Дітмар ШТЮДЕМАНН: У Німеччині ніколи не рахували голоси кілька днів

За кордоном із величезною цікавістю стежать за виборами в Україні. Протягом останніх тижнів вітчизняна виборча кампанія залишається однією з найголовніших тем світових мас-медіа... Така увага цілком зрозуміла, оскільки вибори в будь-якій країні — подія важлива. Найчастіше саме у виборчий період світові ЗМІ «згадують» про ту чи іншу державу. «Український вибір» розглядають із різних позицій: починаючи від простої констатації передвиборних фактів i закінчуючи ґрунтовними аналізами майбутнього країни. В Україні, до речі, нещодавно досить багато говорили про схожість і відмінність виборів у США та нашій країні. Проте мало хто порівнював українські «електоральні бої» з європейськими виборчими моделями. Чим відрізняються, наприклад, українські вибори від німецьких? На це й багато інших «виборних» запитань відповів «Дню» Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні Дітмар ШТЮДЕМАНН.

— Торкнiмося спочатку процесу виборів президента України цього року. Що пан посол вважає тут найбільшим мінусом, а що — позитивним явищем?

— Перший позитив — це, без сумніву, високий ступінь політизації громадян України. Складається враження, що у вашому суспільстві прогресивно зростає рух — і не лише серед молоді — за підтримку змін у країні. Гадаю, що щодо цього Україна значно випереджає інші країни так званого пострадянського простору.

До негативних явищ відношу значну кількість зафіксованих під час виборчої кампанії різних маніпуляцій і впливів, а також велику кількість повідомлень і заяв про те, що такі маніпуляції мали місце. Адже це є свідченням недовіри з боку населення до чиновників різних рівнів.

Вважаю негативом дуже сильний антагонізм — навіть відкриту ворожість — між партіями i кандидатами. У Німеччині такого не може бути — адже йдеться про змагання політичних програм, а не про смертельний поєдинок ворогів.

— Чи відрізняються, на вашу думку, сьогоднішні вибори в Україні від попередніх парламентських і президентських? Якщо так, то як?

— Тут я погоджуюся з думкою групи спостерігачів від ОБСЄ, які дійшли висновку, що ця виборча кампанія в Україні була гіршою, ніж попередні. Принаймні, якихось поліпшень, на які сподівалися, не спостерігалося.

— Як ви оцінюєте втручання деяких іноземних політичних діячів у перебіг виборчої кампанії в Україні?

— По-перше, про це мали б говорити саме ті політичні діячі, яких звинуватили у втручанні. Адже це аксіома — будь-які вибори є внутрішнім національним процесом, на який не має чинитися жодного зовнішнього впливу. (Тим паче, що такі зовнішні впливи можуть, швидше за все, призвести до протилежного результату.)

Ось, скажімо, недавно відбулися вибори президента США. Відомо, що відносини між Німеччиною та США є дуже важливим чинником зовнішньої політики Німеччини. Але неможливо собі навіть уявити, щоб хто-небудь з провідних політиків Німеччини, не кажучи вже про федерального канцлера, спробував би втрутитися в процес американських виборів з метою добитися обрання одного з кандидатів і забезпечити таким чином своїй країні певні переваги.

— Чи істотно в Німеччині впливає на обрання кандидата його віросповідання, церква, до якої він належить? Яким є вплив духовенства на політичний вибір своїх парафіян?

— На підставі свого досвіду — а я вже немолода людина — можу стверджувати, що церкви, церковні структури ніколи не втручаються у виборчий процес. Вони досить розумні для того, щоб від цього відмовитися. Більш того, самі люди, парафіяни, не хочуть, щоб на них будь- хто (навіть духовенство) якось тенденційно впливав. Вони чудово розуміють, що під час виборів йдеться про дуже важливі для них проблеми й що від їхнього особистого рішення залежить багато речей.

Хочу ще зауважити, що ті проблеми, які є дуже важливими з політичного погляду, й ті політики, які балотуються, не мають нічого спільного з релігійними справами. Німеччина — світська країна, в якій Церква й Держава розділені, а їхні відносини регулюються спеціальними угодами. Розв’язання політичних проблем не залежить від думки церкви й не стосується церковних проблем. I в той же час стосується всіх громадян, незалежно від їхнього віросповідання.

— Як ретельно виконуються передвиборні обіцянки німецьких кандидатів? Наскільки ЗМІ та суспільство контролюють виконання обіцяного?

— Звісно, й у нас політики, які балотуються, не позбавлені тяжіння до обіцянок. Але тут треба розрізняти чесні й нечесні обіцянки. Деякі обіцянки можуть даватися щиро, але потім політичні або економічні обставини змінюються, й чесна обіцянка не може бути виконана — з об’єктивних причин. Це зрозуміло. Нечесні ж обіцянки політики схильні дуже швидко «забувати». Однак такі обіцянки повертаються до свого автора, як бумеранг, — удруге йому вже не повірять; такі політики не мають майбутнього.

— Скільки часу в Німеччині минає від дня виборів до оголошення кінцевого офіційного результату голосування? Наскільки суспільство довіряє державним чиновникам, які займаються організацією голосування та підрахунком голосів?

— Почну з відповіді на останнє запитання: громадяни Німеччини ніколи не сумніваються в правильності підрахунку голосів, а також у правдивості остаточного результату.

Завдяки сучасним технологіям і методам підрахунку голосів, уже через годину після закриття виборчих дільниць оприлюднюються неостаточні відомості, які, однак, дозволяють з великою точністю прогнозувати фінальний результат. Остаточні результати, як правило, стають відомi вже в ніч після виборів. Коли йдеться про комунальні вибори — трохи довше. Тоді підрахунки тривають до наступного після виборів дня. Бувають, однак, і складнощі — в тих випадках, коли, як це було на останніх виборах канцлера, кандидати набирають майже рівну кількість голосів. Тоді підрахунки затягуються до глибокої ночі (ночі після виборів). Але за будь-яких обставин у нас ніколи не було такого випадку, щоб підрахунки тривали протягом декількох днів.

— Яка риса вдачі або біографії кандидата на високі посади в державі вважається найбільш популярною в сьогоднішній Німеччині?

— У центрі уваги будь-яких виборів мали б бути виключно політичні, соціальні та економічні програми кандидатів — програми на певний період часу заради досягнення цілком конкретних результатів. Але й у нас, як у всьому світі, підвищується рівень, так би мовити, «персоніфікації» виборів. Це пов’язано з дедалі зростаючою роллю засобів масової інформації. І в результаті для успіху кандидата необхідна не лише переконлива програма, а й таким же «переконливим» має здаватися виборцям і сам кандидат. Він повинен справляти враження відкритої, серйозної, вольової особистості, здатної реалізувати свої плани. Дуже ціниться також широта поглядів кандидата — його інтереси повинні виходити за рамки своєї партії.

— Чому в Німеччині досі не було канцлера або президента — жінки?

— Так якось виходить. Хочу, однак, нагадати, що під час останніх виборів президента Федеративної республіки Німеччина другим кандидатом була жінка. І це не вперше. Бо жінки у нас жодною мірою не дискриміновані — їхня присутність у політиці вельми помітна. З 14 членів уряду шестеро — жінки. Тобто майже половина. Третина членів парламенту — жінки. Це свідчить про дедалі зростаючу роль жінок у політиці, про їхню політичну активність і про можливості реалізувати свої політичні амбiцiї.

— Як швидко, на вашу думку, розвивається — фактично з нульової позначки — українське громадянське суспільство?

— Думаю, що за 13 років Україна досягла на своєму шляху до громадянського суспільства значних результатів. Постійно збільшується кількість активних, заангажованих людей, які вже не хочуть віддавати на відкуп політичному керівництву розв’язання всіх можливих проблем, особливо тих, що стосуються кожного. Дедалі більше громадян доходять розуміння, що держава — це не лише політичні структури, а й також вони самі — люди. А усвідомлення наявної сьогодні величезної дистанції між народом і владними структурами приводить найбільш активних громадян не тільки до конфронтації з владою, а й до співпраці з нею через громадські організації. Активно змінюються стандарти громадської поведінки, підвищується якість і затребуваність освіти. Ось приклад. Я щойно прилетів з Миколаєва, де мав задоволення ознайомитися з Гуманітарним університетом. Там працює і вчиться вже зовсім інше, без сумніву, нове покоління українців, які є окрасою цього старого міста. Головне те, що в університеті викладаються сучасні предмети, і викладаються вельми кваліфіковано, на сучасному рівні знань. Це комп’ютерні технології в повному обсязі, юриспруденція, політологія та інші. Викладацький корпус дуже добре розуміє, що юриспруденція, успадкована від старих часів, нікому не потрібна взагалі. І що саме юриспруденція повинна возз’єднати Європу. Адже Право і Закони — підмурівок будь-якого суспільства. Для мене все це було дуже цікаво й обнадійливо!

— Наскільки сьогоднішня Україна нагадує Німеччину після Другої світової війни? Як зуміли німці так швидко та високо піднятися? Що слугувало їм головною опорою?

— З історичного погляду, у свій стартовий момент Україна й сучасна Німеччина були в несхожих ситуаціях. Адже німці після Другої світової війни починали життя з нуля в усьому — в політиці, економіці, моралі, світогляді, в побуті. 1945 року навколо нас і в наших душах не було нічого, крім руїни. Це була повна і всебічна катастрофа. І люди не мали іншого виходу, як працювати — день і ніч. А також думати про те, як створити нове суспільство, нову державу, які оберігали б народ від повторення того, що сталося. Результатом стало так зване політико-економічне диво — комбінація економічних успіхів, ефективних політичних структур і високої соціальної відповідальності.

Я краще пам’ятаю не жахи війни, а її наслідки. Страшними були роз’єднання сімей при розподілі Німеччини, голод, руїни замість житла. І мільйони біженців навкруги. Мої дитячі спогади — це хаос, нещастя та постійний страх, навіть уві сні. Усе моє подальше життя я працював для того, щоб усе це не повторилося.