Ефiр безнадії
Я спеціально дочекався хвилини, коли буде перерваний ефір телевізійної компанії ТВ-6, щоб розпочати цей текст. До 0.00 22 січня за московським часом здавалося, що компроміс між владою і журналістами телеканалу може бути знайдений. Ще ввечері 21 січня міністр преси Михайло Лєсін говорив про те, що його відомство не може допустити появи «чорного поля» на екрані. Між тим у визначену хвилину в ефірі виникла знайома з радянських часів «таблиця».
Не збираюсь зараз задаватися питанням, чи є справа ТВ-6 політичною, а не економічною справою — здається, це і так зрозуміло. Не збираюсь задаватися питанням, наскільки відповідає законності рішення про призупинення ліцензії телеканалу ТВ-6 — в нинішніх економічних i правових умовах можна, як відомо, обґрунтувати будь-яке рішення... Для мене ситуація навколо ТВ-6 завжди була — на політичному рівні — діагнозом кланової боротьби. Ніхто не переконає мене, що Борис Березовський є прихильником свободи слова тільки через те, що олігарх опинився у Лондоні. Лев Троцький у еміграції також захищав свободу слова (правда, тільки внутрішньопартійного), однак в часи свого перебування на чолі Реввійськради досить точно сформулював своє бачення демократії. У Березовського також були часи своєї Реввійськради, і його позиції також є достатньо зрозумілими його сучасникам. Ніхто не переконає мене й у тому, що журналістський колектив, який свого часу вибрав не стільки свободу, скільки обслуговування політичних інтересів тісно пов’язаного із владою — спочатку московською, потім федеральною, потім знову московською — Володимира Гусинського — дійсно вважає свободу думки цінністю. Ні. Однак «таблиця» також не є завоюванням демократичного суспільства.
В Росії знову не вдалося вирішити чергову ситуацію навколо чергового телевізійного каналу компромісом. До компромісу виявилися не готовими чиновники, його не побачили журналісти. А в результаті програв глядач — той глядач, який вже звик за останні місяці до «шостої кнопки», своїх ведучих, своїх серіалів. Його інтереси виявилися нецікавими й неврахованими. Бо, можливо, якщо б подумали про них, принаймні знайшли б рішення, яке б дозволило не останньому журналістському колективу в Росії продовжувати працювати хоча б до проведення конкурсу на нового власника частоти. Однак бажання виконати завдання якнайшвидше вдало зіштовхнулося із бажанням зробити репутацію якнайкраще. І все спрацювало...
