Чи є межа у політичного лицемірства,

За останнє десятиліття у нашій країні з’явилося достатньо багато журналістів, дослідників чи політиків, які професійно володіють питаннями міжнародних відносин і висловлюють цікаві, влучні, часто неординарні ідеї чи думки. Принаймні на шпальтах «Дня» чи «Дзеркала Тижня» постійно можна знайти цікаві публікації, присвячені зовнішній політиці України чи відносинам з ЄС. Тому статті чи коментарі тих, хто володіє міжнародною проблематикою на рівні заголовків «Української правди» не особливо відволікають від надзвичайно напруженого протягом останнього року графіку діалогу, наприклад, з ЄС. У всякого своя доля, як писав Кобзар, і свій шлях широкий, хто займається євроінтеграцією, а хто — піаром.

Разом з тим, не можу не зреагувати на розміщену в газеті «Дзеркало Тижня» статтю Ю.Тимошенко «Back in the USSR? Вперед до Європи». Дана стаття потребує реакції. Вона являє собою не просто спробу поспекулювати з розрахунку на те, що текст прочитають ті, хто не зовсім розуміються на питаннях, які зачіпає Тимошенко. Як людина, яка професійно займається відносинами України з ЄС починаючи з 1997 року, можу стверджувати: два роки урядування Тимошенко являють собою найгірший, значною мірою катастрофічний етап у відносинах з ЄС. Тому зараз, спостерігаючи за тим, як колишній прем’єр намагається натягнути на себе майку лідера євроінтеграції та борця з Митним союзом, дуже боюся, що у результаті, замість подальшої активізації вже налагодженої нормальної роботи по наближенню України до європейських норм і стандартів, ми отримаємо євроінтеграцію як поле для її піар-діяльності.

У своїй статті Ю.Тимошенко робить конструктивну заяву — обіцяє, що докладе усіх зусиль для підписання угоди про асоціацію і, взагалі, робитиме все для перемоги євроінтеграції. У кожного, хто займається співробітництвом з ЄС, це лише викликає посмішку.

Знаєте, скільки голосів надав БЮТ під час голосування Постанови Верховної Ради України щодо безвізового режиму? Жодного! Попри те, що проект Постанови було зареєстроване одним із лідерів опозиції Б.Тарасюком і є важливим для розгляду законопроектів, необхідних для безвізового режиму з ЄС, як невідкладних. Однак, підтримали його не БЮТ, а... Партія регіонів.

За ратифікацію Договору між Україною та Європейським інвестиційним банком, який по суті є банківською інвестиційною інституцією ЄС з найдешевшими кредитами і величезними ресурсами, що дозволило нарешті відкрити Постійне представництво ЄІБ в Україні й розпочати низку нових масштабних проектів — аж 28 із більш ніж 120 депутатів БЮТ.

Вкрай важливі для запровадження безвізового режиму закони про ратифікацію Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми та про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво також підтримала менше половини фракції БЮТ.

Більше того, можу сказати, що раніше, коли Тимошенко була на посаді керівника уряду, її фракції взагалі голосувати не було потрібно — бо уряд навіть не тратив час для того, щоб подавати законопроекти на розгляд у парламент.

Законопроект про ринок газу, який запровадив європейські норми регулювання цієї життєво важливої галузі і відкрив дорогу на вступ до Енергетичного співтовариства, чи законодавство про захист персональних даних, прийняття якого розблоковувало роботу над безвізовим діалогом з ЄС та спільним контролем кордону з сусідніми країнами — ці та подібні питання протягом 2008—2009 року лежали непотрібним баластом у шухлядах уряду. Якби обидва законопроекти були проголосовані за час прем’єрства Ю.Тимошенко, то членство у Енергетичному співтоваристві чи безвізовий План дій з ЄС ми мали би ще два роки тому, а сам безвізовий режим можливо вже сьогодні був би реаліями.

Про законодавство про держзакупівлі навіть і не згадуватимемо. Зараз його критикують, доопрацьовують — але головне те, що відповідний закон був негайно прийнятим нинішнім урядом після початку його роботи і склав основу для відновлення співпраці з ЄС та міжнародними фінансовими інституціями та наведення порядку у цій сфері. Тимошенко ж роздавала кошти на держзакупівлі у ручному режимі — кому хочу, тому й дам. У наших партнерів з ЄС від цієї практики просто втрачався дар мови.

Інший класичний приклад євроінтеграції а-ля Тимошенко — енергетика. Усі, мабуть, пам’ятають кадри з Брюссельської інвестиційної конференції у березні 2009 року, коли Ющенко подає ручку Тимошенко, яка з чарівною посмішкою підписує декларацію щодо модернізації української газотранспортної системи.

Декларації підписані, фотографії зроблені, заяви для преси проголошені. Однак, минає місяць — другий, а український уряд займається усім, окрім виконання своїх зобов’язань. Єврокомісія та міжнародні фінансові інституції все чекають, а жодних кроків український уряд так і не робить. Лише цікавиться коли будуть обіцяні мільярди. ЄК відповідає — ви почніть виконувати, а за нами затримки не буде. Однак, окрім слів, жодних дій з боку тодішнього нашого уряду. І чергові прохання, а потім і цинічні вимоги до ЄК «профінансувати спільне щастя» — закупки російського газу до українських ПГС.

Екс-прем’єр і колишній віце-прем’єр з питань євроінтеграції Григорій Немиря навіть приписують собі заслугу вступу України до СОТ. Це, м’яко кажучи, перебільшення. Непрості та повільні переговори по вступу до СОТ велися більше десятиліття, аж лише у 2007 році уряд В.Януковича здійснив вирішальний крок у цьому напрямі. Усі законопроекти, які, фактично, складали законодавчу основу вступу до СОТ, були об’єднані в один пакет із більше ніж 20 законів, який дякуючи лише виключно політичній волі та наполегливості тодішнього прем’єра Януковича було прийнято нашим парламентом.

Про саму ж ЗВТ, переговори про яку розпочались за часів прем’єрства Тимошенко, навіть і немає сенсу згадувати — як заявили цього місяця на зустрічі з Міністром закордонних справ України його візаві з ЄС, «лише зараз ми побачили, що нарешті переговори справді ведуться».

І так і всьому спектру питань стосунків з ЄС — Тимошенко говорила, обіцяла, витрачала, а вирішувати усе приходиться нинішньому уряду.

У своїй статті Ю.Тимошенко пише про політичний дальтонізм. Вона знає, про що говорить. Особливо тоді, коли згадує у своїй статті про «укладання завідомо нерівноправних угод». Що може бути більш нерівноправною угодою, аніж укладені Тимошенко катастрофічні газові контракти з РФ, які нагадують колоніальні угоди двохсотрічної давнини і просто поклали нашу державу на коліна?

Євроінтеграція може бути успішною лише тоді, коли а) це є консенсусний вибір суспільства, який підтримується (у тому числі й голосуваннями в парламенті) провідними політичними силами; б) цей вибір існує не лише на словах, але й у справах.

Протягом останнього року українською стороною було зроблено більше у відносинах з ЄС, аніж за декілька попередніх років. Виконання і так званої «матриці Фюле» (виконано із випередженням графіку усі короткотермінові і більшість середньо термінових заходів), і вимог ЄС у енергетичній чи візовій сфері, відновлення повноцінного політичного та експертного діалогу і у рамках переговорів щодо угоди про асоціацію, включаючи зону вільної торгівлі, і про всьому виключно широкому переліку питань двостороннього співробітництва є безумовно заслугою нинішнього уряду, що вже не раз публічно засвідчувалося нашими друзями з ЄС. Сьогодні ми готуємо спільну з Єврокомісією оцінку виконання Порядку денного асоціації і, без сумніву, зможемо констатувати дійсно значне просування України у виконанні конкретних зобов’язань у сфері євроінтеграції. Чи не вперше без іронії чи роздратованості наші партнери в ЄС згадують й статтю 49 Договору про ЄС, яка відкриває для європейських країн перспективу вступу в ЄС. У конструктивній і позитивній атмосфері обговорюються усі без винятку питання, які хвилюють і ЄС, і Україну. Ми відчуваємо плече партнера і переконали європейців, що нарешті вони можуть покладатися на Україну як на прогнозованого і надійного партнера.

Ми маємо позитивну динаміку європейської інтеграції України. Вкрай важливо для успіху місії повернення нашої країни до сім’ї європейських народів було би її уникнути перетворення євроінтеграції на поле внутрішньополітичних бойових дій.

Є внутрішньополітичні питання, де наші політики можуть розходитися, але у діалозі з ЄС позиція ключових політичних сил має бути єдиною — нам потрібен безвізовий режим з ЄС, вільне пересування товарів, капіталів, послуг і робочої сили між Україною та ЄС, чітка перспектива вступу України до ЄС із відповідними фінансовими ресурсами та механізмами допомоги. Це вигідно усім громадянам країни, це нас об’єднує. А реальні дії політиків та політичних сил, а не їх слова, мають бути єдиним мірилом, за яким громадяни мають визначати — хто все ж таки справді наближає нашу країну до ЄС.

P.S.: Стаття відображає виключно особисту точку зору автора.