Гра диму та дзеркал

Гра диму та дзеркал — такою видається поточна виборча компанія в Італії як для італійцiв, так і для всього світу. Звичайно, тут немає нічого нового: політична динаміка Італії завжди ставила у глухий кут й її учасників, і спостерігачів. Те, що цього разу невелика центристська партія змогла домогтися від судів відстрочки виборів, є лише новим елементом звичної плутанини.

Але одне цього разу здається безперечним, а саме — вірогідний результат. Сільвіо Берлусконі, лідер правого альянсу, втретє переможе на виборах (він також двічі програвав), в той час як у сенаті вийде нічия. У цьому випадку сили Берлусконі можуть об’єднатися з центристською Католицькою партією П’єра Фердінандо Касині або сформувати коаліцію зі своїми лівоцентристськими опонентами — Демократичною партією, очолюваною Вальтером Вельтроні.

Останній варіант, який раніше й уявити було неможливо, цього разу реальний, оскільки поточна виборча кампанія Берлусконі не є такою войовничою, як попередні. Грубий тон та сліпа лють останніх 13 років відкинуті. Берлусконі, схоже, повністю усвідомив, наскільки важко правити Італією.

І добре, що усвідомив. З урахуванням розміру державного боргу, який прогнозується на рівні 102% від ВВП у 2009 році, зростання інфляції та економічного зростання усього лише на 0,2%, передвиборчих обіцянок буде важко дотриматися. Послаблена державна інфраструктура та нездатність залучити іноземний капітал зробили економічні перспективи ще менш райдужними.

Крім того, незважаючи на те, що державні компанії Telecom, Autostrade та Alitalia зазнавали надзвичайно сильного втручання уряду Романо Проді, який незабаром піде у відставку, це не дало їм практично нічого. Плани щодо будівництва високошвидкісної залізниці, яка з’єднує Італію з Північною Європою, постійно відкладаються. Сміттєва криза в Неаполі залишається нерозв’язаною, що ставить під загрозу міжнародну репутацію одного з найвідоміших італійських продуктів — сиру моцарелла.

В умовах кризи світових фінансових ринків та пом’якшення європейської економіки завдання нового італійського уряду лише ускладняться. У зовнішній політиці також можуть виникнути проблеми. Оновлена діяльність з боку Франції та Великої Британії разом із зміцненням ролі Німеччині як головного гравця у справах ЄС, створюють ризик подальшого зниження впливовості Італії.

Якщо Берлусконі повернеться до влади, він відновить тісну співпрацю зі Сполученими Штатами. По цьому шляху ідуть зараз президент Франції Ніколя Саркозі та прем’єр-міністр Великої Британії Гордон Браун. Якщо він досягне у цьому успіху, то сформується щось на зразок «контактної групи» шести країн (Франції, Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Польщі та Італії) для координування відносин ЄС зі США. Дана структура буде необхідною, оскільки, незалежно від того, хто переможе на президентських виборах у США, наступна американська адміністрація обов’язково зажадає від ЄС більш активної участі у розв’язанні міжнародних конфліктів.

Але Італія, на відміну від Франції, не має наміру підміняти красою Карли Бруні, нової дружини Саркозі, реальний престиж. Для досягнення престижу країні необхідно позиціонувати себе як двигун серйозних реформ в Європі, не нехтуючи при цьому обговоренням ролі держав-членів ЄС в економічній політиці Європейського Союзу. Тут Італія може приєднатися до досить національно орієнтованої економічної політики, яку переслідує сьогодні Франція та Велика Британія на шкоду брюссельським технократам ЄС.

У майбутніх виборах зрозуміло от що: якщо тільки в останню хвилину не станеться чого- небудь незвичайного, мільярдер Берлусконі знову затвердить свою владу над італійською політикою. Загалом, він був справжнім правителем Італії впродовж останніх 13 років. Партія Берлусконі «Форца Італія», яка зародилася як «штучна партія» з метою об’єднання численних політичних сил після втрати впливу Партією християнських демократів 1994 року, показала себе як надзвичайно уміло структурований рух із сильною та стабільною єдністю своїх членів з основних питань.

На цих виборах Берлусконі вирішив відкрити двері правому Національному альянсу Жанфранко Фіні, разом з яким він створив нову групу «Люди свободи» — єдину партію, яка об’єдналася з «Північною лігою» Умберто Боссі, — намагаючись забезпечити підтримку уряду з боку більш сильної та згуртованої партії. Католики із Союзу християн, демократи-центристи, а також спадкоємці фашистського руху праві Франческо Стораче покинули коаліцію.

Схожі дії були зроблені лівими, керованими Вельтроні, чия Демократична партія тепер знаходиться в союзі з Партією справедливості Антоніо Ді П’єтро. Комуністична партія та соціалісти покинули коаліцію, створену Проді для отримання парламентської більшості.

Метою даного возз’єднання було створення більш стабільних великих партій, але можливі й подальші зміни. Сильні проєвропейські право- та лівоцентристські партії будуть, найімовірніше, змагатися на виборах в Європейський парламент весною 2009 року. По мірі здійснення подальших реформ в Європі Італія повинна поставити питанням, що ще здатна запропонувати її політика, крім напускання туману.

Паоло МЕССА — колишній представник Союзу християн та демократів-центристів, а також радник зi зв’язку прем’єр-міністра Італії, фундатор журналу Formiche.