Чи «програє» Китай Олімпійські ігри 2008 року?
Коли в липні 2001 року Міжнародний олімпійський комітет вибрав Пекін місцем проведення літніх ігор 2008 року, ця звістка викликала безмежну радість по всій країні. Китайська Комуністична Партія сподівалася використати Ігри для того, щоб продемонструвати сходження країни як динамічної сучасної нації. Але в міру того, як керівники Китаю починають заключні приготування до Ігор у серпні наступного року, вони, можливо, ставлять свої запитання, чи була ідея про проведення цієї події в Китаї, у кінцевому результаті, хорошою ідеєю. Вони мають серйозні причини для сумнівів.
Високопоставлені керівники Китаю завжди уважно контролюють спонтанні суспільні виявлення націоналістичного запалу, побоюючись, що змінний вітер може принести небажаний шторм. Звичайно, вони сподіваються на те, що Ігри спрямують цю активність у річище національної солідарності, яка дозволить керівництву надати своєму народові момент досягнень і патріотичної слави.
Але Олімпійські ігри також приведуть до ретельного міжнародного вивчення слабкості Китаю в делікатний для розвитку країни момент. Світ уже знає про успіх Китаю і його привабливість як місця призначення для іноземних інвестицій, але небагато сторонніх безпосередньо бачили високу ціну, яку платить країна за своє нове процвітання.
Найбільш очевидні знаки цієї ціни протікають водними шляхами країни і забруднюють її повітря. Стрімке зростання і розвиток залишили приблизно 70% озер і річок Китаю дуже забрудненими і багато які з них непридатними для будь-якого використання людиною. Дійсно, майже півмільярда китайців відчувають перепони в доступі до чистої питної води, а кількість остаточно забруднених рік і озер зростає з кожним днем.
Але якість повітря продемонструє більш гостру проблему в серпні наступного року. Телевізійне висвітлення атлетів, які задихаються, навряд чи забезпечить Пекіну фірмовий олімпійський імідж, який він мав на увазі, а зростаюча міжнародна стурбованість з приводу зміни клімату й інших небезпек шкідливого впливу навколишнього середовища гарантує, щоб такі проблеми отримали значне висвітлення в ЗМІ.
Існує також ризик, що Ігри стануть політичним цирком, оскільки центр міжнародної уваги створює непереборні перепони для публічних протестів. Китайське керівництво багато разів демонструвало, що воно може придушити внутрішній розкол, але унікальний масштаб Олімпійських ігор потребує цілодобової пильності.
Активісти, у яких є образи через Тибет, Тайвань, Бірму, Дарфуру і безліч інших політичних і екологічних проблем, а також проблем у сфері прав людини, вже готуються. Невже Китай готовий до того, щоб прихильники «Грінпісу», прав людини в Китаї, Міжнародної амністії і Фалунь Гон вийшли на вулиці в той час, коли тисячі іноземних журналістів перебувають у пошуках сюжетів і ставлять питання, на які влада не звикла відповідати?
Навіть якщо поліцейські зможуть зберегти лад у Пекіні, чи зможуть вони поширити цей контроль на всю країну? Чи зможуть вони управляти потоком інформації й ідей через «блогосферу», коли онлайнові активісти відкриють ще один фронт у своїй битві за вільну інформацію? Ми знаємо, що китайські чиновники ніколи не стикалися з проблемою такого масштабу, з таким потенціалом як для перемоги, так і для поразки.
Ігри також створять істотні ризики у зовнішній політиці. У Тайвані президент, що йде, Чень Шуйбянь, збовтує горщик незалежності, знаючи, що центр Олімпійської уваги обмежить спроможність Пекіна дати потужну відсіч. Він уже запропонував народний референдум щодо членства Тайваню в Організації Об’єднаних Націй. Вплив Китаю всередині ООН відверне такий крок, навіть якщо Тайвань проголосує «за», але Китаю тільки не вистачало, щоб міжнародна конфронтація збіглась з Олімпійськими іграми.
Потім виникає питання про те, який прийом отримають Ігри на Заході. З 2001 року Китай дедалі більше ставав центром серйозної стурбованості в розвиненому світі. Величезний дефіцит двосторонньої торгівлі, обвинувачення в тому, що Китай штучно занижує вартість своєї валюти, і потік дефектного і небезпечного китайського експорту розпалили негативну протекціоністську реакцію у Сполучених Штатах і Європі.
Серед гірких дебатів у рік виборів з приводу Іраку та Ірану і похмурої економічної перспективи, американці можуть бути не в настрої для урочистого видовища нової держави, що сходить, виставленої напоказ у Пекіні. Чи будуть неспокійні азійські сусіди Китаю більш сприйнятливими? Напевно піде міжнародна критика, якщо хоч що-небудь буде не так під час Ігор, особливо якщо це торкнеться придушення інакомислення і рознесеться по всіх світах через 24-годинне кабельне телебачення та інтернет.
Китай змінився відтоді, як сім років тому він «виграв» право на проведення Ігор 2008 року. Партійне керівництво стало більш самовпевненим у своїй зростаючій міжнародній ролі, але його здатність управляти темпом змін усередині країни стала більш невпевненою. 2001 року тогочасний президент Цзян Цземінь сподівався, що Ігри сповістять про сходження Китаю як індустріальної держави. Але його наступник Ху Цзінтао зосередився на шкоді, якої було завдано неприборканим зростанням. Він і прем’єр-міністр Вень Цзябао також виступили на підтримку «більш гармонійного» суспільства, тому що вони розуміють, що більше не можна нехтувати розривом, який збільшується, в достатку, соціальною напруженістю, екологічними проблемами і проблемами у сфері охорони здоров’я, а також неміцними відносинами партії з менш забезпеченими людьми Китаю.
У міру того як керівники Китаю щосили намагаються знайти розв’язання цих проблем, невже вони все ще смакуватимуть ідею про те, щоб надати міжнародній аудиторії місця в першому ряді? Тож якими будуть їхні спогади про Ігри після того як з вулиць зметуть конфетті, зовсім не ясно.
Ян БРЕММЕР — президент групи Євразія і старший науковий співробітник Інституту світової політики.
