Чому Україна була змушена боротися

Контрнаступ українських військових на південному сході України несподівано став найефективнішою відповіддю Києва в тримісячному штучному заколоті, яким керує президент Росії Володимир Путін. Але боротьба буде довшою і більш ризикованою, якщо Захід і надалі вагатиметься, чи застосувати обіцяні економічні санкції проти Путіна, який продовжує війну.

Якщо війна є єдиним вибором України, щоб перемогти повстанців-терористів на південному сході України, якими, в основному, керують, яких набирають і яким поставляють зброю з Росії, то відновлення Києвом цими вихідними контролю над Слов’янськом і Краматорськом буде тільки початком. Страшніші сценарії вимальовуються у великих містах: Луганську та Донецьку, де концентруються сепаратисти-бойовики та найманці.

На тлі болісної роботи України з придушення цього міського заколоту чому її західні друзі, в кращому випадку, неоднозначні щодо підтримки? Уряди США та ЄС після того, як завершився минулого тижня дедлайн, не спромоглися виконати своїх обіцянок запровадити санкції проти російської економіки, якщо Путін не зупинить цю гібридну війну.

•  Замість застосування цих санкцій німецькі та французькі посередники минулого тижня повернули напрям дипломатичного тиску Заходу, ставши викручувати руки не Путіну, а українському Президентові Петру Порошенку. У телефонних дзвінках до Києва вони вимагали від нього продовжити одностороннє перемир’я, яке він оголосив 20 червня, навіть при тому, що його порушують, і ним зловживають підтримувані Кремлем сепаратисти.

На щастя, Порошенко відмовився. Відгукнувшись на переважаючі вимоги української громадськості, він відновив воєнну кампанію в Україні, щоб повернути контроль над кордоном України з Росією і оточити сепаратистів. Захоплення українськими військами Слов’янська і Краматорська, здається, відбулося зі зведеними до мінімуму жертвами серед цивільного населення.

Але оскільки конфлікт концентрується в одному з найбільш густонаселених регіонів Східної Європи — у серцевині Донецької області, — брак рішучості Заходу дієво погрожувати Путіну серйозними санкціями створює ризик продовження воєнного протистояння, зокрема загибелі й виселення цивільного населення. Російські бойовики — і найманці, армійський російський офіцер, який очолює їх, — полковник Ігор Гіркін — переїхали до Донецька і пообіцяли зробити його своєю фортецею.

•  Тиск Заходу на Порошенка з метою дати час і перепочинок Гіркіну та його силам, в кращому разі, був непродуманим, враховуючи зловживання ними перемир’я Порошенка. Наприкінці червня, під час припинення вогню в Україні, російська зброя, бойовики, і боєприпаси хлинули через російсько-український кордон на трьох прикордонних постах, якими керували росіяни з обох сторін. Зброя включала танки Т-64, які числилися за російськими базами, і передові системи «Град», які числяться за російськими підрозділами в Чечні, й тільки цієї весни були зачислені до арсеналу російської армії. Проросійські бойовики ополчення вбили чи поранили щонайменше 90 українських солдатів під час перемир’я, якого Путін ніколи не закликав дотримуватися. І проросійські таємні операції продовжувалися, зокрема це стосувалося руйнування важливих газопроводів України.

Повідомлення незалежних мас-медіа, а також дані розвідки, зібрані західними країнами, не залишають сумнівів у тому, що російська влада підживлює цей заколот. Сепаратистські сили, укомплектовані найманцями з Росії, які отримують заробітну плату (за повідомленнями, звичайна ставка $300 на місяць), яких доповнюють члени місцевої банди і «бійцівського клубу», мають, в основному, на озброєні російське обладнання. Очолюють їх публічно визнані посадові особи в російській армії та розвідці.  Серед усіх бойових сил немає місцевих лідерів, які заслуговують на довіру. Про це сказали місцеві «князьки» команді Атлантичної ради, яка перебувала в Україні минулого тижня.

•  Чиновники ЄС виправдовують затримку щодо введення санкцій, заявляючи, що реакція Росії включала деяку готовність обговорити дипломатичне вирішення проблеми, — дивовижна готовність прирівняти сумнівні слова Кремля про мир всупереч його конкретним воєнним діям. Це підкреслює легкість, з якою Путін маніпулює ЄС, який включає в себе членів, які просто не хочуть діяти.

Українці розуміють серйозні ризики в цій боротьбі та обмеження власних сил, вихолощених і зруйнованих внаслідок керівництва корумпованого екс-президента Віктора Януковича. Утім, вони також розуміють, що продовження перемир’я, якого домагаються Франція та Німеччина, дозволило б сепаратистам захопити нові території та маршрути доставки через захоплені ними прикордонні пункти.

•  Така консолідація неминуче призвела б до створення прокремлівської протодержави, значно більшої та небезпечнішої, ніж ті, які вже імплантовано у Придністров’ї чи на окупованих територіях Грузії. Добре озброєний прилеглий до Росії сепаратистський регіон може стати відправною точкою, з якої Росія та її найманці дестабілізуватимуть решту України, зриватимуть будь-які реформи і, врешті-решт, повалять демократичний уряд у Києві.

Перспектива болісних санкцій щодо ключових секторів російської економіки — ефективний стримуючий фактор планів Путіна. Але загроза повинна бути достовірною. Путін засвоїв формулу: зробити максимум необхідного для дестабілізації України, роблячи мінімум, необхідного для виконання зустрічних вимог Заходу.

•  Зрештою, Путін веде боротьбу не тільки проти України, а й проти європейської солідарності та відданості США безпеці Європи. Його успіх в Україні поставить під сумнів надійність НАТО та злагодженість ЄС.

Щоб захистити свої та наші інтереси, українці потребують допомоги. G7 і ЄС, як і обіцяли, мають запровадити санкції, даючи зрозуміти росіянам, що нав’язана Путіним гібридна війна зашкодить його економіці так само, як і звичайна війна. Сполучені Штати, Канада, Великобританія і Польща, повинні приступити до надання оперативних розвідданих і серйозної військової допомоги Україні, зокрема приладів нічного бачення, захищених радіостанцій, протитанкових і протиповітряних озброєнь і безпілотних літаків.

•  Водночас київська влада мусить зробити більше, щоб показати українцям на південному сході перспективи кращого майбутнього. Порошенко повинен працювати з місцевими «князьками», щоб розробити план відбудови та зростання регіону за підтримки міжнародних фінансових інститутів.

Кращий шлях до миру і стабільності — це готовність України боротися за своє виживання, спираючись на західні санкції щодо Росії, які «кусаються», а також істотна допомога. Якщо ми не зможемо утримати Путіна зараз, то Крим буде тільки початком серії криз і конфліктів.

www.atlanticcouncil.org, 7 липня 2014, переклад Миколи СІРУКА, «День»