«Ірак готовий не воювати, а захищатися», —

— Чи готовий Ірак до війни?

— Ірак завжди виступав проти війни. Це найстрашніший злочин у житті. Ірак пережив вісім років війни з Іраном. Що ми мали в результаті? Ми втратили найближчих і найдорожчих собі людей. Ірак не йшов до Кувейту, щоб вбивати людей. Війна була, коли США скинули на Ірак 134 тисячі тонн бомб, 3800 літаків бомбували нашу країну цілодобово. Штати знаходяться від нас за кілька тисяч кілометрів. Чому вони до нас приїхали? Що ми їм зробили поганого? Атакували, вбили когось? Відібрали у них територію? Кажуть, Ірак загрожує США. Та невже? Це смішно. Чим ми можемо їм загрожувати? Нашими літаками, ракетами? Вони щодня завдають ударів на півночі та півдні Іраку. Гине мирне населення. Уявіть, якщо хтось прийде до вашого дому і вимагатиме, щоб ви вигнали з нього батька. Ми готові не воювати, а захищати свою батьківщину.

— Вважаєте, Сполучені Штати все ж таки атакуватимуть Ірак?

— Моя відповідь — так. До Затоки передислоковують дедалі більше військ. У регіоні розташовано американські кораблі, літаки. Але Ірак готовий захищатися. Іракська армія — це цілий народ, який налічує 22 мільйони чоловік. Навіть дитина стане на захист своєї батьківщини. Ми ніколи не розглядали жодну країну як свого ворога. Не розглядаємо так і американський народ, який проводить багатотисячні демонстрації проти війни в Іраку. Зовсім інша справа — адміністрація США, американська політика.

— Вважається, що, передислокуючи війська в Затоку, США намагаються просто загнати в глухий кут Саддама Хусейна, щоб він зрештою відмовився від влади...

— Саддам Хусейн нікого не боїться. Прочитайте його біографію і зрозумієте, наскільки це смілива людина. В Америці на всіх рівнях влади заявляли неодноразово, що міжнародні інспектори ООН нічого в Іраку не знайдуть. У Вашингтоні чудово знають, що ніякої зброї масового знищення у нас немає. Ірак про це також знає. Усі знають. Багдад навіть запропонував, якщо в ЦРУ мають подібні докази, нехай приїжджають до Іраку. Ми готові надіслати офіційне запрошення, ми готові дотримуватися всіх резолюцій ООН, що стосуються нашої країни. Тільки якщо вони не знайдуть цю зброю, то звідки її знайдемо ми? Ірак готовий потерпіти і співробітничати з інспекторами стільки, скільки необхідно.

— Деякою мірою від присутності інспекторів в Іраку залежить мир у регіоні Перської затоки. Багдад не буде звертатися до РБ ООН для продовження їхньої роботи?

— Ні, ми не будемо. Цього тижня в Багдаді відбулася зустріч глави інспекторів ООН Ханса Блікса та генерального директора Міжнародного агентства з атомної енергії Мухаммеда аль Барадея з іракським керівництвом, за підсумками якої було підписано документ про співробітництво Іраку та інспекторів. Ми не маємо нічого проти їх роботи. Нехай працюють стільки, скільки захочуть. Але, звичайно, чекати нескінченно ми також не можемо.

— Як у Багдаді оцінюють роботу інспекторів?

— Ми повністю для них відкриті, жодних обмежень. Їм не заборонено відвідувати ані заводи, ані офіційні будівлі, ані президентські палаци. Вони проводять перевірки навіть у приватних будинках. Перевіряють усе та всіх. Нещодавно було проведено перевірку приватного будинку одного іракського вченого. Нічого не знайшовши, інспектори запропонували безкоштовне лікування для його дружини за кордоном в обмін на інформацію. Вчений одразу постав перед пресою і все розповів: інспектори запропонували йому зрадити свою батьківщину. Хіба в цьому полягає їхня робота?

— Натякаєте, інспектори діють за вказівкою США?

— Ми ні в чому їх не звинувачуємо, але й не розуміємо таких методів роботи.

— На вашу думку, чому Вашингтон прагне змінити владу в Іраку?

— Про це краще запитати у Буша. Але хочу підкреслити, що тільки іракський народ повинен вирішувати, кому бути їх лідером. Це внутрішня справа Іраку. Історія не знає жодного випадку, щоб у країні призначали лідера з- за кордону і його бажав бачити у влади народ. Народ не підтримує такого керівника довго. Навіть Україна може бути тому доказом. Ваша країна раніше входила до складу Радянського Союзу. Що сталося потім?

— Але який інтерес має США — нафта, вплив?

— Звичайно, через нафту.

— Сполученим Штатам не вистачає нафти?

— Ну чому ж не вистачає... Вони хочуть, щоб усі важелі у цій сфері мали вони. Головне завдання американців — створення у цій сфері монополії. Це мета США не тільки в Іраку, але взагалі у нашому регіоні. Для них важливі країни усієї Перської затоки через нафту.

— Багато хто стверджує, що дипломати з арабських країн давно вже пропонували Саддаму Хусейну залишити країну, аби не дійшло до війни.

— Таке може сказати своєму лідеру тільки народ. Усе це американська пропаганда. Хто міг таке запропонувати Саддаму Хусейну? Ніхто не наважився б цього запропонувати. Народ і тільки народ може вирішувати, кому бути при владі.

— Народ Іраку має вибір?

— А як Саддам Хусейн прийшов до влади? Його ж двічі переобирали на референдумі. Те ж стосується й нашого парламенту — Національної ради. У нас обирають депутатів і до місцевих, і до центральних органів влади. Як розвиватися Іраку, у нас вирішує не влада, а народ. Незважаючи на нелегкі часи, ми прийшли до демократії. Минулого року в Іраку відбувся президентський референдум, на якому як спостерігачі були присутні українські депутати. Навіть зі Штатів приїжджали спостерігачі.

— Але саме на референдумі не йшлося про вибір, а — про продовження терміну Саддаму Хусейну...

— Така практика в усіх арабських країнах.

— І це демократія?

— Народ Іраку вважає, що Саддам Хусейн наш лідер. Ми так думаємо, ми так відчуваємо.

— Що буде з людиною, яка скаже, що Саддам не його лідер?

— Таке було. Але цього разу, враховуючи, що Америка хоче захопити Ірак, усі голосували проти Америки, за Саддама Хусейна. У іракського народу особливе ставлення до нього.

— Може, це ще і страх перед Хусейном?

— Можете вирушити в Ірак і запитати будь-кого, як він ставиться до свого президента. Можете поїхати в будь-який куток країни і запитати: «Чи любите ви Саддама Хусейна?» Відповідь буде всюди позитивна.

— Які країни Ірак вважає своїми союзниками?

— Усі чесні люди у світі з Іраком. Ми не хочемо створювати воєнний фронт. Навіть в Америці зараз багато людей, які виступають проти війни. Лейбористська партія Тоні Блера також проти війни. Усіх мирних людей, усіх політиків, які виступають проти війни, ми вважаємо своїми союзниками. Кожен посадовець, який нам скаже, нехай навіть неофіційно, що він проти війни, — це наш друг. Увесь арабський народ з нами. Увесь ісламський народ з нами. З нами український народ.

— Українські політики спілкувалися «неофіційно» останнім часом з іракським керівництвом?

— А навіщо? Я тут. Ми відкриті для всіх, немає у нас жодних секретів. Ми добре знаємо про офіційну позицію України. Київ виступає проти війни. Якщо хтось з України бажає прибути з офіційним візитом до Іраку (з політичним, економічним, суспільним, культурним) ми скажемо тільки «Ласкаво просимо!».

— Ваш погляд на оцінки у західній пресі щодо контактів України з Іраком?

— Комусь невигідні наші відносини. Їх хочуть зіпсувати. Все це пропаганда Америки, зусилля якої спрямовані проти Іраку. З іншого боку, вони прагнуть досягнути певної мети всередині України. Особливо — проти Президента Леоніда Кучми. Таке враження складається, що скоро Сполучені Штати будуть у нас запитувати, чому ми їмо хліб, привезений з України. Іракський ринок дуже вигідний для України в той час, коли західні ринки закриті. Товарообіг між нашими країнами вже досяг $300 млн. До того ж, Ірак має гроші. Хочуть чи не хочуть американці, але нинішня ситуація не може тривати нескінченно.