Дім — Євросоюз

Країни Балтії, які минулого року вступили до Євросоюзу та НАТО, пройшли через багато сумнівів і випробувань, що для України ще попереду. Литовці прямо кажуть про те, що на початку 1990-х не могли уявити собі, що стануть повноправними членами євроатлантичної спільноти. У 1997 році запрошення розпочати переговори про вступ до ЄС отримала лише Естонія. Росія наполегливо протестувала проти розширення НАТО на схід. Однак бар’єри здолали, стратегічних цілей зовнішньої політики досягли — а завдяки прагненню до цих цілей змінилося й повсякденне життя країн Балтії. Литва давно та послідовно підтримує Україну на шляху євроатлантичної інтеграції, у тому числі Вільнюс завжди готовий поділитися досвідом. Звісно, між нашими країнами багато відмінностей, у нас різні характери та менталітет. Великій Україні набагато важче повертатися у звивистих вуличках єврореформ, аніж маленькій і мобільній Литві. Утім, литовців також потрусило на вибоїнах цього шляху, але сьогодні вони не сумніваються, що обрали його правильно.

«ВІДНОСИНИ З РОСІЄЮ НЕ ПОГІРШИЛИСЯ»

За словами міністра охорони краю (глави оборонного відомства) Гедімінаса КІРКІЛАСА , Литві довелося «просто прориватися в НАТО». «Наш шлях до Євроатлантичного Альянсу був значно складнішим, аніж може бути шлях України, — пояснив міністр. — Звісно, деякі країни підтримували нас від самого початку, наприклад, Данія, Польща, США. Але водночас багато держав були налаштовані скептично: насамперед через російський чинник». Однак, розповідає Гедімінас Кіркілас, скептики помилилися: «Наші відносини з Росією після вступу Литви до НАТО принаймні не погіршилися». Приклад цього — існування транзиту, в тому числі військового, через Литву в російський ексклав Калінінград. Крім того, Росія — один iз найбільших інвесторів у литовську економіку, а Литва активно інвестує в Калінінградську область.

Звісна річ, двосторонні відносини не обходяться без проблем. Найпримітнішою з них цього року стало падіння російського винищувача Су-27 на литовській території. Однак Гедімінас Кіркілас зазначає, що розслідування цього інциденту вдалося провести ефективно, «не політизуючи його». Міністр охорони краю говорить про впевненість у тому, що інцидент із Су-27 не був нападом на Литву, свідомим вторгненням на її територію. Як відомо, дехто критикував НАТО за те, що Альянс не зміг вберегти Литву від падіння літака. Гедімінас Кіркілас визнає необхідність покращання підготовки повітряної поліції НАТО, координації серед трьох балтійських країн. Однак загалом представники литовської влади застерігають від різких висновків. До речі, прикладом литовської політики відкритості, в тому числі армійської, може бути існування сайту про аварію винищувача, який, за словами міністра охорони краю, кожному допоможе розібратися в тому, як усе було і хто винен у тому, що сталось.

Міністр охорони краю подякував Україні за те, що наші фахівці розшифрували чорний ящик винищувача Су-27. Співпраця між оборонними відомствами Литви й України не обмежується такими екстреними випадками. Зокрема, українські військові проходять навчання в Литві. Планується, що iз середини наступного року в Косово нестиме миротворчу місію литовсько-польсько-український батальйон.

Не є таємницею, що Литву, як і Латвію, Естонію та Польщу, нерідко називають американським форпостом у Євросоюзі. Коментуючи дискусії про «стару» та «нову» Європу, Гедімінас Кіркілас прямо каже про те, що «присутність США у Європі дуже важлива». При цьому Литва не збирається комплексувати через свою вагу або американську підтримку. «Великим країнам потрібні наші голоси», — зазначає міністр охорони краю.

Литовські військові продовжують служити в багатьох гарячих точках. За словами міністра, іншого підходу не може бути: «З нами діляться ресурсами безпеки, і ми також робимо свій внесок. Ми хочемо перейняти майстерність від НАТО в різних військових сферах. До речі, зараз в Афганістані Литва вже керує однією з провінцій, а американські військові працюють під нашим командуванням».

Крім «ресурсу безпеки», країна отримує від членства в Північноатлантичному Альянсі матеріальні дивіденди. По- перше, це дає певні гарантії стабільності іноземним інвесторам. (Невійськові аспекти євроатлантичної інтеграції мають на увазі і боротьбу з корупцією, і вiдданість стандартам демократії, прозорість влади.) По-друге, пояснює Гедімінас Кіркілас, членство в НАТО також приносить Литві прямі інвестиції, наприклад у Шауляй, неподалік якого базуються літаки Альянсу.

«…І НІХТО НЕ СТАВ СКУПОВУВАТИ НАШУ ЗЕМЛЮ!»

За словами директора департаменту Європейського Союзу МЗС Литви Жигімантаса ПАВІЛЬОНІСА , після того як Литва в 1994 році підписала договір про вільну торгівлю з ЄС, найбільшою проблемою стало сільське господарство. «Найгострішим було питання про продаж землі іноземцям. Навколо нього було багато скандалів, багато неабияких баталій, ми мусили змінити конституцію. Так тривало два роки, але потім ми домовилися, внесли зміни в конституцію — і… ніхто не став купувати нашу землю! А інвестиції пішли. Увесь цей галас був потрібен тільки газетам і політичним партіям — щоб підвищити тиражі та рейтинг, але жодної драми в результаті не сталося. Пішовши на такий крок, Литва наблизилася до західних держав, створила клімат, сприятливий для інвестицій у галузі, які, на перший погляд, не пов’язані із землею», — розповів дипломат.

Другим найважчим питанням для Литви, за його словами, було майбутнє Ігналінської атомної електростанції. Її реактори належать до того ж типу, що й реактори Чорнобильської атомної — РБМК. Жигімантас Павільоніс зазначає, що рішення про закриття станції далося Литві дуже важко. «Ми чемпіони у світі з частки атомної енергетики — в нас вона становить 80%, у Франції — 79%. Утім, першим блоком Ігналіни Литва пожертвувала, щоб у 1999-му розпочати переговори про вступ до ЄС, а другим — щоб їх закінчити», — визнав дипломат.

«Третьою великою проблемою на шляху євроінтеграції був Калінінград. Однак ми зрозуміли, що це насправді не проблема. Навпаки, якщо ми продемонструємо, що в Калінінграді росіяни можуть жити по-європейськи, відчинивши двері для інвестицій, для модернізації, — це буде пілотний проект для всієї Росії. На Заході це зрозуміли і схвалили, а в Росії, думаю, процес усвідомлення ще триває», — зазначає Жигімантас Павільоніс.

Дискусія про право на землю була лише одним із прикладів страху, що після вступу країни до Євросоюзу «іноземці скуплять усе». «Наприклад, наші банки вже стали на 90% скандинавськими, але ми спокійно живемо, беремо кредити під низький відсоток. Молодь іде в банк, через тиждень отримує гроші, купує машини, будує житло... А коли банки були стовідсотково литовськими, в 1995 році під час банківської кризи наші мільйони зникли невідомо куди: досі триває судова тяганина, — зазначив дипломат. — Телекомунікації ми віддали фінам і шведам — дуже боялися! Але зараз вельми задоволені, адже скандинави в галузі високих технологій надають фантастичні послуги. До речі, всіма цими підприємствами керують литовці. Минув якийсь час — ми перейняли методи роботи наших західних партнерів, і зараз уже багато литовців працюють у скандинавському регіоні. Ми йдемо на інші ринки — в Україну, в Росію разом з іншим іноземним капіталом».

«Ми все приватизували, крім Ігналінської атомної. Старалися залучати саме західних інвесторів: ми хотіли грошей і технологій. Великі литовсько-радянські підприємства були монопольними, і пускати на цей ринок іноземців було дуже важко. Крім того, треба було припинити радянську практику штучної підтримки на плаву підприємств, що переживають стагнацію: якщо не може працювати — тоді банкрот! Введення процедури банкрутства було важким, адже за радянських часів, увійшовши на ринок, підприємство вже не виходило з нього. Раніше вся еліта жила за рахунок цих підприємств, але тепер навчилася жити за західними мірками. Всі зрозуміли, що процедура банкрутства справді необхідна: економіка стала гнучкою. Важко було перейти від великих підприємств до підприємств маленького або середнього масштабу. Зараз частка середнього та малого бізнесу — 70—80%, — повідомив Жигімантас Павільоніс. — Такі фірми життєздатні, вони успішно виходять на іноземні ринки».

ХТО НЕ ГОТОВИЙ?

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Литві Борис КЛИМЧУК , колишній губернатор Волинської області, добре вивчив литовський досвід трансформацій. За його словами, серед литовських керівників різних рангів сьогодні досить багато колишніх «червоних директорів». «У них є багатий досвід, плюс володіння англійською, плюс знання європейського права — можливо, вони трохи довго запрягають, але їдуть із хорошою швидкістю та в правильному напрямку», — образно підсумовує свої спостереження посол.

За його словами, не можна безболісно, без певних скорочень, без квот, наприклад на цукор, перескочити з колгоспу в ринок. «Ми, українці, також колись дійдемо такого висновку. Але це буде в тому випадку, якщо хоч би 22 наші м’ясокомбінати — як у Литві — працюватимуть із коліс, перероблятимуть усе тутешнє м’ясо й те, яке привозять із Польщі, і постачатимуть його в інші країни Євросоюзу», — переконаний Борис Климчук. Він каже, що втомився чути від політиків тезу: «Україна не готова до членства в СОТ, до євроінтеграції». «Я як споживач готовий! — заявляє посол. — Коли я їду додому в Луцьк, купую у Вільнюсі відмінні сардельки за ціною, еквівалентною приблизно 20 гривням, і донька в Луцьку каже, що це чудово, бо вона купує вдома за 35 гривень такі сосиски, які сам побоїшся з’їсти, не говорячи про дітей. Тому якщо хтось в Україні ліпить чортзна-що на своєму ковбасному заводику і каже, що не готовий до євроінтеграції, — то таких ми й не візьмемо до Євросоюзу.»

ПАРЛАМЕНТСЬКО- ПРЕЗИДЕНТСЬКА ДИСЦИПЛІНА

Оскільки з 1 січня в нашій країні має набути чинності політреформа, цікавий також литовський досвід функціонування парламентсько-президентської республіки. За словами Бориса Климчука, президент Литви Валдас Адамкус не має влади в нашому українському розумінні. Але при цьому рейтинг у нього — найвищий.

Спікер Сейму Артурас ПАУЛАУСКАС каже, що Литва не може похвалитися наступництвом парламентської традиції: вона то припинялася, то знову відновлювалася, на десятиріччя і століття литовці втрачали можливість представництва. «За 15 років незалежності ми пересвідчилися, що всі гілки влади повинні працювати дуже скоординовано. Ні парламент, ні президент, ні уряд не можуть втручатися в компетенцію один одного, але водночас не можуть виконувати своїх завдань один без одного. Дивно бачити, коли парламент ухвалює закони, яких уряд не виконує з фінансових або якихось інших причин, — зазначає Артурас Паулаускас. — У нас кожен закон, що вимагає фінансових інвестицій, мусить спершу отримати схвалення уряду. Якщо уряд каже, що в бюджеті немає таких грошей, що закон не діятиме, — то закон просто не приймають! Нащо дратувати народ, показувати, що одні політики дуже хороші, а інші, бачите, погані. Це не створює нормального клімату ні в політикумі, ні в суспільстві».

Хай це й дивно на перший погляд, за парламентсько-президентської системи правління рейтинг Сейму — один із найнижчих серед політичних інститутів, спокійно признається Паулаускас. «Я вбачаю кілька причин цього, — пояснює він. — Зокрема, наші люди недостатньо розуміють стиль роботи парламенту, те, що тут завжди сперечаються. У Сеймі й повинні тривати словесні перепалки, а люди думають, що тут немає порозуміння». «Крім того, немає більш відкритої інституції, ніж парламент. Журналісти можуть ходити по всіх кабінетах, ставити будь-які запитання. У пресі висвітлюється і хороше, й погане. Переважно, звісно, погане, — посміхається спікер. — Є телепередачі, які просто висміюють парламентаризм. Звідси, очевидно, і цей рейтинг». Однак попри це в дні відкритих дверей до Сейму приходить багато людей: скептичне ставлення до парламенту не заважає цікавості роздивитися, як він працює.

До речі, до питань парламентської дисципліни тут підходять досить суворо. Випадки голосування «за себе і за того хлопця» розглядає процедурна комісія, тож, за словами спікера, депутати нечасто голосують один за одного. «З тих, хто не відвідує засідань, знімається зарплата, щомісяця з’являється список «прогульників», — розповів Артурас Паулаускас.

Вибори до Сейму проходять за змішаною системою. Примітно, що виборці можуть самі скласти першу п’ятірку списку, вказуючи, кого з політиків, зазначених у ньому, хотіли би бачити на першому — п’ятому місці. До речі, нова редакція закону «Про вибори до Сейму» забороняє будь-які подарунки виборцям. За словами голови комітету Сейму з правових питань Юлюса САБАТАУСКАСА , «заборонені й агітаційні концерти з участю естрадних зірок, тим паче, що вони вже давно не мають жодного ефекту». «Насправді зараз політична боротьба повинна бути конкуренцією ідей. Наші політики вже дозріли для цього, думаю, суспільство також», — упевнений парламентарій.

Литовський парламент виконав значну частину роботи з інтеграції країни в ЄС. До відповідальної роботи депутатів зобов’язала угода парламентських партій від 2000 року про євроінтеграцію як стратегічну мету: вона передбачала, що Сейм активно ухвалюватиме необхідні закони, пояснює Артурас Паулаускас: «За чотири роки були прийняті тисячі законів, які нормалізували наше право і європейське. Крім того, була угода, що на переговорах iз ЄС усі головні питання ми координуватимемо з опозицією».

ЦІНА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ

У Вільнюсі ви не побачите такої кількості дорогих іномарок, як у Києві. При цьому безліч литовців мають автомобіль — тут це справді не розкіш, а засіб пересування, машину можна купити набагато дешевше, ніж в Україні. «Мерседесів» тут менше, ніж у нашій столиці і навіть Луцьку. У нас на цих «Мерседесах» їздять ті, хто тримає всі ці паршиві ковбасні заводики. То чому вони не готові працювати за європейськими стандартами?», — риторично обурюється Борис Климчук. Литовці не витрачають грошей на показний блиск, у них є набагато важливіші витрати. Колишній посол Литви в Україні Вікторас БАУБЛІС колись в інтерв’ю нашій газеті говорив про те, що «Росія сама дуже сильно підштовхнула литовський бізнес на Захід, коли під час економічної блокади Литви перекрила надходження товарів, нафти, газу. На російські енергетичні ресурси нам одразу встановили світові ціни, і ми купували їх, як уся Європа: гроші — товар, товар — гроші. Спершу було дуже важко. Але ми вирішили — якщо нам виставили такі ціни, тож наш сусід, наш партнер ставить нас в один ряд із країнами Європи». Нещодавно Європа в особі Німеччині підвела Литву, разом із «Газпромом» розпочавши будівництво Північно-Європейського газопроводу в обхід країн Балтії, а також Польщі та України, що спричинило гостру критику з боку президента Адамкуса. Утім, представники литовської адміністрації закликають не драматизувати ситуації, адже країна «тільки недавно стала членом європейського клубу». Вони впевнені, що послідовність і наполегливість, які привели Литву до Євросоюзу, допоможуть їй відстоювати свої інтереси і в його рамках.

Автор дякує Посольству Литви в Україні за організацію поїздки