Чорний квадрат

Телевізор у моїй московській квартирі перетворився на «чорний квадрат» Малевича. Тепер можна не експериментувати із пультом: на екрані все одно нічого немає. Єдина радість — коли вдається спіймати телеканал ТНТ — до пожежі на Останкінській телевежі я просто не знав, де він в мене знаходиться. Життя з одним телевізійним каналом в Москві в 2000 році! Навряд чи хтось з моїх ровесників пригадає таке: коли ми тільки розпочали дивитися телевізор, у нас був вибір між ЦТ, УТ і Київським телеканалом. Щоправда, о дев’ятій всі канали «закривалися» на програму «Час» — так і зараз в мене тільки одні теленовини — каналу НТВ, які ретранслюються «везунчиком» ТНТ...

Я почав ділитися всіма цими враженнями не для того, щоб читач позаздрив мені, звільненому від серіалів, «попси» та інформаційних війн. Просто одна-єдина пожежа — хоча яка пожежа! — призвела до того, що десятимільйонне місто позбулося одного з найважливіших прав нашого часу — права на вибір інформації. Якщо трагедія підводного човна «Курськ» продемонструвала росіянам, що їхня країна давно вже не є воєнно-морською супердержавою, пожежа на Останкінській вежі довела, як Росія відстає від цивілізованого світу з точки зору інформаційних технологій. Допотопні телефонні лінії, по яких москвичі з’єднуються із Інтернетом, обмеженість діапазону ФМ-радіостанцій у зв’язку із потребами військових, телевізійні канали, зібрані на вежі, яка палала над російською столицею, як гігантська свічка... Наступного після пожежі дня у Берліні, де свого часу товариш Вальтер Ульбрихт вирішив мати «свою» Останкінську вежу, провели прес-конференцію і розповіли, як заміняли техніку після об’єднання Німеччини, купували нове протипожежне обладнання, проводили спеціальні навчання розташованої поруч із Берлінською телевежею пожежної частини...

Росія ні з ким не об’єднувалась. Вежа стояла собі і стояла, аж поки не запалала. Могла простояти ще 20 років, могла згоріти 10 років тому... Є таке поняття — вичерпаність ресурсів. Коли нічого не змінювати, щось обов’язково відбувається, обов’язково. І Останкінська вежа стала ще одним сумним символом цієї вичерпаності. Може, досі вже символів?