Демократія мулл?
Iран готується до виборів президента
Президентські вибори в Ірані, які відбудуться в червні, оголюють болючі місця ісламського режиму, що перебуває на політичній сцені вже двадцять п’ять років. Обрання нового глави держави — компроміс між різними політичними силами країни щодо перегляду конституції. Режим мул упевнений, що ревізія основного закону могла б призвести до неконтрольованої кризи в країні.
Президент Ірану Мохаммад Хатамі не спромігся за свої два президентські терміни внести істотні зміни ані в іранську політику, ані в іранську економіку. Його обрання на президентський пост у 1997- му та 2001 роках не стало кінцем іранської революції, як це прогнозували свого часу деякі західні експерти. Наразі протистояння між США й Іраном не зменшується, хоча й переходить у дещо іншу площину. Приміром, американці наполягають на тому, щоб Іран повністю вивів з Лівану представників стражів ісламської революції, котрі протягом двох десятиліть були головними гравцями серед шиїтського населення країни та особливим стимулом для створення руху «Хезболла». Хоча поетапний вивід іранських сил з Лівану розпочався більше ніж п’ять років тому, але там іще залишається значна частина їхніх представників.
Іранські стражі революції були введені після вторгнення Ізраїлю до Лівану в 1982 році та стали основним чинником у формуванні й навчанні збройних сил «Хезболла». Американські та європейські посадові особи особливо стурбовані впливом Ірану на «Хезболла» та інші угруповання, котрі перешкоджають відновленню арабсько-ізраїльського мирного процесу. На думку американських експертів, саме Іран відіграє ключову роль у матеріально-технічному та політичному забезпеченні опору мирному процесу.
Однак, перебуваючи нещодавно у Вашингтоні, ізраїльський прем’єр-міністр Аріель Шарон виключив можливість однобічного військового удару Ізраїлю по ядерних об’єктах Ірану, зазначивши, що відповіддю Ірану на його прагнення розвивати ядерну військову програму мають стати міжнародні зусилля. Для Сполучених Штатів, Ізраїлю й багатьох поміркованих арабських держав Близького Сходу Іран, котрий може заволодіти ядерною зброєю, став би політичним нещастям, що загрожувало б стабільності регіону. Аріель Шарон повідомив у нещодавньому інтерв’ю CNN про намагання Ірану виготовити ядерну зброю. При цьому Тегеран вкотре заперечує будь-які підозри в цьому плані.
Президент Джордж Буш недавно вніс певні корекції до американської політики щодо Ірану, підтримавши зусилля своїх європейських союзників Франції, Німеччини й Великої Британії, які пропонують укласти угоду про надання Тегерану гарантій безпеки, економічних стимулів і здійснення міжнародних поставок збагаченого урану для одержання ядерної енергії в мирних цілях. У відповідь, як очікується, Іран має відмовитись від зусиль отримати власний збагачений уран.
Протягом першого президентського терміну Джорджа Буша американці прагнули ізолювати Іран, вимагаючи, аби лідери цієї країни поступилися своїми ядерними амбіціями. Протистояння між США й Іраном відбувається на різних напрямках. Так, американською митною службою було затримано іранського бізнесмена Аббаса Таваколіана, який підшуковував підрядника для того, щоб закупити запасні частини до літаків-винищувачів F 4 іF 14 та переслати їх до Ірану.Цей випадок є частиною американських зусиль зупинити потік заборонених військових технологій до Тегерана. На такий експорт у США діє ембарго від 1995 року.
Ще 1997 року американська газета The Washington Post опублікувала статтю під назвою «Аятола Горбачов». Справді, на Мохаммада Хатамі покладали свого часу великі сподівання. Його любив народ і ненавиділи клерикальні мулли. Однак, незважаючи на широку народну підтримку, Хатамі так і не вдалося змінити атмосферу в країні на ліберальнішу. Відповідно до конституції країни, основу системи правління, як і раніше, складає принцип «велаят-е- факіх» — тобто правління ісламського духовного лідера.
Восьмирічне перебування Мохаммада Хатамі на посаді президента зовсім не означає, що Іран став на шлях, котрий веде в перспективі до демократії західного зразка. Воно може лише свідчити, що система була більш терпимою або, можливо, гнучкішою при збереженні всіх ісламських революційних постулатів. Політична влада в Ірані досі належить мусульманському духовенству, котре домінує в парламенті, контролює військові сили, судові органи, фінансовий сектор включно з революційною гвардією і корпусом стражів ісламської революції. Свого часу консерватори на президентських виборах отримали нищівну поразку, але, як тепер виглядає, Мохаммаду Хатамі так і не вдалося їх перемогти. Чи зміниться ситуація після червневих виборів? У цьому плані висловлюються здебільшого песимістичні прогнози, однак усе можливо...
