Експрес-курс із «відкривання очей»

Навколишній світ — це лише проблеми, трагедії, аварії, кризи, до того ж без причин і передумов. Це просто факти. Діти помирають, війни тривають, а кризи поглиблюються.  Через клікове мислення часу на те, щоб розібратись і зрозуміти, немає, може, немає бажання? Питання риторичне.  Щоб побачити правду, варто відкрити очі. Інколи не вистачає цілого життя, а інколи достатньо трьох днів, кількох промов нобелівських лауреатів і найвпливовіших неурядових організацій.

 Експрес-курс із «відкривання очей» можна було отримати цього тижня у Варшаві на 13-му щорічному саміті лауреатів Нобелівської премії миру. Місце для проведення обрано не випадково. Цього року виповнюється рівно 30 років з моменту вручення Лехові Валенсі його Нобелівської премії. Ідея саміту — зустріч лауреатів із представниками громадянського суспільства —  запропонована Михайлом Горбачовим  1999 року. Протягом лише трьох днів цього року відбулося шість відкритих розмов, 15 ворк-шопів, у яких взяли участь Лех Валенса та Фредерік Віллем де Клерк, Святійший Далай-Лама-14, Мухамад Юнус і Ширін Ебаді, Мейрід Корріган Магуайер і Бетті Вільямс. Такої кількості лауреатів премії миру в одному місці Центральна Європа ще не бачила. Горбачов не зміг приїхати у Варшаву через погіршення здоров’я.

АМЕРИКАНСЬКУ АКТРИСУ ШЕРОН СТОУН, ВІДОМУ СВОЄЮ БЛАГОДІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ І БОРОТЬБОЮ ЗІ СНІДОМ, НАГОРОДИЛИ ПРЕМІЄЮ САМІТУ МИРУ-2013 У ВАРШАВІ. ЗЛІВА НАПРАВО — ЛАУРЕАТИ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ МИРУ: ЛЕХ ВАЛЕНСА, БЕТТІ ВІЛЬЯМС, ДАЛАЙ-ЛАМА, ФРЕДЕРІК ВІЛЛЕМ ДЕ КЛЕРК,  МУХАММАД ЮНУС / ФОТО РЕЙТЕР

Над чим варто задуматися 2013 року? Над причинами та наслідками війн на Близькому Сході, використанням ядерної зброї, шляхами подолання бідності, проблемою імміграції, захистом прав людини, експлуатацією людей із країн третього світу, проблемами забруднення навколишнього середовища та глобалізацією,  стверджують лауреати Нобелівської премії. Наводимо нижче основні ідеї та цитати, про які варто подумати, бо проблеми нашого світу стосуються кожного, ми всі пливемо на одному човні.

1. Війна не призводить до миру. Член організації «Лікарі проти атомної зброї» — Іра Хелфанд, який здобув Нобелівську премію 1985 року, називає «найбільшою загрозою суспільства» ядерну зброю. У своїй промові він нагадав, що у світі є 17 тисяч ядерних боєголовок. Така кількість зброї є невмотивованою, а політичні лідери не в стані її контролювати. На підтвердження цього Хелфанд привів такий приклад: якби почалась ядерна війна між Індією та Пакистаном й було б використано хоча б сто ядерних боєголовок, то в конфлікті загинуло би близько 20 мільйонів людей, а кліматичні зміни, які б спричинив вибух, тривали близько 25 років і були б причиною смерті ще 1,5 мільярда людей.

За його словами, ця зброя є руйнівною не лише в момент використання. По-перше, вона вимагає значних сум на утримання, а по-друге, наявність зброї наче підштовхує держави до протистоянь. Нобелівський лауреат 1976 року Мейрид Корріган у своїй промові висловила це таким чином: «Невже війни на Близькому Сході мають бути лише тому, що в Пентагону та Росії багато зброї, яку  треба використовувати? І через це мають помирати люди?  Солідарний із такою позицією був і Святійший Далай-Лама-14: «»Ненависть, гнів, злість ніколи не розв’язали жодної проблеми».

2. Спільний фундамент — надійний будинок. Якщо ми плануємо творити єдине «Ми», то маємо мати щось спільне, вважає колишній лідер «Солідарності» Лех Валенса. Упродовж трьох днів саміту він неодноразово говорив: «Треба створити список із десяти спільних цінностей, попри культурні відмінності чи віросповідування.  Якщо ми плануємо будувати єдину Європу, то ми маємо подумати про основи, бо не можна збудувати дім  на настільки різних фундаментах». Залишається питання, чи вистачить лише десяти цінностей, і як посадити усіх за стіл переговорів.

3. Внутрішній спокій і любов до ближнього. Тільки в гармонії з собою та з людьми навколо ми можемо досягти спільної мети, вважає колишній президент ПАР Фредерік де Клерк. Повторюючи частково гасло саміту — «Солідарні заради миру. Час діяти», він зазначив:  «Суть солідарності полягає в тому, що ми маємо шанувати себе й сприймати ближнього свого як самого себе». Святійший Далай-Лама для досягнення цієї солідарності радить бути кращим не лише ззовні, але й усередині, бо «...спокій та внутрішня краса  важливі для фізичного здоров’я та для саморозвитку».

4. Рівні права та можливості. Повірити, що у ХХІ столітті є країни, де жінка ще немає достатньо прав, важко. Але в Саудівській Аравії жінка не може водити машину, а свідоцтво про народження жінкам у цій країні почали видавати лише десять років тому. Іранська правозахисниця Ширін Ебаді, яка займається захистом прав жінок, звернула увагу на те, що всупереч переконанням Заходу в основі дискримінації жінок лежить не іслам. «Іслам, як і інші релігії, можна трактувати по-різному», — говорить вона. Основою дискримінації є  східна патріархальна культура й деспотична влада в країнах.  Ебаді нагадує, що жінки втратили багато своїх прав у Ірані після революції 1979 року. Наприклад, вартість життя жінки дорівнює половині вартості життя чоловіка. Як жінки  цьому протистоять? Освітою! Більшість студентів ВНЗ у Ірані — жінки.

5. Найсильніша зброя — освіта. Лауреати Нобелівської премії пропонують використовувати «зброю» іранських жінок  у всьому світі! Неодноразово тут підкреслювалась важливість доступності навчання для кожного. Те, що ми часто приймаємо за даність — щоденну дорога до школи, — недоступно значній частині світу. Саме освіта й знання мають стати тією зброєю, яка допоможе виграти протистояння заради миру.

6. Бідність — це не вина людей, вони — жертви. Прикладом позитивної діяльності, яка дозволяє вирішити сучасну соціальну проблему, є діяльність Grameen Banku  Мухамада Юнуса, нобелівського лауреата 2006 року. Він розробив у Бангладеші систему мікрокредитів і створив так званий банк для бідних, де, щоб отримати гроші, не потрібно жодних гарантій і застав. «Я просто зробив щось протилежне до того, що роблять звичайні банки. Вони працюють для багатих, але ж бідних більше! (... ) Я мрію, щоб  у світі взагалі не було бідності, щоб вже  2030 року ми створили «музей бідності», бо люди не знатимуть такого поняття у своєму житті й будуть бачити бідність лише в музеї», — говорить економіст.

«Бідність — це не вина бідних людей, — стверджує Юнус, — вони є жертвами. — Я пояснюю причину бідності на прикладі дерева бонсай. Воно красиве, але чомусь не може вирости. Це все тому, що горщик для квітів не дає йому можливості розвиватись і рости. Я кажу, що бідні люди — це люди-бонсаї, проблема не в них, а в тому, що суспільство не дає їм місця, щоб рости».

7. Заборона експлуатації! Факт того, що жінка у Бангладеші заробляє 11 центів, шокує. «Міжнародні компанії збільшують свої капітали, залишаючи свої робітників у злиднях!» — обурюється Мухамад Юнус. Виходить, що ідеальна капіталістична схема не ідеальна навіть з погляду того, що не здатна існувати в капіталістичному середовищі, й зростає за рахунок експлуатації дешевої робочої сили. Мухамад Юнус пропонує підняти цю ставку хоча б до долара за годину й запровадити для одягу знак, який вказуватиме, що ця фірма не використовує жителів країн третього світу як дешеву робочу силу.

8. Вірити у свої сили та не здаватись! Основне в будь-якому протистоянні — не опускати рук і вірити у свою перемогу. І Лех Валенса своїм прикладом довів, що змінити можна все, якщо цього дуже прагнути, й робити все для реалізації своєї цілі. «Зараз часто в Європі, коли говоримо про якусь конкретну проблему, ми чуємо, що нам не вдасться це зробити, що це неможливо. Але я хотів би переконати всіх, що насправді немає нічого неможливого. А виклики, які постають перед Європою і світом, у цілому не є такими важкими, вони просто не такі, як були раніше», — наголосив колишній електрик, який став лідером профспілкового руху «Солідарність».

А якби вас спитали, що є основною проблемою людства сьогодні, яка б була ваша відповідь? Моя б була  — байдужість  і егоїзм. Бо саме цими двома поняттями можна описати причини майже всіх проблем. Тому не випадково екс-президент ПАР —  Фредерік де Клер — акцентував увагу на такому: «Ми  маємо не бути егоїстами й спитати: що я можу зробити, щоб життя людей навколо було краще, щоб моя країна стала кращою, щоб світ став кращим?»

Зробимо наш світ кращим! А результат побачимо через рік! У Кейптауні! До зустрічі в ПАР! — такими гаслами завершився саміт нобелівських лауреатів у Варшаві.