Герхард ГНАУК: «Відкладати підписання — небезпечний варіант»

Євромайдан продемонстрував ЄС та світу, що Україна свій цивілізаційний вибір вже зробила. Вільнюський саміт розпочався вже сьогодні проте і досі невідомо, чи дійдуть згоди Київ і Брюссель.

Після того, як Україна призупинила підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, канцлер Німеччини Анґела Меркель вирішила поспілкуватися з російським президентом Володимиром Путіним про «Східне партнерство» та Україну. Однак ця зустріч досі не відбулась. Зараз Європа вже визнає свою помилку. Зокрема, представник Європарламенту Александр Квасневський в інтерв’ю телеканалу TVN24 зазначив, що одностороння зосередженість на питанні звільнення екс-прем’єра Юлії Тимошенко була помилкою. До речі, таку ж думку висловив і екс-президент України Віктор Ющенко в інтерв’ю німецькому виданню Die Welt. «У стратегії Європейського Союзу останніми роками були помилки. Вона була надто сконцентрована на деталях та  не мала бачення», — зазначив Ющенко.

 Для Меркель же принциповим було питання Тимошенко. У цій заплутаній ситуації відіграє роль і той факт, що німецька торгівельна, фінансова та інвестиційна політика щодо Росії зав’язана на газовому питанні. В результаті цих тісних стосунків Україна може стати заручником недавньої східної політики Берліна. І, як пише експерт із берлінського відділу Європейської ради міжнародних відносин Олаф Бьонке, Меркель зацікавлена у підписанні угоди з Україною, але тільки для того, щоб протидіяти посиленню авторитаризму путінського режиму у Східній Європі. Канцлер не має чіткого уявлення про призначення відносин між Києвом і Брюсселем. Чому Німеччина відреагувала надто пізно і до яких наслідків це може привести? Про це — в інтерв’ю з істориком, політологом та журналістом загальнонаціональної газети Німеччини Die Welt Герхардом ГНАУКОМ. 

— Учора після семи тижнів переговорів консервативний блок ХДС/ХСС і СДПГ домовилися про укладення коаліційного договору. Як вважаєте, така розстановка сил змінить щось у ставленні Німеччини до України? Адже міністром закордонних справ, швидше за все, стане соціал-демократ Франк-Вальтер Штайнмайер.

— Це вплине дуже невеликою мірою. Адже два роки велику роль щодо українського питання відігравала саме адміністрація федерального канцлера. А канцлером залишається Ангела Меркель. Якщо раптом дійсно Штайнмайер стане міністром, а він уже один раз був міністром закордонних справ, буде видно. До речі, редактор газети Die Zeit здійснив цікаву акцію проти можливого призначення Штайнмайера як міністра й докоряв йому в тому, що він надто м’яко ставиться до різних диктаторів цього світу. Тож можливі якісь нюанси й питання. Можливо, у Штайнмайера буде більше розуміння до російської позиції, ніж у Меркель.

— Як налаштовані німецькі лідери перед Вільнюським самітом? Чи підтримують вони підписання Угоди, виходячи з останніх подій в Україні?

— Ніхто не чекав, що Київ зробить крок назад перед Вільнюським самітом, а уряд і Президент скажуть «ні». Це дуже несподівано для європейців. Головний чинник — це Росія. Але ні Москва, ні український народ не підписують угоду, її підписує уряд. Договір уже лежить на столі, але проблема суттєва. Тут важлива воля Європейського Союзу.

— Зараз в України залишилося дуже мало шансів на те, що Тимошенко відпустять до Вільнюського саміту. Німеччина ж займала тверду  позицію, що звільнення екс-прем’єра є обов’язковою умовою для підписання Угоди. Сьогодні вранці Квасьнєвський  заявив, що Європа робить надто великий акцент на справі Тимошенко. Як вважаєте, чи підтримає Німеччина Україну, якщо Тимошенко все-таки не відпустять?

— У інтерв’ю Die Welt президент Ющенко казав те саме. Так чи інакше, всі сторони розуміють, що Тимошенко — не головна проблема. Є ще  закони, й частина їх прийнята Верховною Радою. Але, мабуть, в контексті останніх подій питання Тимошенко трішки відійшло в тінь. Проблема є в позиції Москви, не в справі Тимошенко.

— Меркель заявила, що хоче (без України) поговорити з Путіним про «Східне партнерство» й Україну. Як би ви прокоментували цю заяву?

— Я думаю, це дуже важливо, але, на жаль, Меркель починає реагувати надто пізно, й так останні десять років. Я вважаю позитивним рішення, щоб реагувати на це. Вона робить це, щоб сказати президентові Путіну й іншим політикам, що ставлення Росії до сусідів дуже некоректне й взагалі дуже далеке від стандартів європейських відносин, ОБСЄ, ООН і т.д. Це не кажучи про те, що Росія могла б допомагати близьким країнам. Інші держави не повинні заважати в переговорах. Отже, тут йдеться про наслідки й про те, що МЗС тепер коментує всі рішення. Раніше це було дуже рідко. Добре, що Меркель нарешті відреагувала.

— Російсько-німецькі відносини дуже зав’язані на газі. Зокрема, на думку експертів, важливу роль у бізнес-імперії «Газпрому» грають два ветерани політики з Соціал-демократичної партії Німеччини. З 2005 року колишній канцлер ФРН Герхард Шредер є головою наглядової ради компанії, що управляє «Північним потоком», тоді як колишній мер Гамбурга (представник СДП) Хеннінг Фошерау грає таку ж роль у проекті «Південного потоку» з квітня 2012 року. Як впливає цей факт на російсько-німецькі відносини?

— Москва пропонує приємні речі багато кому: від Герхарда Шредера до Жерара Депардьє. І це, звісно, якоюсь мірою впливає. Шредер, який був канцлером, в останні дні свого уряду схвалив проект «Північного потоку» й потім перейшов у крісло голови наглядової ради компанії, що управляє «Північним потоком». Високопоставлені люди нового уряду пошепки говорили про те, що вони б не хотіли підписувати такий договір, але нічого вже змінити не можуть. Отже, ви бачите, як це впливає. З другого боку, рейтинг Шредера в Німеччині дуже постраждав, але все-таки вплив є.

—  2008 року Меркель раптово почала наполягати на негайному припиненні в Україні й Грузії плану дій з набуття членства в НАТО (ПДЧ). Хоча перед тим запевняла, що євроатлантичні прагнення Києва й Тбілісі матимуть підтримку. Так само вона зараз мовчить про «Південний потік». Як вважаєте, це результат тиску з боку Росії?

— Німеччина зараз перебуває в такому становищі, що чинити тиск нелегко, й  вона мусить лавірувати. Що стосується «Південного потоку», як і частина «Північного потоку», він усе-таки будується далеко від Німеччини. Інша справа, мабуть днями федеральне агентство з енергетичних мереж вирішуватиме питання, чи зможе «Газпром» отримати в своє розпорядження 100% потужностей усередині німецького газопроводу OPAL. Це цікавий, прецедентний випадок для Німеччини. Тому що цей внутрішньонімецький газопровід тягнеться від Балтійського моря до чеського кордону.

— Сьогодні починається Вільнюський саміт. Ваш прогноз.

— Я думаю, що з Україною Асоціація не буде підписана. Мабуть, ця угода буде парафована з Молдовою й Грузією. У Вільнюсі будуть дуже важливі глави держав, і цікаво, що відбуватиметься в кулуарах. Україна поки говорить «ні» Європейському Союзу, Путін говорить, що ревізії газового договору з Україною не буде. Цікаво дізнатися, що думають про це європейські лідери.

— А як ви оцінюєте думку, що підписання Угоди, можливо,  перенесуть на кілька місяців?

— Тиск Росії не зміниться, економіка України за кілька місяців теж не зазнає змін. Відкладати підписання — небезпечний варіант.

КОМЕНТАР

«СПРАВУ ТИМОШЕНКО» БУЛО ВИКОРИСТАНО ЯК ВІДМОВКУ»

Дітмар ШТЮДЕМАНН, екс-посол Німеччини в Україні:

— Не Берлін і не Брюссель закрили двері (для України). Саме керівництво України вирішило не підписувати Угоду про Асоціацію. «Справа Тимошенко» не згадувалася в зв’язку з рішенням не підписувати угоду. Що стосується звільнення Тимошенко, на різних стадіях переговорів між Брюсселем/Страсбургом і Києвом, це питання був близьким до вирішення. «Справу Тимошенко» було використано як відмовку. Основні причини — накопичені проблеми з Росією.

Звинувачувати у призупиненні процесу слід керівництво України. Воно виявило недостатню гнучкість у переговорах з МВФ і ввело в оману постійними запевненнями у своїй здатності вирішити проблеми з боргами та кредитами. Основні причини того, що Київ опинився у пастці, це недовіра і нерозсудливі спроби витягнути з Брюсселя і Москви найбільшу вигоду. Корупція, відсутність верховенства права, боротьба за певні інтереси на шкоду загальному добробуту — основні причини економічної та фінансової кризи в Україні.

Німецький уряд, як і керівництво Європейського союзу, чітко дали зрозуміти Москві, що тиск і політика залякування тут недоречні. Відповідальність і добросусідські відносини повинні бути правилом у все більш взаємозалежному світі, і особливо — між країнами, які називають себе демократичними.

Москва не пропонує того, до чого прагне Україна: створення демократичних інститутів, насамперед — створення механізмів контролю влади; модернізації і трансформації економіки для того, щоб зробити її конкурентоспроможною; доступу до міжнародних фінансових організацій та ринків; а також, що не менш важливо, нового покоління, інноваційного і відповідального.

Москва дуже скоро зрозуміє, що Україна занадто комплексна, що вона дуже сильно відрізняється в плані менталітету і культури, щоб її можна було успішно затягнути на орбіту Росії. За великим рахунком, Росії потрібно вирішувати свої внутрішні проблеми. Найгірший сценарій для Кремля — це повторення Помаранчевої революції.

Двері в Європу залишаються відкритими для Києва. Остаточне рішення ще не прийнято. Я очікую більшого розуміння проблем Києва, специфічних сигналів, узгоджених пропозицій, загалом, активних дій з боку Європи, зокрема і Заходу в цілому. Але Київ повинен переконливо повернутися на шлях прозорих рішень і європейських цінностей.

Підготував Микола СІРУК, «День»