Чорногорія незалежна — крок уперед, два назад?
Навіть не дочекавшись офіційних результатів, прибічники прозахідного курсу президента Чорногорії Міло Джукановича ще вчора почали святкувати перемогу на виборах до органів самоврядування.
Вони заявили, що проводили власні підрахунки і вже знають наперед, що, згідно з результатами в столиці Подгориці, 28 посад у місцевому уряді з 54 вибороли партії, які схиляються до подальшого зміцнення незалежності Чорногорії від Сербії. Дещо поступилися чорногорські реформісти в місті Херцег-Нові, на Адріатичному узбережжі. Тут також відбувалися вибори і з самого початку прогнозувався програш прибічників Джукановича: тут у муніципалітеті з 35 посад вони обіймуть тільки 16.
Всі спостерігачі сходяться в тому, що такі результати як ніколи яскраво продемонстрували розподіл настроїв у Чорногорії, яка неодноразово демонструвала і доводила своє прагнення зблизитися із Заходом, проте не завжди з однаковим успіхом. Ще в 1992 році тодішнє керівництво Чорногорії на чолі з відвертим прибічником Слободана Мілошевича Момір Булатович (до цього уряду входив і нинішній президент Джуканович) вирішило не виходити зі складу Югославії, як це зробила решта республік СФРЮ. На той час всі розмови про незалежність Чорногорії видалися необгрунтованими та безглуздими. У незалежність Чорногорії не вірили також через тісні зв’язки чорногорців та сербів — і етнічні, і конфесійні, і культурні.
Між тим, з року в рік Подгориця відверто завдавала чималих клопотів Белграду. Спочатку ляпсус iз добрячим відлунням Чорногорія дала Сербії під час торішнього косовського конфлікту: Подгориця відкрито відмовилася розірвати дипломатичні стосунки із США, Німеччиною, Францією і Великою Британією. Окрім того, чорногорський уряд каже тверде, безапеляційне «ні» в запровадженні в республіці військового стану, приймає албанських біженців з Косово. Потім — створює власну митну службу, далі — проголошує уведення в країні німецької марки в якості національної валюти... Схоже, що в цьому переліку ще досить рано ставити крапку (принаймнi до бажаної окремими силами чорногорської незалежностi). А до цього в принципі ще не дуже й близько. Роблячи один крок уперед до власної суверенності, Чорногорія зрештою змушена миритися з кимось, хто робить цілих два (чи принаймні півтора) назад — тим же Булатовичем, який зараз обіймає посаду прем’єр-міністра СРЮ. Обурені затягуванням справи з відокремленням Чорногорії і ліберальні сили всередині самої норовливої республіки. Власне, недільні вибори й відбулись тому, що з правлячої коаліції Чорногорії вийшла невелика ліберальна партія, яка звинуватила Джукановича в надто повільному просуванні в напрямку незалежності.
Чи зміниться щось після недільних виборів? Сумнівно. Переважної більшості ліберальним силам (якщо вірити підрахункам прибічників Джукановича) так і не вдалося вибороти. Очевидним же лишається одне: визнання західним союзником чорногорського президента зовсім не передбачає таких же союзницьки-прозахідних настроїв усього населення республіки. Як не означає це й бажання Заходу бачити Чорногорію незалежною.
