Iранська республіка страху
Іранський релігійний режим править за простою формулою: хто страшніший, той і переможе. «Перемога залякуванням» — цей образний вислів є в багатьох промовах духовного лідера країни Аятолли Алі Хаменеї. І дійсно, це надійне керівництво за його політичною філософією.
Цей погляд не був придуманий Хаменеї, а швидше узятий з Корану та шиїтської традиції. Охоронці Ісламської революції носять уніформу, на якій написано вірш із Корану: «Тримай напоготові всі сили свої й коней своїх, щоб устрашати ворогів Всевишнього, і твоїх ворогів, і всіх інших, яких ти не знаєш; Аллах знає їх». Більше того, згідно з шиїтською традицією та стратегією, Махді, шиїтський Месія, коли повернеться на землю, повинен буде залякувати всіх своїх ворогів.
Але культивація страху в інших породжує страх у тих, хто його культивує, і ніщо так не лякає Хаменеї й лідерів Ісламської Республіки, як соціальний динамізм, вивільнений бродінням демократичного руху всередині країни.
Режим, здається, переконаний, що існує лише мала ймовірність військової атаки проти його ядерної програми. Він не вірить, що санкції можуть призвести до його краху. Отже, як їм здається, зовнішні сили не є великою загрозою.
Ось що дійсно приголомшило уряд і почало загрожувати існуванню правлячої ісламської ідеології, то це тиск іранського народу, що виступає за політичні й людські права. Хоссейн Саффар Харанді, колишній міністр культури та ісламської орієнтації, виразив цей страх, коли сказав: «Громадяни, які хочуть, аби уряд був підзвітний народові, є частиною м’якої війни проти Ісламської Республіки».
Протягом 30 років Ісламська Республіка покладалася на жорстку руку органів внутрішньої безпеки, які примушували мовчати дисидентів і критиків. Страх — це наріжний камінь республіки. Але після червневої кризи президентських виборів народ став безстрашним і вже сам лякає уряд.
Хаменеї просто панічно боїться цього громадського сплеску. Він боїться гуманітарних наук, книжок, мистецтв, університетів, супутників, інтернету й навіть мобільних телефонів. Він вважає, що держава повинна контролювати доступ громадськості до всесвітньої культури й технологій. Якщо цього не робити, то ці сили підриватимуть державу.
На відміну від засновника Ісламської Республіки Аятолли Рухолли Хомейні, Аятоллі Хаменеї бракує харизми й глибокої освіченості. Його політична легітимність, так само, як і релігійний авторитет, вельми сумнівна, а вуличне насильство й звірство репресій останніх місяців підірвали його авторитет і розхитали його соціальну базу. Хаменеї, котрий дедалі більше покладається на охоронців Ісламської революції як на оплот свого режиму, відрізав себе від можливості компромісу.
Зовнішня політика Хаменеї зараз повністю залежить від того, як розвивається внутрішня ситуація в Ірані. Як показали останні місяці, він готовий розглядати компроміс із Заходом лише тоді, коли втрачає впевненість у тому, що все під контролем усередині країни.
З самого початку наляканий пост-виборчою кризою режим прийняв Женевську пропозицію 1 жовтня про те, щоб контрольоване збагачення іранського урану здійснювалося за межами країни. У листопаді, коли уряд вирішив, що вуличне насильство залякало рух протестувальників, іранська влада відмовилася від досягнутого компромісу.
У цьому сенсі іранський народ можна розглядати як стратегічного союзника Заходу не лише тому, що він хоче демократії у себе вдома й миру в регіоні, а й тому, що його протести, які тривають, надають Заходу найефективніші важелі дій проти іранської ядерної програми.
Цей режим не зможе вижити довго, зіткнувшись з такою політичною кризою, як зараз. Продовження репресивних акцій призвело б до військової диктатури, тоді як примирення з рухом протесту породило б деяку подібність напівдемократичного загального уряду. В обох випадках, утім, демократичний рух не помер би. Він постійно виникав би знов і знов через короткі проміжки часу і, незважаючи на жорсткі репресії, створював би загрозу існуванню будь-якого недемократичного уряду.
Підтримка прав людини та демократії в Ірані — не лише питання моралі. Це має бути стратегічним пріоритетом для Заходу. Підтримка іранського народу означає ослаблення Хаменеї та його військових союзників. А ослаблений Хаменеї швидше піде на компроміс щодо ядерної проблеми.
Мехді ХАЛАЙЇ — впродовж 14 років навчався в семінаріях у іранському місті Кум. Нині —запрошений співробітник у Вашингтонському інституті близькосхідної політики. Батько Халайї — духовна особа в Кумі, нещодавно був заарештований режимом, а в решти членів його родини конфіскували паспорти.
