Ірак: до і після війни

До війни проти Іраку залишилися, якщо не лічені тижні, то дні. Один із доказів тому — Сполучені Штати майже завершили перекидання військ до Перської затоки. На цьому тижні США укомплектували ще 39 тисяч резервістів, і загальна чисельність їхніх військ у регіоні тепер сягатиме 150 тисяч. У цілому, за повідомленнями американських військових, кількість солдатів Сполучених Штатів у регіоні становитиме на початок березня близько 200 тисяч чоловік, допомагатимуть їм 42 тисячі британських вояків.

Варіанти воєнної операції проти Іраку розглядаються найрізноманітніші. Починаючи з того, що ніякої війни взагалі не буде, завершуючи прогнозами про повномасштабне вторгнення із тривалою окупацією. Американський експерт Стів Баумен прогнозує, що Штати можуть діяти за трьома сценаріями. Перший — повномасштабне вторгнення, або «План Френкса» (генерал Томмі Френкс першим оприлюднив такий варіант операції). Згідно з ним, теперішня операція проти Іраку буде свого роду малою версією операції «Буря в пустелі» 1991 року: планується залучення меншої кількості вояків, оскільки, на переконання американських генералів, іракська армія надто ослабла за останнє десятиріччя. Френкс упевнений, що його план дозволить розгромити іракську армію дуже швидко, хоч яким би був її опір. Однак, за повідомленнями американських мас-медіа, цей сценарій має найменшу популярність в Білому домі та Пентагоні. Згідно з другим сценарієм, основне місце в операції займатимуть невеликі загони наземних військ. Генерал Вейн Даунінг вважає, що «коммандос» разом із місцевими опозиційними силами, а також потужним авіанаступом в короткі строки повалять режим Саддама. Серед іракських збройних сил під час воєнної операції проводитиметься широка пропагандистська робота, аби ті переходили на бік опозиції. Подібна технологія була застосована під час антитерористичної кампанії в Афганістані, коли вояки правлячого Талібану приєднувалися до Північного Альянсу. Слабке місце такої ідеї у тім, що іракські опозиційні сили надто слабкі й нечисленні, щоб говорити навіть про якусь їхню участь у війні. Третій сценарій звуть «середнім», оскільки в ньому поєднано два попередні. Згідно з ним, планується залучити щонайменше сто тисяч вояків (що вже було зроблено). Головний акцент робитиметься не на чисельності, а на ефективності атакуючих загонів. Сценарій передбачає чітку координацію наземної і повітряної операцій. Одне з перших завдань — ізолювати і нейтралізувати іракське керівництво. На іракців розраховуватимуть найменше, проте значна роль відводитиметься ЦРУ і спецназу.

Техніка армії Іраку, дійсно, значно ослабла за десятирічний термін міжнародного ембарго на поставки зброї. За деякими даними, Ірак має у своєму розпорядженні до 400 тисяч вояків. На озброєнні армії — близько 2,5 тисячі танків, 3,7 тисячі бронетранспортерів і 300 бойових літаків. Переважна більшість цієї техніки постачалася в Ірак ще Радянським Союзом. Американські експерти визнають, що іракська армія чинитиме більший опір, аніж під час операції «Буря в пустелі». При цьому американці впевнені, що цивільне населення радо вітатиме їхній прихід до Іраку. Припущення, втім, може й не виправдатися, оскільки серед іракців надто сильна антипатія до американців, яких Багдад звинувачує в зубожінні країни. Іракська опозиція як така не існує: різноманітні антисаддамівські групки навіть не спромоглися об’єднатися. Вочевидь, тому не виключається варіант призначення тимчасовим керівником (або адміністратором) Іраку американського представника. Раніше говорили, що ним може стати уже згадуваний Томмі Френкс, командувач американських військ на Близькому Сході. Скептики щодо застосування сили проти Іраку передбачають виникнення широкої хвилі невдоволення в арабському світі. Режими тих арабських країн, які так чи інакше підтримують Сполучені Штати, можуть постати перед численними протестами й заворушеннями.

За приблизними підрахунками, американському платникові податків війна проти Іраку може обійтися від $100 до $200 млрд. Представники Білого дому прогнозують вкластися в $60 млрд. (стільки «коштувала» війна в Затоці). Проте Вашингтон, вочевидь, не врахував, що під час війни 1991 року більша частина витрат випала на союзників, нерідко — на арабських. Нині ж ситуація значно відрізняється. Дехто вважає, що американці повернуть усі витрати, як тільки доберуться до іракських нафтових родовищ. Але, по- перше, не факт, що саме Штати управлятимуть цими родовищами. По-друге, невідомо, в якому стані вони перебуватимуть після війни. На відновлення всієї інфраструктури знадобляться гроші та час. Чи достатньо і першого, і другого в Джорджа Буша? Час починає грати не на його користь, якщо врахувати, що вже в наступному році у США відбудуться президентські вибори...