Дмитро ВИДРІН: «Росія сьогодні не є самостійним проектом...»

Російський президент Володимир Путін вкотре на весь світ розповів свою версію про українську історію. Сталося це у четвер на засіданні Міжнародного дискусійного клубу «Валдай», який щорічно проходить у Росії. Як відомо, цей майданчик створений для обговорення в середовищі експертів і політиків зовнішньої і внутрішньої політики Росії, а також тенденцій у світовій політиці. Частково це так і відбувається, але практично з року в рік Валдайський клуб перетворюється на певну декорацію, в якій Володимир Путін озвучує свою позицію щодо світової та російської політики. Напередодні Вільнюського саміту, де Україна, швидше за все, підпише угоду про Асоціацію та Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, обстановка загострюється. Як відомо, росіяни докладають багато зусиль, аби перепинити європейський шлях України. Використовуються й економічний тиск, і політичний шантаж, й історія, як це сталося на Валдаї у виступі Путіна. Ми зв'язалися з українським експертом, який присутній на засіданні Валдайського клубу, політологом Дмитром Видріним.

- Дмитре Гнатовичу, які враження від дискусії?

- Враження найкращі, оскільки був неймовірно високий рівень представництва - експерти з Європи, Азії зі своїми позиціями, був високий рівень дискусії – щодо толерантності, прагнення один одного зрозуміти. На засіданні були присутні як ліберальні представники, так і апологети лівих сил. Не було крику, взаємних докорів, образ - була спроба знайти компроміс. Тобто перше, що сподобалося, - це культура дискусії, що приємно мене здивувало, бо трохи відвик від цього.

Друге, що мене зацікавило - це проекція різних поглядів на українську тему. Мене, наприклад, дуже надихнула позиція міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, який сказав, що для російських партнерів немає трагедії в тому, що Україна, швидше за все, підпише угоду у Вільнюсі. Він також заявив: «Ми готові до таких подій і це не позначиться на наших торговельних і гуманітарних відносинах - ми просто будемо шукати більш адекватні формати взаємин і чіткіше все прописувати». По-моєму, подібна позиція вперше прозвучала на такому високому рівні.

Путін же говорив про Сирію, і вся його майже тригодинна дискусія велася навколо геополітичної ситуації на Близькому Сході. А ось розгорнута промова Лаврова про Україну, я впевнений, це консолідована позиція російської влади. Тому те, що пишеться в нашій пресі про фатальний вибір України або/або, - це, за словами Лаврова, чорно-біле мислення. Повторюся, міністр закордонних справ Росії сказав, що будемо працювати так, як і працювали - прописувати інші регламенти, формати, стосунки.

І третє, це, звичайно, цікава позиція Китаю - про створення потужного блоку на Далекому Сході, Південній Азії - «економічного НАТО». Китайці поводилися дуже впевнено, до них була велика увага. Ми бачимо, що Схід у вигляді Китаю піднімається швидко, і ми навіть не можемо собі уявити, як зміниться світ за два-три роки.

- На відміну від міністра Лаврова, Путін на засіданні клубу традиційно висловився дещо в іншому ключі: «Україна, безперечно, незалежна держава. Так розпорядилася історія, так сталося. Але не будемо забувати, що сьогоднішня російська державність має дніпровське коріння, як ми говоримо, у нас спільна дніпровська купіль. Київська Русь почалася як основа майбутньої величезної російської держави. ...Це частина нашого великого російського світу, російсько-українського». Як бачимо це не просто історія - це використання історії в геополітичних цілях. Як прокоментуєте?

- По-перше, він обмовився, сказавши, що Україна - це частина російського світу, і одразу ж поправив себе - це частина російсько-українського світу. Не бачу в цьому трагедії, драми чи інтриги. Є значна частина спільної історії, і не рахуватися з цим, напевно, не можна. Тому це все-таки більше історія, ніж геополітика. Крім того, як ми чули, на рівні російського президента є запевнення про позицію невтручання. Він двічі чи тричі повторив, що зовнішньополітичний вибір робить Україна, і Росія не має наміру впливати або тиснути на цей вибір. Такі реалії, і з ними треба рахуватися.

- Хіба торгові «війни» - це не тиск?

- Це треба запитати у тих, хто займався митними регламентаціями. Треба запитати, наприклад, Петра Порошенка - це тиск чи ні? Я не можу давати оцінки, бо я не фахівець з митного тарифу.

- Слова Путіна про історію - це російська версія української історії, сенс якої, по суті, у привласненні чужого, тобто нашої історії. Чому не було реакції з боку українських представників? Чи була така можливість?

- У Путіна є своє бачення історії. Він його озвучив. Формат засідання клубу не припускав, щоб хтось вийшов і сказав - у мене інший погляд на історію. Формат лише припускав знайомство з точками зору політичних лідерів, зокрема європейських. Якби була можливість вступити в діалог, то я, і не тільки, посперечалися б.

- І що б ви сказали?

- Я б сказав, що історія для мене - це суто особиста річ. Наприклад, мені часто дорікають: ви говорите те, що не написано в підручниках з історії. А я відповідаю, що це моя особиста історія - у вашій історії цього не було, а в моїй це було. Тому в цьому випадку я міг би озвучити якусь особисту версію історії. Взагалі історія сьогодні стала певним лежачим поліцейським, якого кладуть поперек майбутнього: якщо хочуть зірвати плани якихось можливих спільних проектів, тоді згадують історію. Тому я б сказав: давайте залишимо історію історикам, будемо менше заглиблюватися в ті речі, які ми вважаємо суперечливими, давайте краще подумаємо про спільні проекти в майбутньому. Треба шукати не те, що нас роз'єднує, а те, що нас об'єднує з багатьох напрямів.

- Напевно, ви говорили з багатьма росіянами. Які думки з приводу того, що Україна має намір підписати угоду про Асоціацію з Євросоюзом?

- Дехто різко реагує, особливо з трибуни, а в кулуарах у мене не було суперечок. Я озвучував свою позицію, і ніхто з експертів жодного разу мені не заперечив. А моя позиція полягає в тому, що сьогодні немає вибору між Заходом і Росією чи чимось іще. Сьогодні у світі є тільки три проекти в економіці, політиці, безпеці - це західний, другий - азіатський, його ще називають китайським, бо такі країни, як Південна Корея чи Сінгапур вже фактично вмонтовані в китайський проект, і третій проект - це мусульманський. Можливо, для когось - на жаль, а для когось - на щастя, але Росія сьогодні не є самостійним проектом. Це частина західного проекту. Російська економіка є калькою західної – за своєю регламентацією, архітектурою... Російські політичні інститути теж є калькою західних. Інша річ, що вони не працюють так досконало, як на Заході – через час, ментальні речі тощо. У Росії немає власного проекту, тому Україна повинна вибирати між західним, китайським і мусульманським проектами. Коли я озвучив цю точку зору, а говорив я і з лібералами, і з лівими, наприклад, спілкувався з Михайлом Делягіним, відомим академіком економічних наук, ніхто зі мною не сперечався. Кажуть, що, дійсно, у нас поки що власного проекту немає.

- А як сприймати Митний союз, можливий Євразійський союз?

- Митний союз є слабкою копією Європейського Союзу. Він будується за нормативами ЄС, принаймні така ідея. Тому  він і не є конкурентом Євросоюзу. Це як учень першого класу, який не є конкурентом десятикласникові.