Естонський рецепт

Вступ будь-якої країни до НАТО є таким собі лакмусовим тестом на її державність. І переконати населення країни у необхідності вступу до Організації Північноатлантичного договору можна лише за допомогою фактів. Таку думку висловили вчора естонські експерти на круглому столі на тему «Естонія в НАТО — досвід, уроки, майбутнє», організованому за сприяння Фонду «Демократичні ініціативи». Радник міністерства оборони Естонії Мадіс Мікко разом із полковником Балтійської військової академії Германом Кеса та директором Трансатлантичної співдружності НАТО в Естонії Вікторією Пунга приїхали до України, щоб поділитися своїм досвідом євроатлантичної інтеграції, розповісти про уроки й помилки. Після Києва естонські експерти відвідають Черкаси й Чернігів.

Згідно з опитуваннями громадської думки, серед громадян Естонії підтримка членства в НАТО завжди була високою і досягає 80 відсотків. Більш ніж 53 відсотки естонців вважають, що рівень безпеки країни зріс після вступу Естонії до НАТО. Більшість населення (67 відсотків) як і раніше вважає членство в НАТО основною гарантією безпеки для країни.

Курс Естонії на членство в НАТО та ЄС був узятий 1993 року і не мінявся, незважаючи на прихід до влади різних урядів. Оскільки естонська політична еліта була одноголосною з цього питання, суспільство консолідувалося дуже швидко.

Як зазначив полковник Герман Кеса, процес євроатлантичної інтеграції базувався на двох пунктах: безпеці й добробуті населення. Але пріоритетом була безпека, сказав естонський генерал, хоча дотримувався баланс відносно добробуту. За його словами, оборонні витрати на одного естонця на рік становлять 101 долар, тоді як у нейтральній Швеції цей показник дорівнює 800 доларів.

— Яку роль грає зараз в інформуванні населення заснована 2001 року Трансатлантична співдружність НАТО в Естонії після більш ніж чотирьох років пiсля вступу прибалтійської країни до цього російськомовного шару громадян естонського суспільства? Як, виходячи з естонського досвіду, можна зруйнувати в Україні старі стереотипи про НАТО? Про це «Дню» розповідає директор співдружності Вікторія ПУНГА.

— Спочатку роль Трансатлантичної співдружності НАТО полягала в інформуванні населення про те, що таке Альянс, як він існує, що робить. І після 2004 року, коли ми є повноправним членом Північноатлантичного союзу, наша робота триває. Ми працюємо зі школами, оскільки нове покоління постійно приходить до школи й постійно потребує інформації. Ми працюємо з учителями, академіками й у тому числі з населенням Естонії. Спершу, можливо, ми більше самі ходили до населення з інформацією. Тепер населення приходить саме до нас. Тобто ті, хто зацікавлений у функціонуванні НАТО й обороні загалом, частіше дзвонять або приходять до нас і просять дати їм інформацію.

— А як ведеться в Естонії робота з російськомовним населенням? Цей шар естонського суспільства, як і раніше, негативно ставиться до Організації північноатлантичного договору?

— Ситуація дещо змінилася. Загальна підтримка НАТО в Естонії, включаючи російськомовне населення, становить 80 відсотків «за». Я би сказала, що росіяни, особливо молодь, досить сильно зацікавлені в темі оборони й НАТО. Якщо порівнювати естонське і російськомовне населення, то з початку нашої роботи серед російськомовного населення лише 15 відсотків було «за» вступ до НАТО. Сьогодні ми говоримо про те, що така підтримка досягає 55 відсотків, і ця підтримка відчутна.

— Які аргументи вплинули на зміну думки цього прошарку громадян естонського суспільства?

— Про це нас питають скрізь. Єдина відповідь — це чесність. Треба бути чесним. Не треба говорити, що ми думаємо про НАТО, а говорити те, що ми точно знаємо, — про факти. Наприклад, в Україні багато людей думають, що таке НАТО, але не знають. Я гадаю, що тут населенню надавалося менше фактів, аніж під час нашої євроатлантичної інтеграції. Ми надавали нашому населенню і в дискусіях обговорювали всі факти — позитивні й негативні. Думаю, що це вплинуло на населення стовідсотково.

— В Україні ситуація трохи складніша. Ще з часів колишнього СРСР у нас існує багато стереотипів про те, що НАТО — це агресивний блок. Як, виходячи з вашого досвіду в Україні, можна зруйнувати старі стереотипи?

— Слід говорити правду. Можливо, це звучить пафосно, але єдине, що треба робити — говорити лише правду і дати знати про НАТО якомога більшій кількості людей. Але для цього потрібні ресурси. Без церков і священиків неможливо було розповсюдити християнство. Після створення нашої Трансатлантичної співдружності, звісно, ми працювали з населенням. Але, з іншого боку, нам дуже велику допомогу надавала держава. Насамперед — із боку Міністерства закордонних справ і Міністерства оборони. У нас не було проблеми в ресурсах.

В Україні еліта — а це члени уряду й парламенту — оголосила, що вона хоче в майбутньому вступити до НАТО. Раз так, то уряд має цим займатися. І для цього він має виділити ресурси. Адже уряд узяв на себе зобов’язання.

— Йдеться про фінансові ресурси?

— Не тільки. Експерти ходили до школи, проводили різні семінари та круглі столи. Іншими словами, також ідеться не лише про фінансові, але й людські ресурси, важливі у проведенні євроатлантичної кампанії. Якщо люди великою мірою не знають про цю тему нічого, тоді проблема. Я вважаю, що в Україні є сформована частина суспільства, яка добре знає цю тему. Можливо, проблема в тому, як тема НАТО підноситься. Що в Естонії було добре — координація велася одночасно. І вона була дуже хорошою. Співпраця між різними інституціями, не лише між міністерствами, а між відомствами й асоціаціями працювалося дуже добре.

— Як ви вважаєте, чи існує потреба в існуванні вашої Трансатлантичної співдружності НАТО?

— Я думаю, вона існуватиме постійно. Адже такі товариства існують, наприклад, навіть у старих країнах, таких, як Данія, Норвегія та Німеччина, що знаходяться у складі Північноатлантичного альянсу НАТО більше півсторіччя. Ці товариства досі працюють і займаються інформування населення про діяльність Альянсу. І я вважаю, що в Естонії така діяльність також триватиме. У мене немає сумніву, що НАТО продовжуватиме існувати. Наступного року цій організації виповниться 60 років. Питання не стоїть про неіснування НАТО.

— Щоб ви хотіли побажати українським організаціям, що займаються інформуванням населення про НАТО?

— Працювати. Працювати. Працювати.