Джордж Буш розвіює побоювання

Президент Сполучених Штатів Джордж Буш заспокоїв світ уже вкотре: «Нападати на Північну Корею США не збираються». Вашингтон готовий до відкритого діалогу з Пхеньяном. Американський лідер при цьому наголосив, що й надалі лишається вірним висловленій точці зору про те, нібито КНДР є складовою «осі зла» у світі. І, як пообіцяв Буш, його позиція залишиться незмінною, допоки керівник Північної Кореї не доведе, що у нього добре серце, і не надасть свободу власним громадянам.

Навіть зараз важко сказати, чи очікував американський президент Джордж Буш на такий резонансний і «довгограючий» світовий розголос, який стався після його програмного виступу в Конгресі два з половиною тижня тому. Визначення «осі зла», до якої з волі американського президента були включені Ірак, Іран та Північна Корея, досi в центрі занепокоєння, а подеколи — і невдоволення навіть найбільш вірних союзників Вашингтона. Його візити до азійських країн на цьому тижні — Японії, Південної Кореї та сьогодні до Китаю — можна віднести мало не до героїчних. Особливо це стосується перебування Буша-молодшого в Сеулі, де його досить неприхильно зустрічали корейські демонстранти. Протестанти, які зібралися біля представництва американської компанії «Боїнг» та недалеко від американського посольства переконані, що саме закиди Буша в бік пхеньянської загрози нібито і спричинили до чергового ускладнення відносин між КНДР та Південною Кореєю.

Уточнення Буша щодо відсутностi намірів атакувати КНДР, очевидно, вже остаточно заспокоїть західних політиків, які спочатку зайняли досить антагоністичну позицію до зовнішньої політики США після конгресового виступу американського президента. Свідченням цьому може бути і значне зменшення критичних коментарів лідерів країн ЄС щодо «односторонньої» політики Вашингтона останнім часом. Не можна сказати, утім, цього про Україну. Оприлюднити власну позицію в Києві щодо виступу Буша змогли лише через два з половиною тижні. Водночас особливою оригінальністю вона не визначалася, а тому незрозуміло, що стало причиною дотримання «страусової політики» українським керівництвом в цей півмісячний період. «Ми повністю підтримуємо європейських лідерів: одна країна не може диктувати іншим державам і діяти в односторонньому порядку. Як і європейські країни, ми не сприймаємо такого підходу, коли без доказів визначаються країни-парії, центри, «осі зла», — заявив речник МЗС України Ігор Долгов на останньому брифінгу. Він же наголосив, що зовнішня політика Києва щодо Ірану та Іраку не зазнає жодних змін. Що заважало українським дипломатам оприлюднити свою «європейську» позицію (яка, до речі, фактично не відрізняється і від російської) раніше? I висловлюватись саме тодi, коли пристрасті довкола виступу Буша майже вщухли? Чи можна вважати зовнішню політики країни послідовною, якщо її творці спочатку бояться або з якихось причин не можуть вголос заявити позицію, а потім, ховаючись за спини інших (в цьому випадку — Євросоюзу), нарешті її виголошують?