Гра на випередження

Минулого тижня нижня палата білоруського парламенту проголосувала за призначення президентських виборів на 19 березня наступного року. На свій другий президентський термін Олександр Лукашенко був обраний 9 вересня 2001 року. Таким чином, рішення парламенту означає перенесення виборів на більш ранній час, аніж планували. Нагадаємо, що право балотуватися втретє чинний глава Білорусі отримав за підсумками референдуму, що відбувся восени 2004 року. Його офіційні результати — понад 77% тих, хто проголосував «за», — оспорюють результати опитування, проведеного Незалежним інститутом соціально-економічних і політичних досліджень (НІСЕПД) і балтійським відділенням Інституту Геллапа, згідно з яким «за» висловилися тільки 48,4% білорусів, тобто референдум був програний. Захід відмовився визнавати офіційні результати того голосування. Але НІСЕПД був «благополучно» ліквідований білоруською владою і зараз існує в еміграції в Литві. А Олександр Лукашенко з упевненістю в перемозі балотується на третій термін.

Серед новинок Білорусі, на владу якої продовжують чинити тиск США та Євросоюз, — поправка до Кримінального кодексу, що передбачає за «дискредитацію країни» покарання від шести місяців до двох років позбавлення волі. Це нововведення ставить у вкрай незручне становище білоруських журналістів, представників неурядових організацій, вчених, які співпрацюють з іноземними партнерами. Нам, українським журналістам, тепер також доводиться думати про те, що, ставлячи «незручне» запитання своїм білоруським колегам, ми практично підводимо їх під статтю. Однак, сподіваючись на краще, «День» усе-таки поцікавився думкою білоруських експертів про причини призначення виборів на такий ранній термін.

Леонід ЗАЇКО, голова ради аналітичного центру «Стратегія»:

— Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, якби вибори президента Білорусі відбулися цієї неділі, Лукашенко отримав би 44—47% голосів. Вибори призначені на 19 березня насамперед для того, щоб ніхто не встиг відреагувати: ні Євросоюз, ні опозиція абсолютно не мають часу на серйозну мобілізацію. Можливо, навіть виникнуть проблеми зі збором підписів, необхідних для висунення опозиційного кандидата. Крім того, десь із січня-лютого почнеться «газова рапсодія» з країнами Балтії, Україною, Молдовою, Грузією, й Лукашенко матиме чудовий шанс показати, що в Білорусі ситуація явно краща, оскільки білоруські ціни на газ дають економіці можливість працювати в динамічному режимі. За підсумками року, зростання заробітної плати в Білорусі становитиме 22% при приблизно дев’яти відсотках зростання ВВП. Цей оптимізм, хороший споживчий бум дає Лукашенку можливість розраховувати на підтримку, а якщо ще врахувати підвищення пенсій і мінімальної зарплати, справа достеменно виграшна.

Що стосується позиції Росії, то, я думаю, Кремль вирішив усе-таки чітко виділити демократичний інтернаціонал — Україна, Молдова, Грузія, — і так званих авторитарних партнерів — Казахстан, Узбекистан і Білорусь. У такій ситуації Лукашенко отримав деякий шанс на неопір Кремля. Хоча, власне, ми знали про таку російську позицію й раніше.

Опозиція може використати березневі вибори тільки як трибуну, як засіб політичної боротьби. Лукашенко цілком може отримати 54—58%, навіть ввівши нові, прийнятні для всіх правила: допустити опозицію до роботи у виборчих комісіях, до підрахунку голосів тощо. Якщо він це зробить, Заходу буде абсолютно нічого сказати.

Андрій КАЗАКЕВИЧ, головний редактор журналу «Політична сфера»:

— Звісна річ, за три місяці, що залишилися, опозиція навряд чи зможе провести нормальну кампанію, їй не вдасться ні консолідувати, ні мобілізувати електорат. До літа опозиція мала би більше часу на розкачування. Я думаю, це був головний мотив призначення виборів на 19 березня. Оглядачі також говорять про те, що наступного року в Білорусі можлива певна економічна криза, пов’язана з кризою експорту, підвищенням цін на нафту тощо. Але я не думаю, що вона матиме змогу вельми впливати на білоруську політичну ситуацію.

Зараз у Білорусі є відчуття, що ситуація може швидко змінюватися. Немає визначеності у відносинах із Росією, з Європою, яка дедалі жорсткіше ставиться до Білорусі. Більш близька кампанія дає менше часу для можливого розігрування якихсь альтернативних політичних проектів, для можливості впливати на позицію Лукашенка під час тих самих переговорів із Росією.

Протягом останніх рокiв чотирьох всі відносини Білорусі з Росією спираються на визначення моделі можливої інтеграції. Інтеграція, звичайно ж, абсолютно не вигідна ні білоруському народу, ні політичній еліті, але процес уже запущений. Як модель співробітництва висувають, умовно кажучи, модель Європейського Союзу, модель входження до складу Росії, модель єдиного митного й економічного простору. Звісна річ, що позиція Росії досить жорстка, спрямована на те, щоб максимально виграти в цій ситуації: отримати у власність певні білоруські підприємства, одержати довгостроково лояльний і підпорядкований собі уряд Білорусі. Це не в інтересах місцевої еліти, оскільки це замах на її владу, на контроль над ситуацією. Те, що пропонує Білорусь, — фактично рівноправна співпраця, — неприйнятне для Росії, оскільки Росія не мислить у категоріях рівноправності: в нас може бути тільки статус молодшого партнера, адже в них економічний потенціал набагато вищий, чисельність населення не порівнянна з білоруськими десятьма мільйонами. Однак iз огляду на те, що Білорусь зараз уже перебуває в абсолютній політичній ізоляції, єдиним партнером, із яким вона може вести більш-менш конкретні переговори, залишається Росія.

Ясно, що офіційні результати голосування 19 березня, швидше за все, не розходитимуться з реальними. Не спираючись на якісь соціологічні дослідження, я думаю, що результат опозиції буде в межах 30%. Звісно, це питання не стільки голосування «за», скільки голосування «проти».