми, розпочавши військову операцію в Югославії. Парадокс ситуації в тому, що світ, збудований на диктатурі сили, якийсь недовгий час, напевно, буде стабільним і навіть успішним. НАТО, саме існування якого в старій якості за нових умов було б під великим питанням, має тепер всі підстави твердити про свою потребу — як інструменту саме для такого світу.
Київ просто не може на все це відреагувати — це видно з того, що Президент Леонід Кучма не зробив чіткої, аргументованої заяви за прикладом своїх колег Єльцина та Гавела. З того, що секретар Ради національної безпеки та оборони Володимир Горбулін не розставив акцентів у своєму телевиступі. Що виконавча влада дозволила емоціям у Верховній Раді перемогти здоровий глузд, а відтак — і лівим, які провокують ці емоції в суспільстві, перемогти нинішнє керівництво.
Київ може вести переговори з Белградом, умовляючи піти на переговори (Мілошевич просить кілька днів на роздуми), може запросити ці переговори до себе — але що робити далі?
Після Косово владі буде набагато важче переконати своє населення, що лише тісна співпраця із Заходом, а не самоізоляція може наблизити до елементарного достатку. Після Косово взагалі неможливо говорити, що Україна чогось варта для європейської безпеки та стабільності. НАТО абсолютно не цікавилося тим, що його удари по Югославії означають і удари по Україні, яка знову опинилася на роздоріжжі — бо в таку позицію себе поставила сама Україна. Своєю економічною, соціальною, політичною безпорадністю, яка відвернула увагу потенційних партнерів і знизила мало не до нуля взагалі зацікавленість цією дивною непередбачуваною країною. Своєю владою, яка може заявляти що завгодно, але не дбати про майбутнє власної держави реально. Європейський вибір України опинився надто близьким до того, щоб теж перейти до розряду похованих міфів. Це, мабуть, і зветься стратегією.
